Тарас Вагіль — учитель математики з Івано-Франківщини, який у перші дні повномасштабного вторгнення РФ став на захист країни. Воїн боронив Житомирщину, Київщину та Донеччину з Луганщиною.
У боях поблизу Сіверськодонецька боєць втратив фаланги пальців на правій руці. Після поранення Тарас Вагіль на позивний Математик вчився жити по-новому й працювати однією лівою. Він відремонтував дім й змайстрував альтанку, порається на городі й рубає дрова, а головне — повернувся до роботи у школі.
Про вчителювання, рішення йти на війну, книги в окопах та життя після поранення Тарас Вагіль розповів Суспільному.
“Дав собі обіцянку в окопі: якщо прийду з війни — повернуся в школу”
Домашні улюбленці Афіна і Тор зустрічають ветерана Тараса Вагіля на вулиці. Чоловік запрошує нас в оселю, викладає на столі стоси учнівських зошитів поруч з одним із протезів.
“Це — мій косметичний протез. Він мені дуже сильно допоміг. Завдяки йому я можу працювати у школі. То зараз учні знають, що я був на війні. Вони не знали й говорили: “Що у вас за рукавичка на руці? Чому ви її носите і чому пальчик не згинаєте?” Вони такої руки не бачили, а цей протез — зручно. Він схожий на руку. Трошки важко, може тиснути, бо палець нестандартно зігнутий”, — розповідає ветеран.
Щоденно Тарас Вагіль їздить на роботу в Івано-Франківськ з Богородчанської громади. Суспільне Івано-Франківськ
До початку великої війни Тарас Вагіль працював учителем математики в школі, колекціонував кактуси та мандрував горами. Після поранення йому довелося вчитися чимало речей робити заново.
“Найважче після поранення — те, що я перестав відчувати щастя в тих речах, в яких раніше відчував: риболовля, гори. В лікарні пів року вчився писати лівою рукою. Це, мабуть, було одне з найважчих, що я взагалі в житті робив. І зошити рвав, і ручки ламав. Я собі дав обіцянку в одному окопі: якщо прийду з війни — повернуся в школу”, — каже учасник бойових дій.
Тарас Вагіль працює вчителем математики в Івано-Франківському ліцеї № 20. Суспільне Івано-Франківськ
Тарас Вагіль разом із дружиною, вчителькою англійської, працюють в Івано-Франківському ліцеї № 20. Щоденно з Богородчанської громади на роботу подружжя добирається півтори години.
“Учитель — це завжди було його покликання. Навіть коли Тарас повернувся з війни, він казав: “Після реабілітації знову піду вчити дітей”. Звичайно, війна всіх змінює. Але чоловік, мені здається, знайшов себе в школі, в дітях”, — говорить його дружина Юлія Чувальська.
“У кожному окопі залишив по одній книжці”
Своє рішення піти на війну Тарас Вагіль добровільним не вважає. Каже: на війну з доброї волі не йдуть, це — радше громадянська позиція.
“Я не думав про саме поняття війни. Я просто пішов у військкомат. Кажу дружині, що піду й дізнаюся, що там до чого. І як в тому анекдоті: пішов по хліб — повернувся через рік. Ще встиг зателефонувати дочці. Сказав їй: тут деякі люди прийшли, заблукали, потрібно їм дорогу на Схід показати. Піду, покажу”, — розповідає ветеран.
До вчителювання Тарас Вагіль повернувся після отриманого на війні поранення й реабілітації. Суспільне Івано-Франківськ
З його слів, військові будні були наче фільм за його участі. І додає: на фронті через постійні та інтенсивні обстріли мало спав, а щоб відволікатися — багато читав.
“В одному вже розбитому селі була бібліотека, зруйнована повністю. Я там набрав декілька книжок. Прочитав практично всього Джека Лондона, а ще — Черчилля та Ніцше. У кожному окопі я залишив по одній книжці”, — пригадує Тарас Вагіль.
Тарас Вагіль у колі сім’ї. Суспільне Івано-Франківськ
“Дивлюся: одна рука теліпається. Автомат — у лівій. Іду вперед”
Тарас Вагіль воював на різних напрямках. Найважчі бої пройшов на Донеччині та Луганщині.
“Ми поїхали туди, не вміючи нічого. Перед цим навіть не розряджали та заряджали автомат. І вже там ми це вчилися робити. Десь наприкінці травня ми поїхали на Схід. Моя основна війна — це Сіверськодонецьк. Там — перші втрати, навчання і сльози. Все, що хочеш, було”, — розповідає чоловік.
Тарас Вагіль на фронті. Тарас Вагіль
Під час боїв на Сіверськодонецькому напрямку Тарас Вагіль і отримав поранення.
“То такий артобстріл почався — і РСЗВ, і АГС, і гранатомет, і танк. Все було — безперервний “дощ”. Пам’ятаю вже, що дивлюся на свої артерії, кров… Перетиснув собі там, де потрібно, — турнікет зламався. Встав, взяв автомат і пішов. Дивлюся: одна рука теліпається. Автомат — у лівій. Я йду вперед. Довкола ніби Друга світова — міни, все стріляє”, — пригадує ветеран.
Після повернення з фронту й лікування Тарас Вагіль самостійно змайстрував альтанку, поштукатурив хату та зробив в оселі ремонт. Суспільне Івано-Франківськ
Після поранення Тарас Вагіль страждав від фантомних болів. Зараз вони минули, але рука й досі залишається надчутливою.
“У мене нічого не було — тільки гниле м’ясо. Нерви почали врізатися в шкіру і рука дуже сильно чутлива. Відчуття, наче ліктем вдаришся до чогось, а це — постійно таке. До чогось доторкнувся — і одразу сироти по шкірі, ніби струмом б’є”, — пояснює чоловік.
“Він хоче довести, що може все, як і раніше”
Вдома Тарас Вагіль косметичний протез замінює на робочий і самостійно рубає дрова, косить траву, копає город, заливає бетонні доріжки.
“Чому в селі важко жити? Є така щорічна робота: город, обрізка дерев, винограду, прибирання, косовиця. І кожен рік я планую якесь велике будівництво. Все впирається в гроші. Не так в роботу, як у гроші”, — додає Тарас Вагіль.
Матір ветерана Марія Вагіль. Суспільне Івано-Франківськ
Після повернення з фронту й лікування чоловік самостійно змайстрував альтанку, поштукатурив хату та зробив в оселі ремонт. Тарас Вагіль каже, що і до вчителювання повернувся, бо йому потрібно було чимось займатися.
“Він хоче все сам робити. Все. За що не візьметься — хоче то робити самотужки. Садимо картоплю — Тарас сам пробує загортати. І копає. Коли заливав цемент, то син не хотів, щоб йому хтось помагав. Він набирав пісок, сам носив — все сам. Тарас хоче довести, що все може, як і раніше”, — каже матір ветерана Марія Вагіль.
