Сплав лісу карпатськими річками вважався важливою галуззю місцевої економіки, а плотогони, або бокораші, були шанованими людьми.
Сотні тисяч кубометрів деревини при мінімальних економічних затратах сплавляли по ріках Черемош, Прут, Теребля на відстань 60-80 км до найближчої залізничної станції на плотах-бокорах, складених зі стовбурів дерев. Бокорашів було 3-5, інколи й більше – залежно від величини плоту і складності та довжини маршруту.
А сплавляли ліс бокораші завдяки гідротехнічним спорудам на гірських річках ХІХ-ХХ століття — кляузам.
У водосховищі кляузи акумулювали ліс, який звозився з навколишніх лісорозробок. З колод (кльоців) формували невеликі плоти — дараби. З дарабів, скріплених послідовно між собою, формували один великий пліт — бокор, пише Івано-Франківське обласне управління лісового та мисливського господарства.
У призначений час відкривали систему
шлюзів греблі, і бокори, підхоплені велетенським водним потоком,
зносились вниз у долину. Таким чином кляузи на певний відрізок часу
піднімали рівень води у верхів’ях річок, щоб ліс безперешкодно міг
транспортуватись мілководдям до повноводнішої річки або до іншої кляузи.
Кляузи влаштовувались у верхів’ях річок.
У повоєнні роки, коли деревини потребували всюди, професія сплавника
була затребувана і високооплачувана. Сплавляти ліс починали вже з
ранньої весни і до тих пір, поки річка не почне примерзати.
З розширення мережі залізниць і приходом у гори важкої техніки сплавляти ліс річками стали дедалі рідше. На Бойківщині сплав лісу припинився у 1940-х роках. На Гуцульщині останній пліт пройшов Черемошем у серпні 1979 року.
ФОТО: Robert Erik, Устеріки-Верховинського району.
1878-1887рр.
