Ворохта – гірське селище на Франківщині неподалік Говерли, відоме курортом та збудованим ще у XIX столітті залізничним віадуком, у спортивному середовищі поселення найперше знане як база підготовки для зимових видів. Насамперед для стрибунів на лижах – тут зведений найбільший в Україні трамплін.
Зараз він в аварійному стані, пише Tribuna.com.
Востаннє його реконструювали ще за СРСР, але це однаково не заважає проводити тут всеукраїнські змагання. Точніше, не залишає вибору – навіть подібних йому в країні не існує. Тим часом на міжнародній арені українські стрибуни демонструють відповідні результати.
Нещодавно трамплін у Ворохті несподівано почали відновлювати. Репортер Микола Решнюк з’їздив туди з’ясувати, що відбувається зі спорудою та зі стрибками на лижах в Україні загалом, а також чого чекати після закінчення реконструкції.
Трамплін збудували ще за Польщі. Тут проводились всесоюзні змагання, а місцеві вихованці формують збірну України
Насправді у Ворохті не один трамплін, їх комплекс. Адже тут не лише тренуються та виступають дорослі спортсмени, але також займаються діти. В межах місцевої навчально-спортивної бази «Авангард» діє обласна ДЮСШ зі зимових видів спорту. Відтак тут є кілька спусків різного рівня складності.
Найвищий з них – К-90 – і є найбільшим трампліном в Україні. Хоча таким він був не завжди.
Трамплін у Ворохті побудували давно, ще за часів Польщі. Але тоді його потужність була малою. Спочатку 20 метрів, потім 40 та 60. Постійно були передумови для збільшення, поки він не виріс до 90 метрів, – розповів Tribuna.com тренер місцевої школи Василь Мигащук.
Він підкреслює – хоч ДЮСШ у Ворохті не єдина така в Україні, що навчає стрибків з трампліна, найкращі умови у неї. Відтак саме тут колись проводились всесоюзні й навіть міжнародні змагання, поки стан трамплінів не погіршився до аварійного. В інших місцях ситуація ще гірша, хоч частина з них теж розташована в Карпатах, де природа спонукає розвивати зимові види.
В Кременці на Тернопільщині є навчальний комплекс. В Надвірній були трампліни, але там закрили спортивну школу, і вони пропали. А у Верховині малі трампліни – 20 і 40 метрів. Для підготовки дорослих спортсменів усі вони не підходять. Більше в Україні трамплінів немає. Тому ми дуже давно чекали цієї реконструкції. Колись ще в Києві були трампліни, було відділення відповідне при Інституті фізичної культури. У Львові також – там був перший трамплін зі штучним покриттям. В Сумах було відділення, його вихованці на всеукраїнських змаганнях виступали. Я колись в Ужгороді займався. Все позакривалось, – сказав Мигащук.
Причину занепаду інфраструктури пояснив директор Ворохтянської ДЮСШ Ігор Гладиш.
Трампліни – дуже складний об’єкт. Це не стадіони. Плюс Міжнародна федерація лижного спорту постійно коригує стандарти, яким вони повинні відповідати. А в Україні ще й важко знайти тих, хто може їх реконструювати. Тому зараз, під час реконструкції, ми постійно консультуємось з [іноземними] фахівцями, – розповів він Tribuna.com.
Наявність і стан трамплінів впливають на становище цього виду спорту в Україні. Як говорять тренери у Ворохті, внутрішній чемпіонат зі стрибків на лижах – це протистояння всього двох областей: Івано-Франківської та Тернопільської. Відтак і провідні стрибуни країни походять з місцевих шкіл – наприклад, лідери чоловічої збірної Віталій Калініченко та Євген Марусяк є вихованцями шкіл у Ворохті та Верховині відповідно.
Реконструкцію ініціювала обласна влада. Хочуть повністю відновити комплекс, але поки ремонтують лише покриття
Ідея реконструкції зародилась кілька років тому. На той час НБЗ «Авангард» уже була у руках приватних підприємців – ще в нульових вони взялись інвестувати в популярний серед лижників туристичний об’єкт, пообіцявши обласній владі опікуватись також трамплінами.
Сьогодні відпочивальники приїжджають сюди покататись на лижах – поряд з трамплінами сусідять два спуски. Тут же звели готельний комплекс, а також облаштували номери в приміщеннях самої бази «Авангард». Трампліни відійшли на задній план.
«Люди приїжджають і не знають, що то за вишка стоїть. Якщо туристам сказати, що це ракетна установка, вони повірять. Стрибки на лижах, на жаль, є не дуже популярним видом спорту. Взагалі ходили розмови, що оскільки трампліни старі, то вже й сама школа непотрібна», – розповів Василь Мигащук.
Ситуація з трамплінами почала змінюватись на краще у 2017 році. Тоді їхнім становищем перейнялась обласна влада і для початку забрала школу на свій баланс, а згодом домовилась з власниками «Авангарду» і про трампліни.
