В Івано-Франківську працює незвичне “поштове відділення”. За листонош та кур’єрів – волонтери.
Вони безкоштовно щотижня доставляють посилки бійцям на фронт. Кожному – особисто в руки. Для родичів військових це дуже зручно, адже інших варіантів щось відправити захисникам – немає. Фронтові кур’єри запевняють – жодна посилка не загубилась, пише Правда.іф з посиланням на Подробиці.
Довезли усе, попри те, що для цього іноді доводилося ризикувати життям.
Детальніше про роботу фронтової пошти розповість Жанна Дутчак.
Ці два великі пакунки пані Зоя зібрала для свого сина Сергія. Той – доброволець і вже четвертий місяць на фронті. В коробках – гостинці: його улюблені смаколики – желейні цукерки, консервовані ананаси, кава.
Зоя, мати військового:
Сигарети для заспокоєння, бо обстановка фронтова і треба сили мати і психологічні, і фізичні. Ну і супи консервовані. Ми їх пам’ятаємо і любимо, чекаємо живими і здоровими додому.
Роботи такі приємності для сина раніше не могла, каже пані Зоя. Адже там, де він служить, найближча пошта за сотні кілометрів. Та нещодавно у Франківську відкрився логістичний центр – такий собі прототип фронтової пошти. За поштарів – волонтери. Вони щотижня їдуть в гарячі точки, і безкоштовно доставляють бійцям пакунки від рідних.
Зоя, мати військового:
Коли відправили першу посилку, прийшла швидко, син дуже зрадів, бо не очікував шо так швидко прийде. І саме до нього. Я хочу подякувати спілці волонтерів Прикарпаття, що хлопці не дивлячись на довгу, тяжку дорогу… я собі уявляю, вони все-таки їдуть туди, везуть нашим хлопцям те, що потрібно.
Що фронтова пошта – потрібна, зрозуміли, коли почали возити на передову гуманітарну допомогу, кажуть волонтери. Перед кожною такою поїздкою їхні телефони “обривали” рідні та друзі військових – і всі з одним проханням – передати пакунок.
Андрій, волонтер:
Звернень дуже багато не тільки з міста, і ОТГ, а всієї області йдуть дуже багато звернень. Останній раз ми мали їхати два буса, а в результаті у нас поїхало чотири буса.
Наскільки це важливо – отримати на фронті звістку від рідних, Андрій і сам добре знає. Адже сам у 2015-му був в АТО. Бійці радіють навіть найменшим дрібницям.
Андрій, волонтер:
Хлопцям хочеться чогось, до чого вони привикли. Одному хлопцю бабуся вічно привозить котлетки. Ми приїжджаємо…о котлетки приїхали. Воно дуже піднімає бойовий дух хлопцям. Є хлопці що і плачуть.
Посилки на передову везуть щоразу новим маршрутом. А з паливом допомагає місцева влада.
Руслан Марцінків, міський голова Івано-Франківська:
Ми заправляємо, ми даємо пальне, бо це величезні ресурси -довезти-привезти і є волонтери, які погоджуються. Адже волотерська допомога зменшується, якщо взяти із-закордону, але допомога рідних, друзів, не буде зменшуватися, а навпаки буде зростати.
Кожна поїздка – складна і небезпечна, кажуть волонтери. Їдуть – майже по передовій. Бувало і без фар вночі. І під звуки вибухів.
Анна, волонтерка:
Коли назад повертаєшся, то повертаєшся із великими емоціями, тому що хлопці надихають, особливо своїми посмішками. Вони тішаться не продуктам, вони тішаться саме тим, що родичі їм передають. Там може бути просто футболка чи майка, але вона саме з енергетикою з дому і вона надає їм дуже великі емоції.
Кількість посилок щоразу більшає, кажуть волонтери. Вони нікому не відмовляють. Єдине – просять, аби посилка була до ста кілограмів, і продукти тільки ті, що не псуються швидко.
