Тарас Дунець працює рентгенологом у Надвірнянській дитячій лікарні. У лютому 2022 року він пішов добровольцем у військкомат, став санінструктором медпункту у 76 батальйоні 102 бригади ТрО.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Після звільнення в запас зайнявся волонтерством, а також вчить дорослих і дітей надавати першу домедичну допомогу, пише Правда.іф з посиланням на Репортер.
Усі мають вміти накласти турнікет
Нещодавно курси домедичної допомоги Тарас Дунець проводив у районній бібліотеці в Надвірній. Його запросили місцеві пластуни, але на заняття прийшло й чимало інших місцевих.
Дунець вчив, як оглядати пораненого, як накладати турнікети, як тампонувати рани, як робити непрямий масаж серця тощо.
Коли звільнився, намагався себе в чомусь знайти, хотів бути корисним, – розказує Тарас Дунець. – Спочатку це було волонтерство, але цього виявилося замало. Оскільки я фаховий лікар, то вирішив ще займатися домедичною допомогою. Тим більше, що мене цьому вчили. Також я додатково пройшов понад десяток курсів.
За його словами, нині багато побратимів, які також звільнені в запас, працюють у ліцеях Надвірної та району. Вони часто просять його, аби приїздив з тренінгами для дітей.
Побратим – директор Лоєвського ліцею – один із перших мене запросив, – пригадує Дунець. – Потім був військово-спортивний ліцей. Зараз я туди часто приїжджаю. В ліцеї № 1 імені Чорновола також побратим викладає військову підготовку, тож часто мене запрошував. Потім почали просити громади – Пасічнянська, Делятинська, а недавно подзвонив й покликав ще один побратим – з Яблуниці. Він там викладає військово-патріотичне виховання.
За словами Тараса Дунця дуже важливо, аби всі вміли надати допомогу, бо часи такі. Згадує, що на початку вторгнення добровольці, які мали завтра-післязавтра вирушати на фронт, не знали елементарних принципів першої допомоги.
Почав цим більше цікавитися. Коли ми готувалися до виїзду, прийшов лист з бригади – відправити медиків на навчання, – згадує пан Тарас. – Нас відправили двох – мене, як санітарного інструктора і фельдшера Богдана Кантора. Навчали нас американці.
Люся і Дунець звикають до цивільного життя
На фронті він працював на другому плечі евакуації. Тобто, перше плече вивозить пораненого з поля бою і передає другому плечу. А ті везуть далі – на медичний пункт чи в лікарню.
Ми забирали поранених, забирали полеглих, як би прикро це не було, – говорить Тарас Дунець. – Також на медпункті приймали хлопців, які зверталися з тиском, з серцем, з якимись іншими хворобами. Тобто в медичному пункті їх колять, капають, стабілізують.
Найтяжче було, каже, коли їхали витягати з-під завалів тіла побратимів.
На склад прилетіли дві ракети С-300, загинуло сім наших хлопців, – згадує Дунець. – Ми приїжджали на евакуацію, відвозили полеглих в морг. Було дуже тяжко, бо буквально ввечері з цими хлопцями пили каву, а ранком ми вже забирали їхні тіла.
Тоді з-під завалів Дунець витягнув і собаку. Вона вціліла. Не відходила від нього, тож забрав собі. Назвав Люся. Нині вона живе з ним у Надвірній.
У нас була любов з першого погляду, – посміхається Дунець. – Я їй пообіцяв, що заберу її додому. Якось так сталося, що я поїхав у відпустку. Це було несподівано для мене. Нас мали забрати автобусом, було багато хлопців, що не мав куди поставити Люсю, то я її не взяв. Побув удома 10 днів і повернувся. Люся два дні не підходила. Образилась. А наступним у відпустку їхав наш фельдшер бусом, і я передав Люсю додому з ним. Мені лиш звідти її фотографії надсилали.
З Люсею Дунець звикає до цивільного життя. Каже, собака досі, як чує гучні звуки – присідає. А в нього залишилась звичка прокидатися о третій ночі. Саме о третій починалися обстріли.
Каже, на передовій обов’язково перевіряли аптечки військових. Крім того, командирам теж було не байдуже.
Наприклад, заступник командира розвідвзводу Василь, позивний «Брат», приїхав до нас у медпункт і попросив, аби його хлопцям провести додатковий тренінг домедичної допомоги, – пригадує Дунець. – Каже, побачив, що хлопці розслабилися. Зібралися всі розвідники, я розказував їм все те, що й сьогодні.
Син не розгубиться
Тарас Дунець показував, як тампонувати рани, коли є поранення в шию. Каже, якщо знати чіткий алгоритм дій, то можна врятувати життя навіть при критичній кровотечі. Цього Дунця вчили американські хірурги на курсі «Stop Blood». А зараз він навчає інших.
Часто на тренінгах батькові асистує 13-річний син Максим. Дунець каже, що хлопець менше року тому почав більше цікавитися тим, чим займається батько.
Він почав багато дивитися відео, почав до мене підходити й питатися: А чому такий шеврон, а не інший? А покажи мені, як накласти турнікету, розкажи, що це таке, – розповідає Тарас Дунець. – Він уже багато знає. Я впевнений, він би не розгубився, якби було треба.
Навчання дітям подобаються. В кінці можуть довго не відпускати. Підходять, додають ще запитань.
І ці питання по суті, а не просто так, – розказує Дунець. – Це приємно. Розумію, що роблю це недаремно.
Авторка: Світлана Лелик
