У Вінниці віднайшли кладовище вояків Української Галицької Армії та Армії УНР, знищене в радянський час. Науковці припускають, що це може бути найбільший український військовий цвинтар УГА не тільки в Україні, а й у світі.
Попередні археологічні розкопки почали на території пустиря ліворуч від сучасного 45-го заводу всього кілька днів тому, 8 вересня. І з першого ж разу науковці виявили останки вояків, які понад 100 років тому померли від тифу.
Наразі на невеличкій трикутній ділянці зробили понад 20 шурфів, у яких виявили декілька десятків одиничних поховань (в домовинах), і одну братську могилу, в якій знайшли останки семи людей. Насправді це лише невеличка частина цього кладовища, адже воно має площу близько гектара і протягається вглиб території 45-го заводу.
– Можливо, це ділянка для старшин, а можливо й для всіх солдатів, тому що такою була позиція Галицької армії: робити одиничні поховання у трунах, відповідно до християнських звичаїв, і не робити традиції братських могил. Але ми виявили одне поховання без трун, яке можна характеризувати як братську могилу. Подальші розкриття покажуть, на скільки це було характерно, – розповів Святослав Шеремета, директор Меморіально-пошукового центру “Доля” Львівської облради.
На цьому місці виявили цілі ряди поховань на рівні близько метра-півтора глибиною. Крім цього в одному з шурфів дослідники виявили рештки коня, якого поховали на окраїні кладовища пізніше – приблизно у 30х-50х роках минулого століття.
Цинізм ситуації полягає у тому, що за радянський часів це кладовище не тільки знищили, а й побудували на цій території свинарник, рештки будівлі якого досі там є. Крім того, у шурфі, який зробили біля цієї будівлі, виявили будівельне сміття і трубу від водогону, який теж прокладали цією територією.
Олександр Федоришен, директор “Центру історії Вінниці”, розповів, що для переважної більшості вінничан термін “Галицька Армія” був абсолютно невідомим. Тому поширеною була думка, що віднайдені останки і нагороди належали “якимось німцям з війни”, тобто військовим Третього Райху. Але насправді йшлося про українських вояків. І співробітники 45-го заводу, які працювали у період активної розбудови оборонного підприємства в 1970-х роках, згадували про факти натрапляння на ці могили.
На мапі, яку надали дослідники, територія ймовірного кладовища позначена чотирикутником. Вони припускають, що там може бути до двох тисяч похованих. Також відомо, що серед інших там похований український літературний критик, керівник архівної служби Начальної Команди ГА Михайло Федюшка, відомий також як Євшан. Натомість територія, де зараз проводить розкопки, позначена червоним трикутником.
– Територія цвинтаря по мапі, яка була віднайдена, має чітку масштабну прив’язку в саженях і дюймах, яку можна перевести в нашу нинішню міру. Цей прямокутник переведений на сучасну міру і покладений на аерофотозйомку, – пояснив Євген Совінський, головний архітектор Вінниці.
Зі слів Святослава Шеремети, усі пошукові дослідження і земляні роботи повністю підтверджують ту локалізацію, яку зробили на карті.
Наразі проводиться перший етап пошукових досліджень з метою визначення меж військового кладовища, що розташоване на доступній земельній ділянці Міноборони.
Святослав Шеремета розповів, що його завершать до кінця тижня. Досліджувати та ексгумувати останки зараз не будуть: вони залишаться, як і були у землі. Археологи засиплять усі шурфи, а на території зроблять благоустрій. Наступний етап – проводити дослідження на території 45-го заводу, щоб локалізувати межі кладовища там, а також на прохідній частині між заводом та зазначеною ділянкою Міноборони.
– Вочевидь треба робити на цьому місці меморіальну зону, адже це український військовий цвинтар. Вже зараз треба збиратися і радитися спільно з Інститутом нацпам’яті, Мінветеранів, міською владою, представники 45-го заводу, представники Міністерства оборони, що ми зі всім цим робимо далі. Залізобетонно і однозначно меморіалізація буде. Питання: чи тут, якщо це великі масштаби поховань, чи робити ексгумацію і переносити, якщо це будуть менші масштаби поховань, – пояснив Олександр Федоришен.
Про те, що на цій території може бути військовий цвинтар доби Української революції 1917-1921 років, було відомо давно. У радянський час він став занедбаним і зник з мапи Вінниці. Але у фондах Державного архіву Вінницької області збереглись кресленики, на підставі яких можна було зробити припущення, що він розташований саме тут.
Олександр Федоришен, директор “Центру історії Вінниці”, розповів, що дослідити цю територію раніше не було змоги. Насамперед, через біологічну небезпеку, адже це військове кладовище було одним з наймасовіших місць поховань померлих від тифу. Лише за офіційними реєстрами загальна кількість хворих наприкінці осені 1919 року у всіх вінницьких та прилеглих шпиталях перевищувала 8000 чоловік.
Але кілька днів тому, через понад 100 років від поховань, у Вінниці зробили перший шурф і підтвердили усі здогадки. Процес початку дослідження прискорило й будівництво, яке розпочали на території заводу, і “шум”, який навколо цього підняли місцеві активісти на початку року. Втім, дослідники кажуть, що це будівництво відбувається за 160 метрів від ймовірної території військового кладовища.
Багато дослідників та й очевидців тих подій вважають, що українським військам вдалося б зробити набагато більше протягом останніх місяців 1919 року, якби не епідемія тифу. У Вінниці вона розпочалась у вересні, тривала до кінця зими і забрала тисячі життів.
– Це найбільше кладовище воїнів Галицької армії, яке взагалі існує. Зокрема у Львові на Янівському кладовищі поховано 728 воїнів Галицької армії, є кладовища на декілька сотень, але кладовища, де може бути декілька тисяч поховань ні в Україні, ні у світі немає.
Це є надзвичайно важливо, що воно віднайдено. Я переконаний, що і Львівська, і Тернопільська, й Івано-Франківська обласні та міські ради долучаться до реалізації спільного проекту з меморіалізації і дослідження цієї території, – зазначив Святослав Шеремета.
– Тут можна передати ще окремий “привіт” любителям чорної археології та іншим особам, для кого пам’ять про полеглих воїнів не стане на заваді… Але враховуючи, що це були полеглі від епідемії тифу, їх ховали, найімовірніше, в трунах і масових похованнях без одягу… Забирати тут нічого. Епізоди про нагороди і портсигари- це речі, які можуть бути виключними і точно не стосуються десятків і сотень тих, хто тут лежить, – зазначив Олександр Федоришен
Також, з його слів, кладовища зараз де-факто і де-юре не існує – ми маємо пустир. Тому зараз важливо визначити певну охоронну зону і юридично її закріпити, щоб у майбутньому цю територію не забудували.
