Сьогодні відбулось освячення хреста в Чорному лісі на місці, де загинули підпільники ОУН 20 серпня 1951 року. Встановлення хреста та організація заходу відбулась за підтримки КП “Пам’ять” у співпраці з історико-меморіальним музеєм Степана Бандери (завідувач Лесів Степан) та Солотвинським лісгоспом.Окрема подяка депутату івано-Франківської обласної ради п. Марія Рудик, п. Петру Зіняку та Всеукраїнському братству ОУН-УПА.
Про це повідомив директор комунального підприємства «Пам’ять» Василь Тимків.
В цьому кварталі лісу 20 серпня 1951 р. в бою з більшовицькими окупантами загинули:
- Гаврилюк Степан – «Жар», («Чубар», «Думка», «Клевець», «0-32»), (1918 – 20.08.1951), референт СБ Станиславівського окружного проводу ОУН. Народився в с. Глибока Богородчанського району. Член ОУН з 1933 р. В 1939-1941 рр. пройшов військовий вишкіл на українських землях «за лінією Керзона». Повернувся в Україну у складі похідних груп ОУН. В структурі СБ працює з 1943 р. Слідчий окружної референтури СБ Станиславівщини в 1945-1947 рр., референт СБ Тлумацького надрайонного проводу ОУН в 1947-1948 рр., референт СБ Станиславівського окружного проводу ОУН в 1949-1951 рр. Хорунжий СБ.
- Сенчак Василь – «Ворон», («Орленко»), (29.11.1921 – 20.08.1951) референт СБ Станиславівського надрайонного проводу ОУН. Народився в с. Раковець Богородчанського району. Член ОУН з 1939 р. Служив в Українській допоміжній поліції (УДП), пройшов підстаршинський вишкіл по лінії УДП у м. Львові в 1942-1943рр. В структурі СБ із травня 1943 р. Комендант боївки СБ Солотвинського районного проводу ОУН в 1943-1945 рр. Перебував на Закерзонні в 1945-1947 рр. Референт СБ Солотвинського районного проводу ОУН в 1948-1951), з червня 1951 р. референт СБ Станиславівського надрайонного проводу ОУН.
- Огера Марія – «Славка», («Марійка»), (? – 20.08.1951), машиністка Станиславівського окружного проводу ОУН. Народилася на присілку Купчаківка с-ща Солотвин Богородчанського району. В підпіллі ОУН з 1944 р.
- Остапів Петро – «Лесь», (1928 – 20.08. 1951). Народився в с. Гринівка Богородчанського району. Охоронець референтури СБ Богородчанського районного проводу ОУН, з липня 1951 р. охоронець Богородчанського районного проводу ОУН.
- Романюк Михайло – «Степан», («Бук»), (1923 – 20.081951). Народився в с. Хмелівка Богородчанського району. Вояк у курені УПА «Месники». Охоронець референтури СБ Богородчанського районного проводу ОУН, з липня 1951 р. охоронець Богородчанського районного проводу ОУН.
- Середюк Петро – «Дон» (21.01.1931 – 24.05.1952). Народився в с. Глибоке Богородчанського району. Закінчив Станіславську педагогічну школу, учитель. Охоронець референтури СБ Богородчанського районного проводу ОУН, з липня 1951 р. охоронець Богородчанського районного проводу ОУН. Заарештований 8 вересня 1951 р. разом із рідним братом Юрком. Засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний.
Події в цьому кварталі лісу відбулись 20 серпня 1951 р. Це була завершальна фаза органів МДБ з ліквідації мережі підпілля Станиславівської округи в межах Карпатського Краю ОУН.
1951 рік став фактично останнім роком діяльності збройного підпілля як цілісної структури в межах Карпатського Краю ОУН. Цього року перестало існувати підпілля на терені Станиславівської округи ОУН та розпочато органами МДБ остаточну ліквідацію Коломийської, а відтак і Калуської округ ОУН.
Руйнування цілісної структури підпільної мережі Станиславівської округи ОУН розпочалось в лютому 1951 р., коли радянськими спецслужбами захоплено живим референта пропаганди цієї округи Михайла Козакевича – “Байденка”. Після фізичних тортур він погодився на співпрацю з ворогом. Його завербовано під псевдонімом “Східняк”. З його допомогою емдебисти розпочали нищення провідної ланки підпільної мережі на Станиславівщині. Увесь процес ліквідації теренової мережі підпілля ОУН цієї округи описано в агентурній справі “Переправа”.
До середини квітня 1951 р. за допомогою “Байденка” та кількох інших підпільників, затриманих пізніше, емдебистам вдалось зліквідувати увесь керівний склад, включаючи охоронців, Станиславівського, Тлумацького надрайонів та більшої частини районів, які організаційно входили до їх складу (понад 50 осіб).
