Відділення реабілітації та відновлювальної медицини відкрилося у Надвірнянській районній лікарні рік тому. А над його створенням працювали з грудня 2021 року, коли ще ніхто не думав, наскільки затребуваною скоро стане ця галузь медицини.
З січня 2024 тут відкрили стаціонарне відділення і вже мають чергу з пацієнтів, тож у лікарні думають над розширенням. Репортер відвідав лікарню у рамках престуру від регіонального відділення Асоціації міст України, пише Правда.іф.
Важливі й тіло, і душа
У відділенні реабілітації та відновлювальної медицини допомагають і цивільним, і військовим. Все ж зараз більшість пацієнтів – бійці, які лікують тут тіло і душу. Найчастіше військові потрапляють у відділення з мінно-вибуховими травмами. Немало мають ампутації, проблеми зі спиною, травми головного та спинного мозку. Тут з ними працює мультидисциплінарна команда різних фахівців.
Не може не тішити, що люди нарешті зрозуміли, що реабілітація – це не тільки масаж, як думали колись, – каже завідувачка відділення Ольга Васін. – Доказова реабілітація набагато ширша. Ми боремося за функціонування організму, за відновлення втрачених функцій.
Загалом у відділенні працюють шість фізичних терапевтів, ерготерапевт, три лікарі фізичної та реабілітаційної медицини, два терапевти мови й мовлення, два психологи. А у стаціонарному відділенні ще й дві медичні сестри з реабілітації, які забезпечують догляд пацієнта.
У коридорах і палат висять картини – це роботи учнів місцевої художньої школи. А у вихідні пацієнтам влаштовують майстеркласи – з розфарбовування футболок, розпису писанок.
Як пояснює Ольга Васін, зараз є багато суперечливих думок щодо підходу до реабілітації, адже вона не має чітких протоколів, прописаних у міністерстві охорони здоров’я. Тож у Надвірнянській лікарні стараються використовувати лише перевірені методи і в першу чергу звертати увагу на потреби пацієнта.
У реабілітації завжди на першому плані – пацієнтоцентричність, – каже Ольга Васін. – Не можна порівнювати пацієнта після інсульту і з мінно-вибуховими травмами. Потрібні різні підходи, різна кількість фахівців, задіяних у реабілітації. Наприклад, пацієнту після інсульту потрібна хода високої інтенсивності, а пацієнту з травмами ні.
Не меншу увагу в лікарні приділяють і психологічному відновленню – у першу чергу тих, хто прийшов з фронту.
Психологиня відділення реабілітації Христина Паньків каже, бійці часто оберігають близьких від травм і переживань, тож поділитися ними можуть лише у кабінеті психолога.
Одного разу мені військовий сказав, що він раніше думав, що йому потрібні лише фізичні вправи, що його душа теж така важлива, – говорить Христина Паньків. – Найважливіше, що дає психолог, – це розуміння і мир, комфорт, відчуття, що вони потрібні, що їх є кому вислухати.
Найчастіше військові звертаються з проблемами тривожності, втрати. І йдеться про втрату не лише побратимів, а й майбутнього, про яке вони колись мріяли.
Часто вони питають: «Яка моя доля?», – розповідає психологиня. – Тоді ми визначаємо разом з ними, що таке питання не треба ставити, натомість тут і зараз виконувати те, що від нас залежить. Кожна людина – це вершина, можливо, ви зараз у підніжжі цієї вершини, але ми будемо йти до неї разом.
«З військовими легше»
Зараз у відділенні перебуває 20 пацієнтів – максимум, який воно може вмістити. З них 80% – військові.
Богдан Кучмей родом з Надвірної. Уже майже два роки служить у 710 бригаді охорони Держспецтрансслужби. Після поранення й контузії уже майже місяць реабілітується у Надвірнянській лікарні. Тут займається з реабілітологами, ходить на масаж, відвідує психолога. Також розробляє хребет, з яким виникли проблеми через великі навантаження.
Там нічого не боліло, а тут хребет дав про себе знати. А ще після контузії у мене проблеми з пам’яттю. Також маю важке поранення таранної кістки, лікарі сказали, що ногу доведеться розробляти довго, – каже Богдан Кучмей. – Але вже є покращення: з двох милиць став на одну. Я ніколи не був у реабілітаційних центрах раніше, тут мені подобається.
Поранення Богдан Кучмей отримав у Вугледарі, під час служби. Медико-соціальну експертну комісію (МСЕК) буде проходити після завершення лікування. Але готовий повертатися на фронт, бо з таким пораненням, каже, зі служби не списують.
Ще один пацієнт Дмитро Самолевич родом зі Снятина, на реабілітації два тижні й днями уже виписується. Воює два роки, але де служить не розповідає – не можна.
У мене хвороба хребта, переніс уже дві операції, видалили грижу. Загострення почалося на фронті, – розповідає Дмитро Самолевич. – Про цей заклад я дізнався від побратимів, тому вибрав його. Тут не тільки дивляться на те, з якою проблемою ти прийшов, а зважають і на попередні проблеми. От у мене ще до війни була травма коліна. Тож вирішили полагодити мені ще й коліно.
Як каже фізичний терапевт Сергій Глуханюк, з військовими йому працюється навіть легше, ніж з цивільними пацієнтами.
У військових інший погляд на цінності, життя, на людей, – говорить лікар. – Вони по-іншому цінують те, що для них робиш. Звичайно, у когось може бути депресія, ПТСР. Але, загалом, з ними працювати дуже приємно.
Лікарні треба більше місця
Як розповідає голова Надвірнянської громади Зіновій Андрійович, пакет НСЗУ на реабілітацію Надвірнянська лікарня отримала ще наприкінці 2021 року. Тоді взялися до ремонту приміщення. На капремонт виділили 9 млн грн з міського бюджету, що покрило 95% усіх потреб. З рештою допомогли донорські організації.
Тут було занедбане приміщення, яке капітально відремонтували: від системи опалення, водопостачання до облаштування внутрішньої каналізаційної системи, – каже директор лікарні Сергій Ємельянчук. – Залишили тільки стіни. І навіть їх завідувачка відділення Ольга Васін казала зміщувати, щоб простір відповідав вимогам безбар’єрності від НСЗУ. Зараз маємо результат: усюди можна проїхати кріслом колісним чи каталкою.
Спочатку тут було лише амбулаторне лікування, тож приміщення витримувало. Але у січні 2024 року відкрили стаціонар і навантаження значно зросло. З часу створення реабілітаційного відділення тут пролікували приблизно 800 пацієнтів амбулаторно і 100 на стаціонарі.
Тепер планують зробити ремонт в іншій частині будівлі й перетворити відділення на реабілітаційний центр.
Ми зараз маємо 20 ліжкомісць, а в НСЗУ є нові вимоги – мінімум 30. Тож ми вже починаємо відставати, – говорить Сергій Ємельянчук. – Наприклад, ми б хотіли використовувати водні процедури, треба зробити ліфт. Маємо проєктно-кошторисну документацію, бачення персоналу. Питання – лише у фінансуванні.
На створення центру потрібно 12-13 млн грн. Їх сподіваються залучити з обласного бюджету, від грантодавців чи іноземних волонтерських організацій. Бо кажуть, зараз не можуть прийняти всіх охочих, утворюється черга. А дуже не хотіли б змушувати пацієнтів чекати.
