Богдан Вовчук пів століття працює продавцем книг на вулиці Незалежності в Івано-Франківську. Чоловік розповів, чому книгу використовували як пропаганду, як змінилися вподобання жителів та гостей міста від часів СРСР до незалежної України, та що зараз читають іванофранківці.
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
Богдан Вовчук закінчив Київський книготорговий технікум у 1971 році і одразу почав працювати у книгарні Івано-Франківська, пише Суспільне.
“Система книготоргу тоді була дуже велика. В Івано-Франківську на одній стометрівці десь було біля 10 книгарень різного ґатунку — і нотна книгарня, і “Школяр”, художня книга, політична книга. У той час на літературу дуже звертали увагу. За цим стежили комуністична партія і уряд”, — розповідає Богдан Вовчук.
З його слів, у часи СРСР книгу використовували як пропаганду.
“Нам завжди наголошували — не замовляти українську, російську зарубіжну класику, а працювати з літературою, яка направлена для пропаганди життя робітничого класу, селянства”, — каже чоловік.
Книги друкували переважно російською мовою, але, з його слів, були такі люди, які принципово не купували і не читали літературу російською мовою.
“Було багато авторів, які були немилі радянській владі, або письменники залишилися за кордоном. Тоді їхні твори вилучалися”, — пригадує Богдан Вовчук.
“Меч Арея” Івана Білика — перша книга, яку вилучили з продажу в магазині. Автора звинуватили в націоналізмі.
“Тоді цю книгу раптово почали вилучати із системи продажу. Ми отримали 50 примірників. І встигли її продати. Народ книгу моментально розкупив”, — розповідає Богдан Вовчук.
У часи незалежної України ситуація на книжковому ринку змінилася.
“Це був розквіт книгодрукування в Україні. Друкували все, що було заборонено, і що не друкувалося багато років або виходило в діаспорі. Видавали і Хвильового, і Богдана Лепкого, і Зерова і Олеся, і Маковея – розкішні, гарні були видання. Потік літератури хлинув тоді”, — каже чоловік.
Книгарі почали вчитися працювати в умовах ринку, адже система книготоргу припинила існувати. Продавці налагоджували зв’язки з видавництвами, їздили по Україні, щоб замовити літературу.
“Ми їздили у Київ, і у Львів, і в Харків, де тільки могли, для того, щоб налагодити зв’язки з різними видавництвами. Перше видавництво, з яким ми почали працювати, — “Основи” Соломії Павличко. На той час воно було найпрогресивніше”, — розповідає Богдан Вовчук.
А ще чоловік пригадує, як виносили столи на вулицю і пачками продавали літературу:
“Тоді не було проблеми вийти у будь-який куток міста, ніхто за це не штрафував. Ми ставали і брали ті пачки літератури, і відразу продавали. Це – наша перша Конституція, бо люди виявляли інтерес. Всі хотіли мати її перший примірник”.
В кінці 90-х уподобання іванофранківців дещо змінилися. У місті почали відкривати університети, академії. Люди зосередилися на навчальній літературі.
“Люди хотіли вчитися. Як тільки починався навчальний рік, весь зал був заполонений студентами. Всі хотіли купити собі підручники”, – каже Богдан Вовчук.
Відкриття кордонів теж спровокувало попит на спеціалізовані книжки.
“Мови були в повазі. Першу мову, яку почали люди вчити, грецьку, потім – італійську, португальську. І в школах почали звертати увагу на іноземні мови. В той час ми дуже багато такої літератури замовляли. І видавництва працювали на повну потужність. Ринок був дуже насичений навчальною літературою”, – розповідає чоловік.
Їздив Богдан Вовчук і на книжкові форуми. Чоловік пригадує першу подорож у Львів на форум:
“Всі туди їхали спеціально, щоб щось купити, і навіть валізами скуповували ті книжки. Народу було дуже багато. Я, коли поїхав на першу книжкову виставку у Львів, просто здивувався, як люди рвуться купити книги. Молоді люди лізуть на паркани, щоб зайти на територію і собі придбати літературу”.
В епоху Інтернету люди почали менше купувати підручники, зате цікавляться художньою літературою.
“Звісно, класика. Зараз покупці звертають увагу на те, щоб були гарні переклади. І детективи, і фантастику, і фентезі читають. Дуже багато посібників із психології, самовдосконалення. Оця література дуже популярна. Зараз ця література дуже в повазі. Якщо художня, то більше люди українських письменників читають – Софію Андрухович, її батька – Юрія Андруховича, Тараса Прохаська, Ірену Карпу, Юрія Винничука, Дочинця, Єшкілєва”, – розповідає Богдан Вовчук.
Містяни та туристи часто радяться з продавцем, яку книгу купити для себе чи на подарунок.
“До нас приїжджає багато туристів, які мандрують у Верховині чи Косові. Їм багато розповідають про особливості життя гуцулів. От “Дідо Іванчік” (автор Петро Шекерик-Доників – ред.) написаний чисто гуцульською мовою, а книгу купують. Я кажу: “Та ви не зможете читати на гуцульському діалекті”. А вони все одно купують, бо їм про неї багато розповідали. З різних міст України приїжджають до нас – Харкова, Києва, Дніпра, із-за кордону. Вони кажуть: “Ми живемо в Києві, там є багато книгарень, але ми туди ніколи не ходимо, в нас немає можливості, бо працюємо. А приїхали відпочити в Карпати і ще є час, то як це не зайти у книгарню в Івано-Франківську”, – ділиться Богдан Вовчук.
І додає:
“Є багато людей, приїжджають. Люблять нашу Україну!”.
