"Україна – не Содом": франківський депутат різко засудив столичний гей-парад

Участь у марші взяли представники понад трьох десятків громадських організацій ЛГБТ та інших. Під час акції відбулися зіткнення противників ходи з правоохоронцями. Десятки людей були затримані та отримали поранення.
Ця подія сколихнула соцмережі. Франківці також жваво обговорювали прайд. Думками ділилися політики, депутати, громадські активісти, звичайні мешканці. Погляди на марш рівності розійшлися. З різким осудом акції виступив франківський депутат і ветеран АТО Андріан Волгін, який побачив у марші пропаганду гомосексуалізму.
“Україна – не Содом! Я не проти геїв, але я проти пропаганди гомосексуалізму! Але саме з метою пропаганди проводяться ці паради. Паради чого, питається? Що вони хочуть показати, чим вони пишаються, навіщо? Тільки заддля пропаганди, серед зеленої молоді, звичайно ж, оскільки людям більш зрілим вже складно щось нав’язати. З нашої з вами мовчазної згоди нашим дітям намагаються з усіх сил і постійно, наполегливо і методично нав’язати псевдомораль, толерантність. Ось до чого нас штовхають. Розкладають зсередини, селять гниль і віруси в нашому суспільстві, намагаються вимкнути інстинкт самозбереження спочатку… Зробити з нормальних людей нашої нації – терплячих!
Я не проти їх існування (геїв). Заради Бога, нехай роблять, що хочуть, але не заважають здоровій більшості жити нормальним життям, виховувати здорових дітей і психічно, і фізично, і морально. Я проти пропаганди гомосексуалізму, а паради – це і є пропаганда. Це небезпечно для наших дітей, для дитячої свідомості, яка вбирає те, що бачить. Безумовно, найсильніші з них незабаром самі зрозуміють, що це погано, але будуть серед них і ті, які заплуталися, зі спотвореною психікою саме завдяки цієйпропаганді і нав’язаною мораллю толерантних терпіл. А якщо це буде ваша дитина, то ви згодні?” – написав Андріан Волгін.
В його тексті присутні поширені уявлення про гомосексуалізм, які вже спростовані сучасною наукою, але чіпко тримаються в масовій свідомості. Пост Волгіна отримав чимало схвальних відгуків і коментарів.

Однак з депутатом згодні не всі. Громадський діяч активіст Юрій Козакевич зазначив, що несприйняття людей з нетрадиційною орієнтацією відкидає нас до радянських часів:
“За різними оцінками, у світі живе від 3 до 10% представників ЛГБТ-спільноти. Україна – не виняток. Тобто щонайменше кілька сотень тисяч наших громадян, які так само, як всі, працюють, платять податки, воюють на фронті, вимушені все життя приховувати себе та не можуть скористатися своїми елементарними громадянським правами. За останніми даними дослідження NDI, 90% людей в Україні впевнені, що в їхньому оточенні немає жодного гея, лесбійки, бісексуальної, транс- чи інтерсекс-людини. Тобто ці 90% не знають, що безліч відомих людей та пересічних громадян, з якими вони стикаються щодня на роботі чи в транспорті, настільки звикли приховувати від всіх свою сутність, боячись фізичних та психологічних знущань, що створили повну ілюзію того, що їх, гомосексуальних людей, нема. Скільки серед них тих, хто не витримали осуду близьких, прокльонів перехожих, зради батьків та наклали на себе руки або живуть на межі того, щоб зробити це? Заперечувати існування цих людей м це те саме, як вірити в минулі часи в міф, що в СРСР “секса нєт”. Нетерпимість та агресія, на жаль, все ще притаманні нашому суспільству, коли йдеться про такі теми. Нетерпимість до будь-яких “не таких”. Не такі – значить, незрозумілі. А там, де незрозуміло, народжуються міфи. Людям, позбавленим критичного мислення, значно легше сприйняти міф про те, що гомосексуальність “заразна”, і повірити, що якщо підліток побачить гомосексуальну людину, то і сам захоче стати таким. У таке вірити легше, ніж знайти наукові статті і почитати дані досліджень”, – коментує Козакевич.
Як писали ЗМІ, у грудні минулого року Івано-Франківська міська рада одноголосно прийняла звернення до керівництва держави з вимогою законодавчо заборонити пропаганду гомосексуалізму в країні та захистити традиційну сім’ю. Пізніше, 8 лютого цього року, це звернення розглянула і підтримала Тисменицька міська рада: там знайшлося двоє депутатів, які проголосували проти. За нею послідувала і Калуська міська рада, прийнявши аналогічне звернення.