Україна готова отримувати та навчати пілотів для західних винищувачів, зокрема американських F-18, розповів Радіо НВ Валерій Романенко, експерт із авіації, провідний науковий співробітник Державного музею авіації України імені Антонова.
— Зараз усе більше йде розмов про можливість постачання до України або закупівлі Україною якихось бойових літаків. Наскільки це реалістична процедура?
— Це обов’язкова процедура, якщо ми хочемо обнулити Росію як військову потужність, що загрожує Європі. Бо якщо країна не має авіації, вона не може здійснювати наступальних операцій, це відомо з часів Другої світової війни.
— Тобто літаки нам потрібні, але що це може бути за техніка? З того, що є у західних партнерів, західних союзників, до чого Україні варто було би придивитися ретельніше?
— Я думаю, що ми почнемо з того, що нам 100% не підходить, — це французькі літаки. Самі розумієте, прийде Ле Пен і ми знову залишимося без авіації, витративши шалені гроші. По-друге, гроші дають американці. Я не думаю, що вони будуть згодні, якщо ми на ці гроші будемо закуповувати не американські літаки. З них у нас обговорюється варіант F-15 чи F-16. Щодо F-16 я хочу сказати, що я добре знайомий з цією машиною, і вона нам не підходить принципово. З багатьох причин, можна назвати, можна не називати, я не знаю, як розлого у нас із часом.
— Це цікаво, якщо говорять, що нам не підходять F-16, то чому? Направду, це дуже важливо почути.
— Добре, не підходить із кількох причин: по-перше, це літак із дуже тендітним шасі, а наші аеродроми навіть у найкращі часи, довоєнні часи, могли його приймати у нас аж на двох аеродромах, або на цивільних аеродромах. Це літак, який працює з асфальтованих смуг, а у нас усі смуги з плит, ці літаки будуть весь час у ремонті, якщо ми їх візьмемо. По-друге, якщо подивитися спереду на цей літак, у нього дуже низько забірник повітря, а ми знаходимося під постійним вогневим ураженням із російської сторони. Цей літак з одним двигуном, якщо він на зльоті піймає камінчика в двигун, ми можемо цей літак втратити. Це дві причини, третя — це вже така, що цей літак має діяти в інформаційному просторі, але це вже більш розлога тема. Щоби сказати коротше, нам найбільше, на мій погляд, підходить літак F-18, це американський палубний винищувач із міцним шасі та двома двигунами. Крім того, він більш автономний, він в американській флотській авіації дуже добре поєднується з так званими літаючими радарами, літаками огляду повітря, які займаються наведенням та інформаційним забезпеченням літаків тактичної авіації. Про що йдеться?
Якщо літак піднімається в повітря, він летить не сам по собі в якомусь напрямку, його мають наводити. Для того, щоби наводити та забезпечувати інформацією, в повітрі повинен бути літаючий радар, який скаже, де ворожі літаки, з якого боку вони можуть атакувати. Крім того, потрібна розвідувальна інформація, яка вказала би, де знаходяться ворожі протиповітряні системи. Всі ці типи машин, якщо ми говоримо, що потрібно закуповувати авіацію, а не винищувачі, то нам потрібно закуповувати весь комплекс: літаючі радари, літаки, які би ставили радіоперешкоди ворожим системам ППО, і самі винищувачі. За моїми розрахунками, нам потрібно не менше сотні винищувачів, їх вартість приблизно 80−100 мільйонів доларів, залежно від того, які машини ми маємо. До речі, ранні моделі F-18, зараз у Сполучених Штатів є запас цих літаків, ми можемо на них розраховувати. Вони у своїй роботі дуже добре стикуються з американськими ж літаючими радарами. Це обидва літаки палубні, обидва з міцним шасі, ми би могли повністю закрити наше небо від ворожої авіації. До того, він, так само як і F-16, це не просто винищувач, це винищувач-штурмовик. Він так і пишеться FA, F — fighter, винищувач, A — attack aircraft, штурмовик. Якось так із авіацією.
— Наскільки системи тих літаків, із якими українські пілоти мають досвід роботи, досвід використання, нальотів, відрізняються? Наскільки це кардинально інші машини, якщо ми говоримо, наприклад, про зазначені вами F-18?
— Це кардинально інші машини, щоби підготувати пілота, потрібно за максимально насиченою програмою від шести до дев’яти місяців. Такий час, я думаю, що ми маємо, якщо почнемо одразу, почнемо зараз. Крім того, я би не виключав ще «інститут відпускників», ви розумієте, про що я? «Відпускників», які з російського боку воювали на Донбасі. Я думаю, що ми теж могли би залучити до участі в бойових діях пілотів із деяких країн НАТО, на якихось умовах, хоча би добровольців.
