Громадська спілка “Асоціація карпатських ватагів” створена у 2019 році, налічує 66 членів, 58 із них – виробники коров’ячої бриндзи. Це об’єднання господарів, які мають у власності поголів’я корів та проживають у гірських областях – Івано-Франківській, Закарпатській та Чернівецькій.
За шість років уже 41 член асоціації отримав грантове фінансування від Food and Agriculture Organization of the United Nations (FAO), що реалізується за фінансової підтримки Європейського Союзу. Загальна сума допомоги – 17 млн грн, пише Правда.
“Жодна полонина, навіть високо в горах, не пустує. У Верховинському районі таких понад десяток. Усі працюють”, – розповідає голова “Асоціації карпатських ватагів” Іван Мойсюк.
У 2025 році 18 фермерів – виробників коров’ячої гуцульської бриндзи, які ведуть господарство у гірських районах, отримали 7 млн грн на нову сільськогосподарську техніку. Усі вони є членами
“Асоціації карпатських ватагів”. Власне згуртувалися в асоціації не лише фермери, а й науковці, громадські діячі, навіть туристичні гіди. Усі спільно працюють над розвитком місцевого бренду – “Гуцульська бриндза”.
У фермерському господарстві Катерини Могорук – 14 корів. Розпочали 5 років тому. Бриндзу готують за бабусиним рецептом.
“Немає такої людини у Верховинщині, яка б не знала як зробити бриндзу. До двох тижнів сир вистоюється. Традиційно сир у бочку набивали “браєм”. Це такий дерев’яний кілок. Ним щільно набивали, щоб бриндза не псувалася. Вистоятися сир має у тому спеціальному посуді. І що довше стоїть – то яскравішого смаку набуває”, – розповідає пані Марія.
За умовами проекту, техніка надавалася фермерам на умовах співфінансування. Наприклад, до 200 тис. грн власних коштів додавалося 800 тис. грн грантової допомоги. Разом із експертами асоціації, господарі подали необхідні документи й чекали на результат.
“Аж не вірилося, коли на своєму подвір’ї побачили: новенького трактора з причепом, граблями-ворошилкою та сонячні панелі. Трактор в гірській місцевості – велика підмога. Я вдячна. Нам полегшили важкий труд”, – завдячує пані Марія.
Влітку корівки із місцевих господарств випасаються на Карпатських полонинах, на висоті до 1800 метрів над рівнем моря.
Іван Мойсюк, – голова ГС “Асоціація карпатських ватагів”, пригадує, як планували об’єднати господарів.
“Наші друзі – національні експерти Ганна та Тарас Антонюки запропонували нам стратегію і пояснили переваги об’єднання. На той час така асоціація вже була створена у Закарпатській області. Але вони спеціалізуються на овечій бриндзі, а ми робимо бриндзу з коров’ячого молока. Є полонинське господарство і є особисте селянське. Членами асоціації можуть бути всі. Зараз в асоціації 66 членів, 58 із них виробляють молочну продукцію”, – пояснює Іван Мойсюк та завдячує усій спілчанській команді, особливо молоді.
Марія Маківничук, секретарка ГС “Асоціація карпатських ватагів” ще з моменту заснування. На сайтах міністерств, Державного аграрного реєстру вона з помічницями – грандрайтерками заповнюють реєстраційні форми на отримання дотацій, або ж на грантову підтримку для селянських господарств. Допомагають усім господарям, супроводжують заявників аж до підписання дотаційних угод чи завершення грантового циклу – отримання техніки.
“За кілька років люди повірили у те, що роблять корисну справу, те чим варто пишатися. У Європейському Союзі дуже цінуються традиційні продукти, такі як наші сири. Тому організація FAO підтримує малі гірські господарства, щоб вони були самодостатніми і розвивалися”, – наголошує Марія Маківничук.
З ініціативи спілки господарів, “Гуцульська коров’яча бриндза” отримала захищене географічне зазначення (ЗГЗ). Це означає, що виробництво закріплене за певними територіями в Карпатах та чітко відповідає традиційним технологіям.
Родина Надії Максим’юк у січні 2025 року подала заявку на грант, щоб придбати техніку. А влітку вже трактором користувалися, перевозили сіно. 10% вартості обладнання самі оплатили, а 90% – кошти гранту. Крім трактора колісного у господарстві тепер ще й напівпричіп, навісна грабарка для ворушіння сіна та грунтофреза для боронування поля.
«Ми живемо в гірській місцевості і маємо кілька гектарів поля – сінокосу та загалом 11 корівок. Кожного літа всі дні косимо, громадимо на горі – це справді для нас дуже важкий труд, – пояснює Надія Максим’юк. – Все вручну робили. Уявіть, сіно із більш ніж 150 копиць на схилі треба було поносити удвох – один з одного боку, інший з другого. А зараз вже сіно трактор возить. Надзвичайно потужна підмога. Ще й іншим господарям допомагати зможемо».
