Цієї неділі на Промприлад.Реновація вже традиційна святкова коляда від школи вертепу «Добрий табір» зібрала купу люду. А ще зібрала 8765 грн та 10 євро для франківської дитячої онкогематології.
Яскраві костюми, добрі слова й сучасні колядки нікого не залишили байдужими, пише Репортер.
Коляда і трохи магії
Школу вертепу дитячий простір «Дрібнота» вперше провів у 2016 році. Засновниця «Дрібноти» Наталя Найда каже, що в її дитинстві на коляду розбирали та вчили слова, водили вертеп закладами міста, а наколядовані гроші витрачали на спільну поїздку на море влітку. Нині ж усе частіше трапляються колядники, які співають один куплет «Нова радість стала» і очікують за це гроші. А дехто з дітей навіть не знає, що таке вертеп.
Тож вирішила організувати малечу в сучасний вертеп з якісним сценарієм і доброю колядою, а зібрані гроші передавати на добрі справи. І закріпилася така ініціатива у Франківську доволі міцно – школу вертепу «Добрий табір» збирали щороку. Лише у 2021 через карантин від коляди довелося відмовитись. А цьогоріч табір набрали одразу – місця розлетілися вмить.
«То чудо якесь – група наповнюється за годину. Це найпопулярніший курс «Дрібноти», думаю, людям просто бракує трохи магії, – говорить Наталя Найда. – Робимо це в першу чергу для дітей, для своїх і ваших, так щиро, як тільки можемо. Для мене це не тільки традиція, це вміння збудувати у своїй голові цей взаємозв’язок: можна класно проводити час, можна щось зробити, щоб зберегти ту часточку нашої культури, можна навчитись публічно співати й говорити, а ще це може принести комусь користь. Тому це про вміння створювати щось більше навколо себе».
У вертепі «Дрібноти» діти самі обирають, якими героями хочуть бути і вже під них створюється сценарій. Так цьогоріч поряд із звичними для більшості Йосипом, Ісусиком, Ангелятами, Чортами, Смертями та Іродом були Ангел-крокодил, Віслючок, Кіт, Україна, Миколай і Дух Миколая, Вовк і Слонопташка. І для кожного Світлана Тарахкало виготовила оригінальні костюми, а Людмила Лінник створила сценарій та розучила з дітьми колядки. Співав вертеп під акомпанемент Данила Савки.
Дитина має піти щасливою
«Зазвичай на першому занятті я знайомлюся з дітьми і тільки після цього пишу сценарій. Фішка «Доброго табору» в його назві – усім має бути добре, всі мають отримати задоволення, – розповідає Людмила Лінник. – Це не так, як у школі, дітям роздають ролі і немає вибору. У нас діти можуть обирати, ким бути. Тому у нас цього року було п’ять Смертей, Ангел-крокодил, Слонопташка. Звісно, це не персонажі вертепу. Але ми даємо дітям проявити себе. І під ці образи я пишу сценарій, ми намагаємося зробити костюми».
Так, одного року був вертеп із 40 різних Ангелів, а останнього разу – вертеп Супергероїв. Цьогоріч головною метою було показати боротьбу добрих і злих сил, перемогу світла над темрявою.
«Добрий табір» не створений для того, аби відточити театральну майстерність чи навчитися співати. Для цього діти ходять в інші секції. В «Добрий табір» може прийти дитина з різним рівнем підготовки і здібностей, – каже Лінник. – Заняття проходять в легкій формі, з іграми, спілкуванням. Сам процес репетиції теж їх настільки захоплює, що вони не дуже на щось і відволікаються».
Учасники вертепу – діти від шести до 12 років. Хтось бере участь у таборі вперше, а дехто колядує з «Дрібнотою» вже кілька років поспіль. І постійні колядники з нетерпінням щоразу чекають нову школу вертепу.
«Є діти, які ростуть з «Добрим табором», і вони щороку запитують, чи будуть ті чи інші колядки. Є кілька, які діти просять обов’язково: «Срібно-білий сніг» – адаптована на українську різдвяна пісня Jingle Bells, колядка Віктора Павліка «Різдвяна» і «Щедрик», який ми співаємо у різних інтерпретаціях», – говорить Людмила Лінник. – Навіть якщо на репетиціях здається, що діти не слухають і не запам’ятовують, то на сцену вони виходять сконцентрованими і ніхто не помиляється, все виходить злагоджено. Це так працює. Дитина вчиться брати відповідальність за себе і коли щось провтикала, підходить і перепитує. І на виступах усе чудово».
Розповідає про найменшу учасницю школи вертепу, яка дуже добре знала свої слова, але в день виступу відмовилася говорити їх зі сцени. Тому дівчинка просто стояла та співала з усіма, а коли доходило до її слів – передавала мікрофон іншим. В декого це викликало подив, але Людмила Лінник каже, головне, що дитина отримала від процесу задоволення, а не стрес і хоче прийти й наступного року:
«Вона пішла з цього концерту усміхненою, радісною. Діти – найбільша наша цінність і дитина має піти щасливою. Добрий табір – про добрі взаємозв’язки, а не про класний концерт».
Не забувати мріяти
Щороку діти колядують для доброї справи – передають гроші тим, кому це справді треба. У 2018 році 11 тис грн передали на потреби Яблунівської школи-інтернату. У 2019 – наповнили стипендійний фонд для навчальних програм «Дрібноти» та передали 5 тис грн на купівлю глюкометра для Андрійка Йосифіва. У 2020 зібрані 3947 грн пішли на лікування Максима Атаманюка.
Цього року вирішили збирати гроші для ініціативи «На шапку», яка опікується відділенням онкогематології у франківській обласній дитячій лікарні.
«На що саме збирати гроші, ми вирішили в останній день, – каже Наталя Найда. – Насправді це завжди складне питання. І я за те, щоб допомога була персоналізованою, але не завжди є ресурс шукати конкретну людину. Добре, що існують ініціативи, яким можна довіряти».
Якщо раніше вертеп «Доброго табору» ходив ще й у дружні організації міста, то тепер через карантинні обмеження коляда – лише на Промприлад.Реновація. Цьогоріч підтримати дітей і школу вертепу зібралася ціла зала люду. «Дрібнота» наколядувала 8765 грн та 10 євро для дитячого онкогематологічного відділення Івано-Франківської обласної лікарні.
А далі дитячу коляду підхопив гурт «Пенсія». Ярема Стецик з музикантами та всіма охочими рушили з піснями та музикою вулицями міста. Велика пенсійна коляда містом закінчилась у палаці Потоцьких, де вдалося зібрати ще 5947 грн. Тож разом вийшло 14 712,20 грн та 10 євро, які ініціатива «На шапку» передасть онкогематології.
«Місія «Дрібноти» – робити такі програми й табори, які будуть створювати взаємозв’язки, і через кілька років діти будуть при зустрічі казати: «О, я з цією дівчинкою була в «Школі вертепу», вона тоді була, здається, Слонопташкою?», – говорить Наталя Найда. – Я щоразу думаю, що ми маємо навчити їх мріяти. Навіть не навчити, а зберегти це вміння мріяти. Це наша місія як дорослих».