— Технологічно ця справа таки є можливою, погоджуюся.
— Це політичні питання, чи дозволять влади країн, але F-18 є на озброєнні Канади, Австралії, ці країни досить активно підтримують Україну. І я думаю, що взяти участь у сафарі на російські винищувачі, знайдеться… Взагалі пілот-винищувач — це людина агресивна, активна людина. Я думаю, що там знайдуться добровольці, які б охоче взяли участь. Це не значить, що ми саме з них маємо формувати наші ескадрильї, але вони би дуже допомогли з їх досвідом використання таких літаків, бо це принципово інші літаки. Вони працюють, як я вже говорив, в інформаційному просторі, вони не просто вилетіли і шукають ворожий літак. Вони повністю забезпечені тактичною інформацією, тобто на борту льотчик під час польоту бачить, де знаходяться ворожі винищувачі, де знаходяться ворожі системи протиповітряної оборони, де знаходяться власні війська, запасні аеродроми. Вся ця інформація знаходиться у нього на дисплеях, на комп’ютерних екранах у кабіні літака. Тому потрібно не лише освоїти пілотування самого літака та використання зброї, але й бути інтегрованими в інформаційну систему, загальну інформаційну авіаційну систему з отриманням інформації від літаків — літаючих радарів, від наземних радарів, від наземних станцій наведення і від власного командування, власних засобів управління.
— Наскільки я читав про це, саме по собі навчання спочатку відбувається на тренажерах, а вже потім на реальних літаках. Плюс є ще учбові…
— А потім на двомісних варіантах бойових літаків.
— Доступ до цих тренажерів, якщо потенційно буде ухвалено рішення про навчання, це може бути лише у Штатах? Чи так само це може бути в Канаді або Австралії, які ви також зазначили?
— Кожна країна має тренажер на основний тип свого бойового літака. Звичайно, можна у Сполучених Штатах, можна в Канаді, щодо Австралії не скажу, але майже певен, що там теж є тренажери, на яких можна готувати пілотів нонстоп, у кілька змін, так, щоби цей тренажер узагалі не вимикався. Одні політали, приходять інші і так далі. Якщо є політична воля, цей процес можна інтенсифікувати, максимально інтенсивно скоротити. Звичайно, процес підготовки пілота досить довгий, понад рік повноцінна підготовка, але місяці на три-чотири-п’ять цей процес можна скоротити.
— Наскільки в України є лава запасних, якщо ми говоримо про пілотів? У цьому контексті легше готувати пілотів з нуля чи проводити перепідготовку для тих, хто вже володіє навичками керування радянськими літаками?
— Звичайно, проводити перенавчання. У нас є досить великий запас пілотів. Звісно, потрібно буде трошки навчити випускників харківського Інституту ВПС, довчити, але їх можна довчити теж на західних тренувальних літаках, саме там, останній курс, який уже починав бойову підготовку в частинах. Тобто вони мають таку ж авіоніку, мають такі ж системи, схожі системи до бойових винищувачів, і якийсь час можна підготувати. Все одно одномоментно ми не запустимо кілька бригад літаків, побригадно. І на такий темп у нас вистачить пілотів, навіть досвідчених пілотів у нас вистачить.
— Як ви сказали, якщо Україні потрібна бойова авіація, це не означає, що потрібні лише винищувачі, а потрібні різні типи літаків. І напевно, під ці типи літаків ще потрібна якась специфічна інфраструктура, яка тут має бути?
— Перш за все треба обладнувати наші аеродроми. Ми маємо повністю зробити нові ТЕЧ (техніко-експлуатаційні частини), ремонтні підрозділи в наших авіаційних бригадах. Крім того, ми маємо домовлятися з підприємствами — виробниками цих літаків про постійне та швидке постачання запасних частин. І звичайно, якщо ми будемо перенавчати пілотів, то ми маємо повністю перенавчити наземний персонал: техніків, зброярів, фахівців усіх інших допоміжних підрозділів. Тобто це величезна кількість людей. Можна почати з однієї бригади, хоча загалом нам потрібно, я сказав би так, до 100 літаків для того, щоби ми більш-менш на рівних могли протистояти російській авіації.
— Якщо говорити про повноцінне обслуговування військових літаків, скільки це в людях? Скільки пілотів має бути в перерахунку на один літак, скільки зброярів, техніків, ремонтників, співробітників аеродромів?
