«Світ без України мене не цікавить! Україна і український інтерес мусять бути у цьому світі».
Саме так звучить життєве кредо українського дисидента, громадського та політичного діяча, історика — Валентина Мороза.
Сьогодні, 15 квітня, цьому видатному чоловіку минуло б 85 років. За своє життя він встиг зробити значний вклад не лише в українську науку й літературу, а й в політичне життя України.
Завтра минає друга річниця з дня смерті видатного українця. Тож на його честь, як інформують у міській раді, в Івано-Франківську відбудеться відкриття анотаційної дошки на вулиці Є. Коновальця, 141.
Довідка:
Валентин Якович Морооз — український історик, один із представників українського національного руху, політв’язень, дисидент, автор понад 100 наукових праць. Доктор Гуманітарних Наук (Honoris Causa) Державного Коледжу Джерсі. Член Об’єднання українських письменників «Слово». Почесний громадянин Волині.
Народився 15 квітня 1936 року в селі Холонів, нині Горохівського району Волинської області, Україна (за польським адмінподілом — Волинське воєводство, Польська республіка) в селянській сім’ї.
Заарештований у вересні 1965, засуджений за ст. 62 КК УРСР (антирадянська агітація і пропаганда) до 4 років таборів. Покарання відбував в таборі ЖХ-385−17-А в Мордовії, звідки в самвидав виходить його «Репортаж із заповідника імені Берія».
Після звільнення в 1969 пише статті «Серед снігів», «Хроніка опору», «Мойсей і Датан», які з’явилися в самвидаві.
1 червня 1970 року Валентина Мороза знову арештували. Причиною повторного арешту, очевидно, було те, що Валентин Мороз на той час, за спостереженням дисидента Василя Овсієнка, став «найвизначнішим представником інтегрального націоналізму».
Нарешті після 5-місячного голодування в 1979, під тиском світової громадськості, влада змушена була обміняти Мороза та ще чотирьох дисидентів на двох радянських агентів КДБ.
Валентин Мороз повернувся в Україну, щойно почалися припинення ув’язнень дисидентів і відбулися перші альтернативні вибори до Верховної Ради УРСР — у квітні 1990 року.