В останню п’ятницю року, що минає, отримали з друкарні нову книгу серії “Моє місто” авторства Івана Бондарева “Таємниці Діброви”.
Похвалилися у франківському видавництві Лілея-НВ.
Книжку можна переглянути та купити в книгарні видавництва на Незалежності, 18, пише КУРС.
“Це книжка про найбільшу споруду міста часів Австро-Угорської імперії. А ще про потужну в’язницю, з якої неможливо було втекти (теоретично). А ще про концтабір, який більше нагадував санаторій. Також тут ідеться про відважних льотчиків і не менш відважних авіатехніків. Усе це об’єднує одна адреса — Чорновола, 119а”, – йдеться в анотаації до видання.
Довідково: Комплекс споруд на давній вулиці Ґолуховського має довгу і складну історію. Колись тут був дубовий ліс, який з часом перетворили на міський парк і назвали Діброва. В 1878 році австрійська військова влада почала спорудження в’язниці, яку через близькість до парку, що розташувався на іншому боці вулиці, назвали Дібровою. Комплекс складався з двох будинків, один з яких мав форму літери H і призначався для в’язничної адміністрації та корпусу охорони, а другий – з камерами – для в’язнів. В’язниця була доволі великою, розрахованою на 1000 людей. Збудували також дві каплиці: греко-католицьку і православну, а також школу. Все це було обгороджено п’ятиметровим муром, а зовні будинок охороняла спеціальна варта.
У тій в’язниці сидів убивця губернатора Галичини Анджея Казімєжа Потоцького – Мирослав Січинський. Дмитро Вітовський, майбутній український крайовий урядник, організував Січинському втечу з в’язниці у 1912 році.
Під час II Світової війни, коли до міста увійшли німці, вулицю, на якій розташовано в’язницю, перейменували на Goring Strasse. У в’язниці створили табір полонених „Stalag 371”. Збудовано ще кілька дерев’яних бараків, у яких перебували полонені різних національностей. Зараз тут знаходяться військові казарми, а навколишні мешканці стверджують, що на четвертому поверсі старого, давно закинутого клубу, блукають душі закатованих тут людей.
Фото з відкритих джерел