Це завдяки Миколі Палійчуку, колишньому губернатору області. Він же звідси родом, з Ворохти. Він зарядив інших депутатів, а коли губернатором уже був нинішній прем’єр-міністр Денис Шмигаль, біля трамплінів відбулась виїзна сесія. Так спортивну школу, яка належала профспілкам, облрада забрала у свою власність. А згодом домовились про передачу школі у користування комплексу трамплінів, терміном на 49 років. Це дозволило вкладати в реконструкцію кошти з обласного бюджету, – пояснив директор ДЮСШ Ігор Гладиш.
Реконструкція почалась минулого року, але поки вона стосується лише гори приземлення трамплінів, але не усього комплексу загалом. Тут уже зняли старе покриття та змінили профіль схилу. Згодом почнуть встановлювати нове покриття, придбане в Польщі. Щоправда, воно уже вживане.
На все це витратять майже 5 млн грн, але опісля трампліни все ще не зможуть приймати міжнародні змагання. Це буде можливе лише після повної реконструкції, яка за оцінкою Ігоря Гладиша вартуватиме 15 млн грн і невідомо, коли відбудеться. Проект ще в розробці.
Ми не тільки трампліни будемо стелити. У проекті нова трибуна, кімната для спортсменів та нова суддівська, – пояснив начальник управління спорту Івано-Франківської ОДА Орест Оклієвич.
Але темп робіт залежатиме від фінансування, тому у Ворохті сподіваються на підтримку з боку міністерства молоді та спорту.
Українські стрибуни з трампліна далекі від елітного рівня. Держава оплачує закордонні збори, але цього все одно мало
У 2021 році держава профінансувала стрибки на лижах з трампліна на 2,38 млн грн. Кошти спрямовані на забезпечення закордонних зборів – в Польщі, Словенії, Австрії, Румунії, Німеччині та Канаді. В Україні нашим атлетам займатись ніде – попри аварійний стан, ворохтянський трамплін К-90 на світовому рівні ще й вважається близьким до навчального. Тоді як більшість міжнародних змагань проходять на вишках висотою від 120 метрів.
Порівняння для наочності. Польща має три комплекси сучасних споруд на яких проводять змагання міжнародного рівня. Німеччина має 385 трамплінів різної довжини – від малого до великого. В Туреччині є сучасні трампліни, в Казахстані, Румунії, Росії, Естонії, Чехії, Словенії і ще багатьох країнах світу. В нас поки немає жодного, який би відповідав [міжнародним] стандартам, – розповів Віталій Калініченко.
Він є лідером української збірної та найдосвідченішим її членом. Однак все одно не виступає на рівні з топовими світовими стрибунами на кшталт поляка Каміля Стоха чи австрійця Штефана Крафта.
Приміром, нещодавно Віталій показав найкращий результат України за 12 років – фінішував десятим на етапі Континентального кубка. Але це лише другий за силою міжнародний турнір зі стрибків з трампліна після Кубка світу. Туди Віталію кваліфікуватись вдається рідко, не кажучи про вдалі виступи там.
Спортсмени з провідних країн, які виступають на Кубках світу кожен сезон, отримують екіпірування для стрибка на сім тисяч євро. І походу сезону мають ще десь десять нових комбінезонів. В нас на зимовий сезон [на екіпірування] на спортсмена-збірника тратять десь 2100 євро, і в тому ж ти стрибаєш літом, – пояснив результати Калініченко.
Окрім спорядження, нашим стрибунам бракує медичної та реабілітаційної підтримки на змаганнях, а також сервісменів, які б готували спорядження. «Також [стрибуни] працюють в аеродинамічній трубі, щоб натренувати стійку розгону і польоту. Ми ж жодного разу не були в ній за всю історію стрибків в Україні, бо це дорого коштує», – резюмував Віталій.
Як результат, лічені українські стрибуни виступали на зимових Олімпіадах, а на етапах Кубка світу максимальний наш результат – потрапляння в тридцятку найкращих. За незалежності це вдавалось лише чотирьом українцям, один з яких – Володимир Бощук – сьогодні є тренером Калініченка. А інший – Віталій Шумбарець – показав найкращий на сьогодні результат серед українців, фінішувавши 21-м.
Василь Мигащук не приховує – стрибки на лижах в Україні тримаються на ентузіастах. І розповідає, як за власні кошти потай від дружини купував вихованцям екіпірування та на своєму ж авто возив їх на закордонні турніри, бо забезпечення у школи слабке. А щоб якось компенсувати витрати, тренер поза роботою в школі таксує. В машині з собою він возить фото з виступів вихованців, а в кабінеті зберігає протоколи змагань.
Я працюю тренером з 75-го року. Колись діти всім класом записувались в гурток, зараз доводиться ходити й переконувати їх. У Ворохті займаються тільки місцеві хлопці та дівчата, з інших міст уже не приїжджають, хоча колись у мене був учень з Києва. Я навіть на змаганнях серед ветеранів виступав, щоб якось заохотити дітей. Це ж справа усього життя.
