У Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника синтезують магнітні наночастинки для лікування раку. Їх використовують в одному з варіантів лікування раку – магнітній гіпертермії.
Про це Суспільному Карпати повідомила директорка Навчально-наукового центру хімічного матеріалознавства і нанотехнологій Тетяна Татарчук.
“Магнітними наночастинками я займаюся вже багато років. Моя кандидатська дисертація була присвячена їхньому синтезу і дослідженню як каталізаторів. Тепер ми шукаємо нові напрямки досліджень, намагаючись долучитися до вирішення найгостріших проблем людства”, – каже науковиця.
Магнітні наночастинки використовуються в магнітній гіпертермії. Лікар вводить їх в пухлину і прикладає змінне магнітне поле. Магнітні наночастинки нагріваються (приблизно до 41-45 градусів) і викликають руйнування ракових клітин. Магнітне поле не нагріває нормальні тканини тіла і тому сусідні органи залишаються неушкодженими.
Магнітна гіпертермія більш безпечна, ніж гамма-терапія, але ставить високі вимоги до наночастинок. Магнітні частинки мають бути дуже малесенькі – приблизно 10 нм (це в 1000 разів менше, ніж товщина волосини) і то того ж всі повинні бути однакового розміру. А ще матеріал наночастинок має бути біосумісний.
“Тому зараз ми знаходимося на етапі глибшого дослідження”, – каже учена.
Магнітні наночастинки синтезують в лабораторії центру новим опрацьованим методом і випробовують їх на спеціально створеній установці магнітного нагрівання, створеній в рамках проєкту “Металоксидні магнітокеровані наноструктури для екологічних та біомедичних застосувань” під керівництвом професора кафедри хімії Олександра Шийчука. За словами Тетяни Татарчук, вдалося помітно поліпшити показники нагрівання порівняно з еталонами.
“На сьогодні ми отримали наноматеріал, який має необхідні магнітні властивості і може бути потенційно використаний, але ще маємо співпрацювати з біологами і токсикологами, які б перевірили, чи немає негативної дії на організм, – каже Тетяна Татарчук. – Шукаємо зараз партнерів, які б дослідили властивості цих наночастинок на живих об’єктах. На початок треба зробити перевірку на мишах. Якщо отримаємо результат, то обов’язково поділимося із суспільством”.
