Відомим франківцям Юркові Стецику та Остапу Бринському, які загинули в російсько-українській війні, відкрили анотаційні дошки.
Пам’ятні знаки розмістили та освятили на території альма-матер полеглих захисників – на фасаді гімназії ім. Миколи Сабата у Пасічній.
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
Тут зібралися родичі, близькі, товариші полеглих оборонців та гімназисти.
Він про музику, рейв, драйв, арт, Пласт та рок-н-рол – так написано на анотаційній дошці Юркові Стецику. 23-річний молодший сержант, командир відділення 78-го батальйону 102 бригади ТРО Юрко мав позивний «Пікассо», був прикладом незламності та позитиву. Йому вдавалося навіть у найчорніші дні бачити світло.
«І хоч значна різниця у віці, але ми завжди знаходили спільну мову. Людина творча, людина неординарна, завжди на піднесеному настрої та завжди надихав нас, побратимів. Навіть під час великого обстрілу арти, він вмів дещо навіть пожартувати й підтримати бойовий дух», – виступив перед присутніми побратим Юрка Стецика з позивним «Леон».
Він був бунтарем у всьому, водночас прагнув людей робити щасливішими, каже батько Юрка – відомий музикант та митець Ярема Стецик. І вірить, що попри свій бунтарський дух та вдачу, таке вшанування полеглих Героїв, як сьогодні, він би оцінив.
«Будь-які більш-менш офіційні речі він сприймав з такою навіть насмішкою. Але там точно була любов. І він дуже часто, наприклад, коли служив в армії, то там був якийсь театр самодіяльності, і там треба було вбрати вишиванку і шаровари і грати українця. І він розумів, що це точно не про рок-н-рол, але з поваги до тих людей, що то організували, він вдягнув вишиванку і зробив таку поставу типову. Тут, скоріш за все, він радий, що ми зібралися. Зараз буде «Потужняк» 25-го – вечірка рок-н-рольна, і це буде імені Юри Стецика», – розповів батько Юрка Стецика Ярема Стецик.
І як точно хотів би Юрко, його батько Ярема Стецик разом з присутніми заспівали пісні, які у своїй останній відпустці виконував син.
36-річний Остап Бринський – один із двох синів знаного художника Богдана Бринського. Громадський активіст, митець, аналітик закінчив Києво-Могилянську академію за спеціальністю «Філософія». Працював аналітиком у сфері публічних закупівель у складі громадських організацій. Однак з приходом московських солдатів до України, вирішив стати на її захист.
«Я не дуже хотів, щоби він ішов. Бо два з однієї хати. Кажу, як, Остапе, два з однієї хати, але він гідно виконав свій громадянський обов’язок. Він казав: «Тату, ти знав, що ми підемо». Для мене це є честь, що багато його друзів прийшли, що пам’ятають. Місто вшанувало гідно, так і має бути. І в таких закладах, де патріотично треба виховувати молодь», – розповів батько загиблого Героя Остапа Бринського Богдан Бринський.
Цього року святкували б 15 років спільного життя. Дружина Остапа Бринського – Младена Качурець розповідає, люблячий чоловік і батько був для них з донькою Соломією не лише опорою та підтримкою, але й партнером. Вони усе робили разом: трудилися, подорожували та розвивалися.
«Остапчик був і залишається люблячим батьком для нашої донечки. Він був для неї теж найкращим другом. Мені було завжди приємно дивитися, як бавились і як вони з Соломійкою знаходили спільні інтереси. Вона сприймала свого тата не як когось суворого, а дійсно як свого найкращого друга. Справді, як Соломійка потім сказала: він вмів жити, і вмів любити життя таким, як воно є. Не очікувати чогось надзвичайного, а просто проживати прості миті щасливо», – пригадує дружина загиблого Героя Остапа Бринського Младена Качурець.
Понад 400 хлопців та дівчат Івано-Франківської громади поклали свої життя у боротьбі за незалежність України. Війна триває, однак наше завдання сьогодні – у цій боротьбі пам’ятати тих, хто першим став на захист країни та загинув за її свободу.
«408 хлопців ми поховали в Франківській громаді, 107 вважаються за зниклих безвісти, з них 89, які вже понад рік перебувають в статусі зниклих безвісти, це велика цифра для нашої громади. Зберегти пам’ять надзвичайно важливо, як найдовше, у вічність. Тому дякую сьогодні всім, хто доклався, щоб ці анотаційні дошки були відкриті, в нашій Українській гімназії №1. Дякую всім за молитву, бо те, що ми можемо сьогодні зробити для душ – це молитва. Дякую захисникам, хлопцям і дівчатам які тут є присутні, які є військовими або вже демобілізувалися – за захист. І найголовніше – зробімо так, щоб наша вся допомога привела до найкращого – до перемоги», – зазначив Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків.
