Протягом десяти днів в Івано-Франківську відбувалась виставка-продаж унікальних гуцульських прикрас “скарбів” і старовинних вишивок.
Метою заходу був збір коштів на ЗСУ. Як розповіла у розмові з кореспонденткою Бліц-Інфо майстриня народної творчості Прикарпаття і України, одна з ініціаторок заходу Марія Турчин, на виставці вона представила унікальну колекцію, зібрану впродовж життя і передані експонати від мами і бабусі: пацьорки, вишиванки, скатертини різного обрядового призначення, рушники, доріжки, серветки, сердаки, а також авторські роботи присвячені нашим Героям.
«Я старалась зробити виставку-продаж своїх робіт з пацьорок, щоб зібрати гроші для армії. Вже давно допомагаю, чим можу. Наразі з продажу прикрас я вже передала близько 12 тисяч на армію. Взяла на виставку також декілька своїх вишиваних речей та авторських робіт. Наприклад у мене на всі пори року є вишивані обруси: на літо, осінь, зиму, весну. Також є подушка від мами Дарії Цвєк. Я з нею багато років приятелювала і вона подарувала мені подушку своєї мами. Мені щоправда довелося її відтворити, бо вона була вишита на льоні і розлізлася від часу. Також тут представлені сорочки чоловічі, рушники вишиті різними техніками притаманними для нашої області»,- каже майстриня.
Представила на виставці пані Марія і свої авторські патріотичні роботи.
“Ось цей рушник вишитий низинкою. Я хотіла передати в ньому всі жертви за Україну: Голодомор, УПА, закатовані. Тут є синьо-жовта стрічка з краплями крові і свічки памʼяті. Після подій Майдану я додала сюди хвильку-небеса, символічний хрест і 100 зірок Небесної сотні, які піднімаються в небеса»,- розповідає майстриня.
А ось цей кусок чорної матерії, за словами пані Марії довго чекав, доки вона вирішила, що на ньому буде. Вийшла чорна рілля ізорана і краплями крові скроплена. Це зараз дуже актуально, але майстриня її зробила ще в 2014 році. Також тут є гроно калини, як символ України і свічка памʼяті.
Ось ця скатертина на жовтому полотні символізує сучасну Україну.
«Я зробила кордони України синьо-жовті і різнокольорові квіточки. Це ми всі. Різні, але обʼєднані в одну державу. А це поле сплюндроване москалями. Бачите, колоски у різні сторони розкидані»,- каже Марія Турчин.
Поруч висить рушник, який майстриня вишила різними техніками характерними для нашої області. Тут є низинка від Дарії Цвʼєк, білим по білому характерна для села Белелуя Снятинського району, яворівка та інші.
Найбільше уваги серед представлених експонатів привертає стіл на якому розкладені різноманітні силянки. Пані Марія пояснює, що кожна з них представляє різні частини нашої області. Адже в кожному селі їх робили по-своєму, з унікальними орнаментами і кольорами. Є тут навіть репліка силянки 18 століття.
Як пояснила співініціаторка виставки, Почесна Голова Союзу українок Косівщини Анна Богдан, ця виставка присвячена українській Перемозі.
«Нелегкий час переживає наша Українська держава і кожен, хто має в серці національну свідомість нині стоїть до перемоги і вкладає свою часточку в те, щоб Україна була вільною, а не під чиїмось гнітом. Тому я в такому віці приїхала сюди, щоб показати наші традиції та зібрати гроші на допомогу Захисникам»,- каже майстриня.
На виставці пані Анна представила частину своєї колекції старовинних вишитих дитячих костюмів та унікальні силянки.
Ось цю вишиванку вишили на тканині через яку проціджували молоко на маслозаводі. Адже у післявоєнні часи тканини не було, тож жінки купували такі відрізки на маслозаводі в Косові і вишивали. А щоб увага була не на тканину – робили розкішні орнаменти.
Такий кептарик виготовлений для дуже маленької дівчинки – тому він мусить бути світлий і прикрашений традиційними узорами.
А це найстарший еспонат колекції з села Прокурава – блакитний костюмчик для дівчинки часів початку Другої світової.
Втім найбільше пані Анна кохається у гуцульських прикрасах і все про них знає.
«Українка ніколи що-небудь на себе не одягала. Кожну силянку можна впізнати з якого вона села. Якщо Космацька – осяяна сонцем, бо усі присілки є на горбах і завжди під сонцем. А от Шешорська має темніші кольори, адже знаходяться нижче у горах», – пояснює майстриня.
У приватній колекції пані Анни близько сотні унікальних гуцульських прикрас-силянок.
«Якщо ви бачили старовинні фотографії горянок, у них на шиї безліч кораликів, пацьорок, силянок. То називається «скарб». Вони ніколи не зберігали гроші, а купували прикраси і носили з собою. Навіть на ярмарок коли їхали вдягали. Бо могла повернутися, а ні хати, ні стані, ні коровки немає. А чоловік десь далеко. Тоді вона могла щось продати і за цей «скарб» відновити своє господарство»,- пояснює майстриня.
Ще цікавий факт – коли запрошували пару у хрещені для дівчинки, то вони окрім крижми приносили ще і намисто дороге, або монету.
«Якщо поглянете на старовинні фотографії гуцульські то побачите у жінок прикраси-монети Марії-Терези. Жінки носили її на грудях, бо вона частково скасувала кріпосне право, але дозволила 3 дні на тиждень працювати вдома в господарстві і бути з дитиною. Все залежало скільки хрещені мають грошей. Це був початок маєтку, який повинна мати ця дівчинка. Тому жінка носила цей скарб на шиї, бо знала тому ціну»,- підсумовує Анна Богдан.
