На горі Ягідній у Карпатах встановили меморіал на честь полеглого на війні бійця 10 окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс” Володимира Витошка, який поліг 5 листопада 2022 року у бою за Соледар.
Кореспонденти Суспільного приєдналися до пам’ятного походу у гори, який організували рідні воїна, передає Правда ІФ
Перш ніж вирушити у Карпати, під’їжджаємо до цвинтаря у селі Підгір’я. Серед надгробків здаля видніється два стяги — червоно-чорний і синьо-жовтий.
Під прапорами — могила Володимира Витошка. Тут перед дорогою на молитву зібралися його дружина, батьки, друзі та знайомі.
Після молитви рушаємо у село Микуличин, де починається маршрут на гору Ягідну.
Шлях проходить через ліс. Гора Ягідна — заввишки 1 216 м, підйом на неї зайняв приблизно дві години.
У сонячну погоду з гори видно Говерлу, Хом’як і Синяк, на які також свого часу сходив Володимир Витошко. Його дядько Іван Мартинюк — професійний альпініст. Чоловік каже: спочатку племінник розпитував його про походи, підрісши, вже ходив з ним у гори.
“Щоразу, коли я повертався з Кавказу, Паміру, Тянь-Шаню, Гімалаїв, він дивився на фото звідти й казав: “Візьміть мене зі собою у ті великі гори”. Володя прекрасно себе почував у горах, не зважаючи на те, що далі Карпат він не був. Я до нього ставився, як до сина. І не можу до цього часу змиритися зі словами “був”, “було”, — каже Іван Мартинюк.
Дружина полеглого Володимира Витошка Христина Мельникович додає: “Він так любив гори. Тут Вова відчував сповна свободу, яку не можна було відчути у повсякденному житті”.
Подружжя часто ходило у Карпати: як в одноденні походи, так і з ночівлею. Саме на горі Ягідній Володимир Витошко освідчився своїй обраниці.
“Одразу після загибелі Володі я зрозуміла, що хочу зробити для нього максимум. Дуже боюся, що про чоловіка пам’ятатиму лише я та його рідні. Я хотіла зробити місце, куди можу приходити до нього”, — каже Христина Мельникович.
На вершині гори — кований пам’ятник. На ньому вирізьблені слова, написані другом полеглого бійця Тарасом Семанишиним.
Першими до меморіалу бійцю підходять його дружина та матір. За ними — рідні, друзі та вихованці дитячого табору “Смерічка”. Їх Володимир Витошко також водив на цю гору, розповідає Валерія Кузьменко. Дівчина — з Харкова. Вона їздила у “Смерічку” з п’яти років, пробула там 28 змін. Дев’ять з них — у загоні Витошка.
“Якось у нас одразу з ним відбувся міцний і потужний зв’язок. Він жартівливо мене називав своєю дитиною, а я його — другим татом. Попри різницю у віці, я знала, що можу будь-коли зателефонувати йому і він дасть мені відповідь на питання, яке я матиму у своїй голові”, — пригадує Валерія Кузьменко.
У “Смерічці” з Володимиром Витошком познайомився і Тарас Семанишин. Проте їхня дружба зав’язалася вже за межами дитячого табору. Разом вони ходили й у Карпати. Перший зимовий похід друзів був саме на гору Ягідну.
“Всі діти та вихователі швидко захопилися ним. Володя був душею компанії, щирою, справжньою і неймовірно сміливою людиною. Я б сказав, що він був моєю спорідненою душею. Ми багато планували разом і дуже хотіли разом сім’ями у майбутньому дружити”, — розповідає Тарас Семанишин.
Зі собою на гору Ягідну Тарас взяв гітару. На ній — наліпка з надписом “Смерічка”.
“Я соромився грати, боявся всюди брати із собою гітару. А він завжди казав: “Ти сьогодні співаєш, пам’ятай це. Йдемо у гори — ти береш свою гітару”. Так довелося й робити. Важко йому було відмовити”, — каже Тарас Семанишин.
У пам’ять про друга Тарас починає награвати акорди улюблених пісень Володимира. Це — повстанські гімни, “Старі фотографії” Скрябіна, “Юність” Патроничів, “Червона рута” Володимира Івасюка.
Родичі та друзі, які сидять біля пам’ятника, наспівують знайомі тексти.
“Володю знали багато людей. Він був першим на підйом, всюди перший. Тут — його найближчі люди. Справді різні — ті, з ким з перших хвилин знайомства він віднайшов спільну мову. Нас об’єднує одна мета — вшанувати пам’ять нашого героя”, — каже дружина полеглого воїна Христина Мельникович.