У травні 1951 р. уцілілі провідники підпілля ОУН Станиславівщини приходили на зв’язок до референта пропаганди Карпатського Краю ОУН Михайла Дяченка – «Гомона», («Марка Боєслава»). З отриманих і співставлених даних стало зрозуміло, що підпілля втратило фактично повністю свою мережу на теренах Станиславівського і Тлумацького надрайонів ОУН, хоча ще не змогли з’ясувати як це відбулось.
Практично увесь місяць червень 1951 р. на постої «Гомона» (г. Плоска, біля с. Рафайлова, тепер с. Бистриця) проходили організаційні наради та інструктажі особового складу після призначень на нові посади. Тобто, провід Карпатського Краю ОУН нашвидкоруч намагався відновити діяльність підпілля на означених вище теренах.
На завершальній нараді 22 червня 1951 р. провідник «Гомін» оголосив нові призначення на місце загиблих та арештованих підпільників у Станиславівській, а також інших округах ОУН.
На пост провідника Станиславівської округи ОУН призначено організаційного референта цієї округи Петра Іванишина – «Куряву», референтом пропаганди призначено Костянтина Петера – майора «Сокола», референтом СБ залишився Степан Гаврилюк – «Жар». На пост провідника Станиславівського надрайону ОУН призначено Дмитра Найдича – «Шварна», який попередньо очолював Ланчинський районний провід ОУН, референтом пропаганди призначено Миколу Капущака – «Степа», який очолював відповідну референтуру Богородчанського районного проводу ОУН, референтом СБ призначено Василя Сенчака – «Ворона», який попередньо був референтом СБ Солотвинського районного проводу ОУН.
Повернувшись з наради від провідника «Гомона» «Курява» здійснює заходи по відновленню роботи цілісної структури підпілля Станиславівщини. Місцем свого осідку, як і попередні провідники, обирає Чорний ліс. Дана територія Чорного лісу була фактично межею між Станиславівською та Калуською округами ОУН. Це допомагало комунікувати між округами, крайовим та центральним проводами ОУН.
Базується «Курява» на місці постою Богородчанського районного проводу ОУН. Провідника цього проводу Миколу Коржа – поручника «Сокола» переводять на відповідний пост у Лисецький район ОУН, а на його місце призначено Івана Сташка – «Гука», який до цього очолював референтуру СБ цього проводу. Для друку документів підпілля на постій прибула Марія Огера – «Славка», машиністка Станиславівського окружного проводу ОУН, яка зимувала у себе на Солотвинщині. В кінці липня 1951 р. на постій до «Куряви» і «Гука» прибули референти СБ Станиславівського окружного проводу ОУН Степан Гаврилюк – “Жар” та Станиславівського надрайонного проводу ОУН Василь Сенчак – “Ворон” без своїх охоронців. Охорону та матеріальне забезпечення здійснювали охоронці «Гука» Петро Остапів – «Лесь» та Михайло Романюк – «Степан». Спільними зусиллями вони намагались налаштувати організаційну роботу та відновити втрачені зв’язки.
Нічого не знаючи про реальну ситуацію, вони і не сподівались, що емдебисти через перевербованих підпільників тісно підійшли до них. По відновлених зв’язках агентурно-бойова група з колишніх підпільників допомагає чекістам арештувати і знищувати уцілілих підпільників.
На «відновлення зв’язку» з провідниками ОУН, що базуються в Чорному лісі, до родини Ільківих із с. Завій емдебисти присилають кущового провідника із Станиславівського району ОУН «Чмелика» (агент «Чорний») і провідника Тисменицького району ОУН Ярослава Петраша – «Козака» (агент «Яр»). З кінця липня 1951 р. ця провокація спрацювала і почалась остаточна «зачистка» в Чорному лісі.
19 серпня 1951 р. на таку ж провокативну зустріч прийшли «Курява» і «Гук». Агентурно-бойова група, очолювана Михайлом Маґасом, агент «Сєргєй», колишній провідник Калуського районного проводу ОУН під псевдо «Остапенко». Маґас представився представником СБ і довідався від «Куряви», де на постої перебувають підпільники.
Емдебисти разом із агентурно-бойовою групою вранці 20 серпня 1951 р. підійшли на місце постою підпільників у восьмому кварталі лісу, рівновіддалений масив на 2 км від с. Грабівка і с. Глибока. Підпільників навіть не намагались захопити живими. Відкрито вогонь на знищення. Від куль ворога загинули «Жар», «Ворон» і «Славка». Підпільник Петро Середюк – «Дон», не зважаючи на поранення зумів утекти від переслідувачів.
Чекістська засідка, яка залишилась неподалік місця постою підпільників, увечері того ж дня знищила охоронців, «Степана» і «Леся», які повернулись після виконання завдань.
