У Коломиї відбулася фотовиставка очей (фото)

“Я довго виношував цей задум, подолав багато технічних нюансів. В основі ідеї лежить людський погляд. Я використав техніку освітлення людини за допомогою проектора її же оком, – розповідає Любомир Кукіль. – Це була трьохетапна зйомка: зіниця людини, її фото на фоні своєї зіниці та портрет із заплющеними очима. До світлини додав фразу, життєве гасло людини на фото”.

 
За свої 24 хлопець встиг спробувати себе у графічному дизайні, та це не принесло йому морального задоволення. Любомир переконаний, якщо й піти шляхом Ілона Маска – ним ти все одно не станеш. У кожного свій шлях, тому він старається виходити за межі звичного. У Любомира оточуючі проходять фільтр крізь погляд, це чітко зчитується у світлинах, що були представлені.

“Коли я просто дивлюся в очі – це одне, а коли фотографую їх, бачу структуру ока, колір – це мене захоплює. Поки фотографував, від людини до людини, я був у якомусь напівтрансовому стані, здивований тим, наскільки різними бувають очі та люди”, – ділиться враженнями Любомир.

Ідея фотовиставки “Погляд” народилася спонтанно, в розмові, а вже згодом все переросло в проект. Про свою ідею фотограф розповів найближчим друзям, з’явилося багато охочих взяти участь. Спочатку їх було близько сорока, зараз на світлинах зображено всього одинадцять. Залишилися найвитриваліші, жартує хлопець.

“У кожній людині живе безпристрасний спостерігач, котрий не в грі. Це щось більш духовне, це і є душа. Все я показав у задумі, коли проектор освітлював людину її ж оком. Виставка допоможе не тільки глядачу відкрити для себе людину, що на знімку, а й самій моделі побачити себе іншого”.

Під час дебютної виставки Любомир представив ще й свій перший музичний альбом, хлопець пише електронну музику. Все це створило мікс, де переплелися на перший погляд непоєднувані речі: виставка у стилі молодіжної американської вечірки з електронною музикою та глибина людської душі крізь погляд на світлинах.

“В очах видно основну суть людини. Проглядається певна мікроміміка. Але більшість очей, які я бачив, – вони порожні. Думаю, це пов’язано із тим, що люди часто не виходять за межі своєї матриці,– переконаний фотограф. – Жаль, але дуже рідко вдається побачити усміхнені очі”.

Любомир зізнається, відчуває внутрішнє щастя від того, що робить. Зараз розпочав роботу над наступним проектом. Таємниці не відкриває, каже тільки – це будуть особливі портрети громадських активістів Коломиї.