І ми продовжуємо цикл матеріалів про елементи нематеріальної культурної спадщини України. І сьогодні розповімо про ліжникарство – старовинне гуцульське ремесло, столицею якого вважається прикарпатське гірське село Яворів. Більше про цю цікаву традицію розкаже Жанна Дутчак.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Такі отари колись були чи не в кожному гуцульському дворі. Завдяки вівцям – був сир, сметана, молоко, м’ясо, а ще натуральна вовна… Горяни навчилися із неї майстерно прясти та ткати. Так і зародилось в Карпатах унікальне ремесло – ліжникарство.
За цим ткацьким верстатом Ганна Миколаївна стоїть уже більше як півстоліття. Нині їй – вісімдесят, але вона і далі тче теплі гуцульські ковдри. В її родині – ця справа передається з покоління в покоління. Ліжникарством займаються всі, окрім хіба чоловіка. І в Яворові так нині майже в кожній сім’ї, повідомляють Подробиці.
Ганна Шкрібляк, майстриня-ліжникарка із Яворова:
За рахунок цього ми й виживаємо в горах. Я не знаю, де така хата є аби не робили, хіба дуже в горах, що їм далеко нести у валило… Зробив, пішов на базар, продав і маєш гроші.
Що таке “валило” – розкажемо і покажемо згодом. А поки глянемо, з чого ж починається виробництво ліжника. За словами майстрині, технологія за останнє століття майже не змінилась. І налічує більше десятка етапів. І ось перший.
О, це помита вовна, з річки висушена, і тут я хочу тепер граблювати, бо треба буде прясти… Бачите тепер яка різниця і яке це ручне. І з тих грабель що тепер зробили.
Нині в селі вже є і механізовані “чесалки”, що значно пришвидшує і полегшує процес. А ще можна купити вовну готову в кужелях. Але ось прядуть усі досі вручну.
Це береться сюди… і тут тримається аби не випустити з рук цю нитку і прясти. – А ну давайте… Неа, в мене це не вийде, навряд чи зможу…Неа.
Виявилось – прясти не так то і просто. Вчитися цьому починають змалку. Втім, для нас пані Ганна організувала експрес-курс.
О, так… Витягуйте, добре все нормально. А тепер прибивайте.
Аби зіткати ось такий ліжник майстрині треба три-чотири дні. Все залежить від складності візерунка та кольорів. Далі готовий виріб відправляють “валятися”.
Оцей не валяний.. бачите. А ну пошупайте. Бачите який він на вид? А це валяний. – Цей такий, більш м’якший. – Це красивий вже.
Жанна Дутчак, кореспондентка:
Ось це і є те саме славнозвісне валило. Такий собі прототип сучасної пральної машини. Величезну конструкцію звели на березі річки. У ці ємності майстрині скидають готові ліжники. І ті по кілька годин крутяться у природному барабані.
Стежить за всім пані Світлана – власниця валила, яка тут і за прачку, і за кравця…
Світлана Павлюк, власниця валила:
Протягом цього часу, що він валяється у воді, він ще й зменшується у розмірі. Бо це є натуральна шерсть. В мене така задача, що люди до нас приносять ліжники і замовляють, мені треба метр сорок, мені треба там метр вісімдесят. Мені треба впантрувати цей розмір.
А для цього має точно знати – скільки тримати кожну ковдру у воді. Втім, не все так просто – каже жінка. Все залежить від температури.
Світлана Павлюк, власниця валила:
То нема такого, щоб закинув і через якийсь час витягнув. Зараз літом ранком холодніше, то буде йти дві-три години, в обід – півтора години, і це треба постійно витягувати і міряти. А зимою вісім, дванадцять, двадцять чотири.
На все село нині всього два такі валила. Раніше було більше, але їх знищила повінь. Тож ті, що є, постійно в роботі. Окрім традиційних ліжників – народні умільці в Яворові тчуть й унікальний ліжниковий одяг.
Це один із виробів, який ми розробили спільно із дітьми та дружиною. Це гуні.
Оцей жилет що на мені – це і є ліжникове вбрання. Тканий так само, як ліжник. І узор цей такий гуцульський, старовинний, який на ліжниках ткали… це красиво, тепло і зручно. Що можна носити і на вихід, йти і на будень, а можна і до церкви.
Подружжя Наталя та Ярослав – унікальне етновбрання вигадують та виготовляють разом. Кажуть: технологія така ж, як для ліжників. Майже все вручну.
Воно так от виглядає. Жовта. Бо вівця цілий рік не миється.. це з двох овець тут є вовна, якщо добре вимити, то буде на один ліжник.
По вовну Ярослав їздить аж на Закарпаття. Ходить від села до села і скуповує у вівчарів. Бо на Франківщині овець нині залишилось мало. В самому Яворові – не більше п’яти сотень.
Василь Рибчук, власник отари:
Воно не прибутково…
Василь Лосюк, директор регіонального центру народного мистецтва “Гуцульська ґражда”:
У нас овець значно зменшилося. Суттєво, але ми прекрасно кооперуємося із Закарпаттям. І можу сказати, що вся вовна, яка стрижеться із закарпатських овець, вона проходить через Яворів.
Бо саме Яворів нині – столиця ліжникарства. Науковець Василь Лосюк два роки тому об’їздив всі Карпати, шукаючи місяця, де це унікальне ремесло – ще збереглося. Результати експедиції шокували.
Василь Лосюк, директор регіонального центру народного мистецтва “Гуцульська ґражда”:
Якщо ми на Закарпатті ідентифікуємо біля 10 майстрів. І так само біля 20 в повіті Марамуриш. То у нас ця цифра біля двісті, які постійно займаються. А ті хто вміє виготовляти їх біля 500. майже кожен ліжник який ви бачите, що продається, він яворівський.
Наталя Кіщук, майстриня:
При будь-яких обставинах ми обов’язково збережемо. Бо ми не можемо без цієї роботи жити. Це то, що передається по крові.
Ліжник досі залишається важливим атрибутом життя гуцулів.
Наталя Кіщук, майстриня:
Вовну носити на собі, це дуже великий лік. Чи шубу, гуню таку, чи звичайну таку жилетку – це буде гріти навіть літом, щось болить чуємо щось протягло ми шерсть на себе. Сидими чи спимо в цьому. Воно підліковує. І ще, крім того, можна носити з думкою, як оберіг.
Світлана Павлюк, власниця валила:
Не обійдеться без того аби молодим не подарувати ліжник, а коли люди помирають то у труну стелять найкращий ліжник. І вкривають труну ліжником.
Та головне: ліжник – це джерело доходу. Та сьогодні цей унікальний промисел переживає не найкращі часи. Через війну в горах в рази зменшилось туристів. А відтак і заробітки впали.
Василь Лосюк:
Нема туризму, нема у людей грошей. Зараз війна. Але ми всі надіємося, що ми переможемо, війна закінчиться і ми знову почнемо в таких об’ємах, як до війни виготовляти та реалізовувати ліжники.
