Про «Теплі іграшки», напевно, багато хто чув у Івано-Франківську та й не тільки. Маленькі мужні вояки та смішні «обідранці» – кандидати у президенти – вже майже стали візитівкою міста.
Їх створює франківець Богдан Савлюк, який перетворив дитяче хобі у професію, пише “Репортер“.
– Богдане, звідки взялися «Теплі іграшки» й чому теплі?
– Я розпочав створювати мініатюри п’ять років тому. За освітою я філософ, але працював і на політичні партії, і у міській раді, втім, не міг себе там реалізувати. Тоді прочитав книгу, в якій була порада: згадати, що любив робити в дитинстві. У 10 років я любив ліпити фігурки з пластиліну. Тому вирішив займатися тим, що подобається, – так і почав робити мініатюри. Назвав «Теплі іграшки», бо вони викликають посмішку. А ще – запікаються при високих температурах.
– Як працюєте над фігурками?
– Спочатку придумую одну спільну тему для колекції. Ідеї беру з інформаційного простору, з довкілля. Таким чином можна транслювати свої ідеї для суспільства. Теми не завжди злободенні, хоч є і з сарказмом. Потім вигадую образи, шукаю в інтернеті, якими мають бути, наприклад, повстанські строї чи гуцульський одяг. Дещо доводиться просто уявляти.
Фігурки виготовляю з полімерної глини. Вона кольорова, як пластилін. Спочатку створюю тіло: це просто прямокутник, на готовій фігурці його не видно. Потім на нього наліплюю ноги і запікаю. Далі прикріплюю підставку – знову запікаю. Тоді вже одягаю, під час цього роблю ще декілька запікань. Користуюся двома інструментами – канцелярським ножем і зубочисткою. Саме тіло фігури теж запечене із зубочисткою, саме на неї я потім накладаю голову.
– Скільки часу потрібно на одну мініатюру?
– Буває, три години, буває шість, по-різному. Якщо це мініатюра, яку я часто відтворюю, і немає багато складних елементів, то не дуже довго. А якщо багато маленьких деталей, то треба побавитись. Загалом роблю одну-дві фігурки в день.
– Також ви створюєте мультики. Це щоб рекламувати іграшки?
– Так, з метою популяризувати майстерню. А ще ми робили мультики про упівців для популяризації УПА. Це питання в Україні непросте: Захід ставиться до українських повстанців добре, а Схід досі налаштований вороже. Можливо, завдяки мультику злості буде менше.
– Багато роботи з мультиками?
– Ми робимо їх за методикою «стоп-моушен». На це йде багато часу, бо іграшки треба переставляти по міліметру, щоб вони «рухалися», і робити багато фотографій. Підготовка сценарію, мініатюр, зйомка – усе може зайняти місяць, а саме відео триває 5-8 хвилин. Та якщо є натхнення, то робити це приємно, бо так я маю шанс оживляти свої мініатюри.
– Якою була перша колекція?
– Спочатку були «Гуцулики». Я дуже люблю гори і вони мене надихнули. Хоч ті перші гуцулики були не такі гарні, тепер мені їх соромно показувати.
У мене не було художньої освіти, я ліпив фігурки просто як хобі й викладав це в інтернет. Виходило, зрозуміло, не одразу, але я не опустив руки. До того ж, вчився сам, бо в Україні такого ніхто не робить. Тож у перші два роки у фігурках було багато дефектів. Також технічно багато речей були не зрозумілими: в іграшок могли відвалюватися ноги, руки. Але тепер я навчився і все виходить добре.
Зараз є вісім колекцій: гуцули, упівці, козаки, українська добровольча армія, серцеїди, політики, кіногерої та літературна чота – українські письменники-класики в образі воїнів. Також робив фігурки Потоцьких: Станіслава Ревери, Андрія Потоцького, його синів Станіслава і Юзефа та доньку Катерину. Їх продавали на різдвяному ярмарку в палаці Потоцьких.
– Чи приносить така робота достатній дохід?
– У мене є два вектори роботи: колекційні мініатюри, який я створюю, щоб популяризувати «Теплі іграшки», а другий, на якому я заробляю на життя, – це фігури на замовлення. Наприклад, просять зліпити фігурку друга йому на день народження. Я не вчився на художника, тому не можу відобразити обличчя схожим, як портрет, зате вони створені у такому мультиплікаційному стилі.
Одна фігурка, незалежно від того, чи колекційна, чи на замовлення, коштує як один Сковорода або п’ять Шевченків – так я завжди кажу покупцям. Це справедливо, бо матеріал недешевий, бельгійський, та й з кожною фігурою треба побавитися. Грошей мені точно вистачає – порівняно з попередньою роботою заробляю у кілька разів більше.
До того ж, це заняття приносить задоволення, немає відчуття «понеділок, знову на роботу», навпаки, можна попрацювати і у вихідний. Працюю вдома у батьків, там маю столик. Ввечері йду додому, до дружини.
– Які фігурки найчастіше замовляють і де це можна зробити?
– Переважно особисті, на замовлення. З колекцій дуже популярна «Серцеїди 18+» – це діячі нашої естради. Колекція така саркастична, пікантна. Найбільше замовляли Олега (Винника – авт.). А от колекція «Обідранці» – про політиків – була не для продажу. Я її зробив, щоб потролити політичну ситуацію в країні перед виборами.
Замовити фігурки можна на сторінці «Теплі іграшки» у Facebook та Instagram.
– А яка колекція вам найбільше до душі?
– Та, над якою працюю зараз. Вона називається «Олімп». Це будуть 13 сучасних письменників, усі в образі богів, наприклад, Андрухович – Зевс. Така назва через те, що боги на Олімпі – безсмертні, як вічна і творчість письменників.
– Ще над чимось зараз працюєте?
– Пишу свій перший роман – «Орден місяця». Планую презентувати його на київському Арсеналі або вже на львівському Форумі. Це пригодницький роман з історичним бекграундом. У ньому йдеться про орден культурної еліти, який володіє скарбом та інвестує його в розвиток України. А негативні персонажі хочуть його собі загарбати. Передісторія скарбу відходить до Хмельницького, який заснував цей орден, але дія відбувається в сучасності. Там є багато історичного, але, звісно, є й вигадки.
Авторка: Ольга Романська