— 1:20, один пілот — приблизно 20 людей на землі і в повітрі мають його обслуговувати, працювати на нього для того, аби він успішно виконав бойове завдання. Приблизно таке співвідношення. Але це мінімальне співвідношення. Якщо брати ще ремонтні засоби, постачання, то там ще вдвічі зростає. Але на початок ми можемо, якщо переозброїмо одну бригаду, це приблизно 20 літаків, 25 пілотів, скажімо так; і маємо десь 500 фахівців підготувати для них.
— Це серйозна робота, яку можна виконати. Як ви сказали, від шести до дев’яти місяців — це курс пілотів. А наскільки довгі курси підготовки для обслуговуючого персоналу?
— Вони коротші, обслуговуючий персонал у нас фаховий, у нас інженерні училища. Крім того, західні літаки простіші в обслуговуванні, ніж наші. У них модульна конструкція, якщо вийшов із ладу якийсь блок, його просто виймають і вставляють інший. Не потрібно розбиратися досконально у конструкції, так як у наших літаках.
— Тобто це техніка простіша в ремонті?
— Так, менше часу потребуватиме підготовка наземного персоналу.
— Але це теж місяці, наскільки я розумію?
— Так, звичайно, це мінімально півроку.
— А що могла би зробити Україна для демонстрації своєї готовності і здатності хоча би почати цей процес? Як Україна може заявити, що це справді ефективна витрата часу та ресурсів?— Так ми весь час це демонструємо. Ми щойно отримуємо нові типи озброєння, вони одразу ж використовуються в бойових діях. І як ви бачите, в усілякому разі контрнаступальні дії в нас досить успішно проходять. На жаль, зараз ми не можемо максимально показати успіхи нашої авіації та протиповітряної оборони, бо більшість літаків, що ми збиваємо, все ж таки падають на тимчасово окупованій території. Але ми що маємо? У нас, на мій погляд, дуже погано поставлена робота з популяризації досягнень наших збройних сил, ну дуже погано, розумієте? Ми маємо весь час західних кореспондентів забезпечувати інформацією про збиті літаки, про знищені танки, про наші успіхи. А у нас тільки якісь такі сухі виступи медійних працівників, ілюстративний ряд у нас недостатній. Ця частина, популяризація наших військових досягнень, на мій погляд, потребує покращення та інтенсифікації.
— Я, до речі, про популяризацію українських досягнень бачив, абсолютно цивільна людина зробила цілу серію брелоків для ключів із частин обшивки збитого Су-34, російського.
— Так, у мене є такий жетончик, усього за тисячу доларів його можна придбати. Але це так, це жарт, бо не означає, що ти його купуєш, так, але це просто так, ідея, ці гроші йдуть на те, щоби закуповувати безпілотники, якесь спорядження для армії, і у людей не залишається пам’яті. Я отримував від західних кореспондентів запити, де можна придбати такий брелок, вони вважають, що це дуже вдалий маркетинговий хід.
— На вашу думку, Україна має посилювати компоненту інформування про свої військові здобутки, чим це можна робити, в який спосіб?
— Звичайно, ми маємо максимально показувати наші успіхи. Якщо ми десь щось збили, це моментально має бути розповсюджено, бо сотні людей, до кого я не звернувся з колег, усі говорять: а ми ведемо базу збитих російських літаків, а ми ведемо базу збитих російських гелікоптерів. Кілька товариств ентузіастів, Oryx, ще деякі – ведуть повністю бази знищеної російської техніки. Ми маємо всі західні засоби масової інформації якнайбільше забезпечувати ілюстративним рядом. Розумієте, зброя надається на гроші платників податків і платники податків у західних країнах мають бути впевнені, що ця зброя йде і успішно використовується. А для цього треба максимально збільшити інформаційний потік про успіхи наших збройних сил.— Аби звичайний працівник чи звичайна працівниця десь у будь-якому американському штаті не мали жодних сумнівів у тому, що якщо на їх податки закуплений літак, то цей літак потрапив у дуже правильні руки, дуже правильне оточення, до дуже правильних людей, які роблять дуже правильні справи.
— Так. У нас же є багато, навіть в авіації у нас є багато медійних людей, є льотчики, які виступали на авіашоу. Треба, щоби вони виступали також, якщо не можуть англійською, то з синхронним перекладом щоби вони виступили, розповіли про успіхи, про якісь методи російської авіації, свої епізоди з життя, звичайно, не висвітлюючи секретну інформацію. Ви бачите, який успіх мав президент? Він виступав усюди, де тільки можливо, в усіх парламентах, і всюди йому стоячи аплодували. Представники наших збройних сил так само мають виступати по телебаченню, давати інтерв’ю західним кореспондентам, має бути спрощений доступ до них чи навіть просто дозволений до них доступ із відповідними обмеженнями.