Впродовж трьох грантових циклів програми підтримки від FAO та Євросоюзу, гірські господарства отримали трактори укомплектовані: боронами, плугами, підбирачами, навантажувачами, граблями-ворушилками. Особливо на полонинах згодилися подаровані фермерам сонячні панелі. Адже високо в горах відсутні електричні мережі. І від сонячних панелей можна млинок електричний увімкнути, холодильник, доїльні апарати. Деякі господаврства – члени асоціації придбали обладнання для сироварень, а двоє фермерів – легкові автомобілі з холодильниками для транспортування продукції.
Біохімік Світлана Бечко, ще п’ятикласницею допомагала на господарстві своїй бабусі, вивчала секрети сироваріння. Тепер у власності її родини сироварня “Мідний чан”. Мають власне поголів’я корів та ще закуповують молоко у 40 господарствах. За день переробляють близько 500-700 літрів молока. Бізнес родинний, найманих працівників лише двоє. Тож трьох своїх дітей господарі теж залучають до праці, кожен має завдання і відповідально до них ставиться.
“Ми варимо сир у мідних чанах, яким уже більше ста років. Почали виробляти морозиво – ванільне, бананове, вершкове. А ще із фахівцями інституту харчових технологій розробляємо власні рецептури, виводимо нові сорти сиру з коров’ячого молока”, – пояснює пані Світлана.
Щоб отримати автомобіль з холодильною установкою – разом із юристами та економістами асоціації написали грантову заявку та внесли частину власних коштів.
Родина підприємців мріє запустити нові виробничі лінії та розмістити сироварню на декількох локаціях. А зараз ще й систематично відправляють корисні сирні продукти власного виробництва захисникам на фронт, щоб підтримувати їхнє здоров’я та частувати домашніми смаколиками.
“Хочу показати людям цілий світ гуцульського сиру. Наскільки він багатий смаками, різноманітний і наскільки може бути незабутнім. Нам цікаво показати не лише процес виробництва гуцульської бриндзи, а весь колорит, побут, дати можливість дегустувати продукт. Мені хочеться навіть під кожен рецепт сиру подавати окремий напій. Скласти історію, щоб люди могли глибше пізнати культуру споживання сиру”, – акцентує Світлана Бечко.
Виробництво гуцульської коров’ячої бриндзи – це бренд, історія і надбання регіону ще з діда прадіда. Місцеві підприємці постійно навчаються, відвідують семінари. Дізнаються як грамотно організувати власну справу, краще дотримуватися екологічних стандартів, брендувати свій продукт, шукати нові ринки збуту. Поки готувався цей матеріал, у грудні спілчани провели підсумкові річні збори.
«Ми на зборах дякували за працю усім, а ще багато говорили про внутрішній і зовнішній контроль, – повідомила Марія Маківничук. – Зовнішній контроль передбачає чіткі зобов’язання: господарство, яке за підтримки FAO отримує грант – проходить сертифікацію. Вже 11 господарств успішно пройшли зовнішній аудит та отримали сертифікати про стандарт виробництва гуцульської коров’ячої бриндзи. Це дає їм право маркувати продукцію як сертифіковану. Внутрішній контроль здійснюють самі члени асоціації: відвідують ферми, оцінюють процес виробництва, дають рекомендації, допомагають один одному вдосконалити роботу і продукцію».
У Карпатах сільське господарство і туризм взаємопов’язані. Люди, які приїжджають в гори, хочуть спробувати традиційних гуцульських страв, відвідують полонинські господарства. І майже всі страви з молочними продуктами: сиром, бриндзою, бурдою, сметаною.
Бриндза для місцевих як хліб, вона завжди є і буде на гуцульському столі, – гордяться своїм продуктом високогірні господарі.
Керівник асоціації мріє, щоб більше працьовитих місцевих мешканців заохочувати. Тоді вони відчують впевненість, повірять у свої сили, будуть тримати худобу і молодь повернеться у громади.
“Якщо є техніка – наші люди будуть працювати”, – запевняє Іван Мойсюк та пригадує, як на початку 2021-го року, в Австрії вивчав досвід гірських молочних господарств.
Дивувався тоді, що в горах, на висоті 2000 метрів – дороги хороші, машинне доїння, сироварні. А тепер така ж техніка у нас, в українських Карпатах.
“Я просто мріяв про те, щоб так у нас було. І так є. Слава Богу. Оце я дуже радий. І хочу, щоб молодь поверталася, дуже хочу”,- наголошує Іван Мойсюк, голова громадської спілки “Асоціація карпатських ватагів”.
