В Україні триває евакуація місцевих жителів з прифронтових територій. Та вивезення з гарячих точок – лише частина справи. Куди селити маломобільних людей та пенсіонерів? Жити у звичайних шелтерах вони не можуть, бо потребують особливих умов і догляду.
Саме тому на Прикарпатті стали відновлювати геріатричні центри, пише Правда.іф з посиланням на Подробиці.
В одному з таких побувала журналістка Жанна Дутчак.
Наталя виводить пензлем останні штрихи на полотні. Каже: ще пару мазків – і картина готова. Жінка не професійна художниця. Малюванням захопилась нещодавно, коли оселилась в геріатричному центрі.
Це нам спонсори привезли ці картини. Ось цю першу взяла і пішло.
Наталії шістдесят сім років. Вона з Краматорська. На Прикарпаття їх разом із матір’ю евакуювали волонтери, ще у квітні дві тисячі двадцять другого.
Наталія Копач, переселенка з Краматорська:
Мама в мене маломобільна була. А жили на 12-му поверсі. І з перших днів війни ліфти відключили. Стало тяжко, а потом евакуювали нас сюди до Калуша.
У місцевих геріатричних закладах не було вільного місця. Тож жінок поселили в лікарні. І там вони прожили більш як півтора року.
Торік восени у Калуші відкрили новий геріатричний центр для переселенців з особливими потребами. І мати з донькою нарешті змогли переїхати із лікарняної палати у звичайну кімнату.
Наталія Копач, переселенка з Краматорська:
Лікарня є лікарня, кругом хворі. Тут ми вже знаємо, що це постійне місце проживання. Умови добрі.
Геріатричний центр у Калуші – проєкт благодійного фонду “Схід SOS”. Ірина Серченко – одна із тих, хто працював над його реалізацією. Розповідає: із перших днів війни їхня організація вивозить самотніх маломобільних людей із прифронтових територій.
Ірина Серченко, менеджер проєкту відбудови Благодійного Фонду “Схід SOS”:
Геріатричні заклади у нас переповнені, їх дуже мало. Лікарні різних міст приймали людей, вони розселяли людей, вони приводили їх до ладу, але потім їм треба десь жити. Проблема велика.
Відтак, благодійники почали шукають по тилових областях закинуті приміщення, які можна облаштувати для таких переселенців. Одну будівлю знайшли в Калуші.
Ірина Серченко, менеджер проєкту відбудови Благодійного Фонду “Схід SOS”:
Ми допомагаємо, ми робимо ремонт, ми відновлюємо, ми ставимо обладнання, але надалі утримання цих людей – це комунальні, це харчування, лікування, одяг, все, що потрібно людям для нормального життя має забезпечити громада.
Андрій Найда, міський голова Калуша:
Дуже багато в нашу громаду евакуювалося ВПО, була велика проблема, що робити із тими людьми, які потребують всестороннього догляду. І ми погодилися із тим, що у нас є приміщення, комунальне приміщення, яке знаходиться біля лікарні, що ми приймемо тих людей, що буде спільне співфінансування зі сторони “Схід SOS”.
Керівництво громади каже: на утримання закладу в бюджеті цього року заклали до семи мільйонів гривень. Для Калуша – це колосальна сума. Тому довелось суттєво скоротити фінансування інших важливих об’єктів.
Андрій Найда, міський голова Калуша:
Ми залишили видатки на самі необхідні речі. Важко всім громадам, нам важко, але соціальні проєкти ми такі повинні впроваджувати.
Демонтували підлогу, залили нову. Всі нові інженерні мережі, облаштували пральню. Гарні, світлі, великі вікна. Вентиляція. Для людей, яким складно, є функціональні ліжка.
Заклад у Калуші розрахований на тридцять сім осіб. Наразі практично всі місця зайняті – каже директор.
Василь Ільницький, директор Калуського геріатричного центру:
Є люди з інвалідністю, є лежачі, є які пересуваються на ходунцях, візочках. Є люди, які взагалі не мають родичів. Наша мета, щоб люди тут не доживали, а активно проживали.
У геріатричному центрі справді постійно організовують дозвілля для мешканців. У багатьох уже з’явились хобі. Одні малюють, інші в’яжуть. А Любов Іванівна – вирощує розсаду.
Це ми садили, це петунія, це чорнобривці.
Пенсіонерка розповідає: приїхала з Херсонщини. Її село росіяни окупували ще в березні дві тисячі двадцять другого. А після його звільнення – стали постійно гатити по хатах.
Любов Іванівна, переселенка з Херсонщини:
Ми виїхали сюди 19 жовтня, був сильний обстріл, в мене брат ще тут. В нього рознесло і вікна, він інвалід, сам жив. Я його забрала сюди.
З листопада Любов Іванівна з братом живуть в геріатричному центрі. Жінка каже: вдома мала великий город і квітник. Тож і тут вирішила не байдикувати. Волонтери уже подарували їй насіння. І тільки-но на вулиці потеплішає – вона облаштує біля закладу клумбу.
Любов Іванівна, переселенка з Херсонщини:
Для душі. Я дома любила квіти. В мене було багато квітів. І тут же хочеться. Ми тут як сім’я. Ми всі общаємся.
Ірина Серченко, менеджер проєкту відбудови Благодійного Фонду “Схід SOS”:
Вони спілкуються, вони щось вигадують, щось роблять. Вони не мають просто лежати і дивитися телевізор. Вони живуть і організовують собі досуг.
На Прикарпатті благодійники облаштували вже три геріатричні центри. Загалом же по Україні їх натепер п’ять.
