Анотаційні дошки Олександру Єремягіну та Віталію Мазуру встановили та освятили на фасаді ліцею №1.
Дві пам’ятні дошки загиблим захисникам відкрили в Івано-Франківську.
Саме ліцей №1 свого часу закінчували загиблі Герої.
Віталій Мазур кілька разів приходив до воєнкомату
46-річний старший Віталій Мазур з початку повномасштабного вторгнення кілька разів приходив до воєнкомату. Його вперто відмовлялися брати на службу за станом здоров’я.
У цивільному житті чоловік був підприємцем, любив садівництво та природу. Працював у зоомагазині, а пізніше реалізовував садовий інвентар. Вкотре прийшовши до ТЦК, своєю наполегливістю чоловік переконав усіх, що може стати в ряди захисників. Тоді потрапив на службу до прикордонної служби. Став старшим сержантом та начальником 2-го відділення інспекторів 1-го прикордонного загону.
«Любив дуже природу, працював в «Природі», за рибками дивився. Футбол любив. Коли його призвали, його декілька разів повертали назад. Він все одно йшов. Разів п’ять, напевно, вертали його. Ну і нарешті його забрали. Він для мене Герой і назавжди залишиться Героєм. Вічна йому пам’ять», – каже тітка загиблого захисника Віталія Мазура Галина Мажак.
Олександр Єремягін був на війні з 2014
Олександр Єремягін – досвідчений військовий. Війна для нього, розповідає дружина, почалася ще у 2014-му. Уже тоді він став на захист країни у складі 80-тої окремої десантно-штурмової бригади.
«Він обрав найтяжчі війська – це ДШВ, тобто штурмові війська. Він хотів так. Він казав: «Я мушу піти захищати. Якщо не я, то хто?». Каже, мені треба своїх дітей, Батьківщину, сім’ю. Казав, що заради них пішов на війну. У 2015-му році він демобілізувався, але підтримував зв’язок зі своєю бригадою, з хлопцями. І от коли у 2022-му році це все сталося, в нас вже наплічник, вся форма була готова вже задовго до вторгнення», – розповідає дружина загиблого Героя Олександра Єремягіна Галина Смеречинська.
За плечима Олександра Єремягіна кілька великих звільнених міст на сході та півдні. З 2014-го року він пройшов найгарячіші точки фронту. Побратими кажуть, називали старшого бойового товариша батьком, адже саме він міг приймати найважливіші рішення під час найнебезпечніших подій.
«Наша бригада, яка складалася з 13 осіб, називала його батьком, справжнім батьком. Тому що з тих оточень, і з того, що відбувалося там, він був тією людиною, яка могла вивести нас з оточення. І завдяки такому багато із вас стоїть перед вами і може сказати про цю людину. Він є батьком для нас і для нас батьком залишиться завжди», – зазначив побратим загиблого Олександра Єремягіна Ренат Вовк.
