Державна архітектурно-будівельна інспекція в Івано-Франківській області повідомляє про ряд випадків, коли питання зловживання містобудівною документацією підтасовується під інтереси впливових осіб.
Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 698 (далі – Порядок № 698) Державна архітектурно-будівельна інспекція України, а також Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області (як територіальний орган) наділено повноваженнями здійснювати державний архітектурно-будівельний нагляд, що є сукупністю заходів, спрямованих на дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності. Державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду. Так, при здійсненні планових та позапланових перевірок законності рішень у сфері містобудівної діяльності, прийнятих об’єктами нагляду (уповноважені органи з питань архітектури та містобудування), а також проаналізувавши численні скарги мешканців нашого краю щодо порушення їх прав та інтересів в частині містобудівного законодавства, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області (далі – Управління) просить звернути увагу на наступні проблемні питання.
Відповідно до частини 3 статті 8 Закону України, рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації. Генеральний план є найважливішим документом у сфері містобудування, який затверджується органами місцевого самоврядування та визначає розвиток міста на найближчі 25 років. Генеральний план є найважливішим документом, який відображає процес розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту. Цей документ описує як поточний стан розвитку міста (селища, села), так і план на найближчі 25 років. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану. Зонування території (зонінг) – спосіб забезпечення використання земель для різних суспільних потреб, за якого цільове призначення встановлюється не для однієї ділянки, а для групи суміжних ділянок, які складають функціональну зону. Кордони функціональних зон збігаються з лініями вулиць, проходять паралельно з ними на певних відстанях або збігаються з межами земельних ділянок. Незважаючи на те, що кожна функціональна зона має певне узагальнене цільове призначення (наприклад, житлова зона, промислова зона, соціально-культурна зона, рекреаційна зона тощо), для кожної з таких зон встановлюється визначений набір допустимого цільового використання земельних ділянок в її межах. Тому власник земельної ділянки має право вибору її цільового використання в межах переліку видів цільового використання земель, встановлених для функціональної зони.
Що стосується міста Івано-Франківська, то його генеральний план розроблений державним інститутом проектування міст “Діпромісто” в 1991 році, корегований у 2000 році на розрахунковий термін до 2026 року та затверджений сесією Івано-Франківської міської ради від 03.07.2001 (далі – генплан міста). План зонування в м. Івано-Франківську, як і в більшості інших міст нашої області відсутній, за винятком міста Коломия, смт. Богородчани, міста Яремче, де плани зонування затверджені у встановленому порядку в 2015-2016 роках.
За результатами здійснених Управлінням перевірок можна дійти висновку про небажання територіальних громад оновлювати генеральні плани розбудови населених пунктів. Застаріли і фактично втратили своє значення як містоутворюючі документи генплани Калуша, Галича, Городенки, Снятина, Косова, не говорячи вже про 90 % сіл в наших районах, де генеральні плани розроблені ще у сімдесятих-вісімдесятих роках минулого століття.
Якщо взяти для прикладу місто Івано-Франківськ, де генплан затверджений у 2001 році і не оновлювався станом по сьогоднішній день, не говорячи вже про план зонування, який би полегшив можливість вибору та зміни власником земельної ділянки її цільового використання, то зважаючи на те, що з часу 2001 року місто розвивалось, розбудовувалось, дуже активно розроблялися і розробляються станом на сьогодні детальні плани територій, проводиться приватизація та зміна цільового призначення земельних ділянок, а змін у Генеральний план як не було так і немає. При цьому як і в нашому місті , так і в інших містах області спостерігається постійне зменшення кількості відпочинкових зелених зон – сквери забудовуються висотками, вирубуються зелені насадження, зони відпочинку заміняються багатоквартирними житловими будинками. Неузгоджене з громадянами, а іноді відверто незаконне будівництво призводить до зникнення прибудинкових дитячих і спортивних майданчиків, порушення будівельних і санітарних норм. Так, забудовуються пожежні в’їзди всередину кварталів або під’їзди для пожежних машин до багатоквартирних будинків, транспортні й торгові об’єкти розташовуються в безпосередній близькості до житлових будинків.
Хочеться наголосити на хронічному відставанні дорожньо-мостового будівництва, ускладненим різким ростом парку автомобільного транспорту, яке призвело до того, що 80% доріг і транспортних вузлів, особливо у центральній частині міста, працює на межі пропускної можливості. Із збільшенням обсягів багатоповерхової житлової забудови поза увагою залишається питання створення автостоянок для приватного автомобільного транспорту. На фоні масової забудови інженерна інфраструктура міста фактично не покращується. Це говорить про те, що навантаження на існуючі старі мережі міста збільшується, і через деякий час вони просто не витримають і може настати інженерний колапс. А це вже питання безпеки громадян.
Масове будівництво цілих комплексів багатоквартирок є недоцільним, адже міська інфраструктура на них просто не розрахована. Мережі не витримають, дороги не витримають, немає соціальної інфраструктури, тобто шкіл і садків. Міста, в тому числі, Івано-Франківськ, не просто так будувались, вони будувалися за відповідним проектом, генпланом, де все прораховано.
Що ж ми маємо зараз? Спостерігається масове розроблення та затвердження органами місцевого самоврядування детальних планів необхідних територій. Ст. 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» говорить, що детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Тобто, якщо генеральний план застарілий і дана територія, для прикладу, є відпочинковою зеленою зоною або охоронною зоною промислових, складських та комунальних територій, то виникає питання – що ж саме уточнює детальний план території, який затверджується для будівництва комплексу багатоквартирних житлових будинків на даній території? Хто має право «прибрати» «охоронну» чи санітарно-захисну» зону з даної території без внесення змін в генеральний план? Також, хочеться наголосити, що перш, ніж затвердити детальний план будь-якої території, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 555 від 25.05.2011, дана містобудівна документація має бути оприлюднена, проводяться громадські слухання щодо врахування громадських інтересів у проектах містобудівної документації. Всупереч волі громади міська влада не повинна ухвалювати рішення про знищення рекреаційних зон чи щодо інших питань. Такі зміни повинні заздалегідь бути відображені в генплані та погоджені з мешканцями прилеглих територій.
Генеральні плани затверджуються органами місцевого самоврядування, а розробляються спеціальними організаціями —проектними інститутами. При цьому, безпосереднім власником генпланів, як і інших муніципальних активів (інформації, власності), є територіальна громада (згідно зі ст. 142, 143 Конституції України). Органи місцевого самоврядування лише управляють цими активами, бо всі жителі міста/селища не можуть бути залучені до ухвалення кожного з безлічі рішень міської ради. Однак громадяни мають бути в курсі всіх змін, прийнятих місцевою владою, тому що всі рішення міськради, які мають нормативно-правовий характер, повинні бути оприлюднені, а генплан є саме документом нормативно-правового характеру (ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»). Таким чином, громада має бути добре проінформована про всі зміни, що вносяться до генплану, про затвердження тих чи інших детальних планів територій земельних ділянок нашого міста, які можуть вплинути на рівень життя громадян. Органи місцевого самоврядування обираються для того, щоб здійснювати управління комунальною власністю від імені і в інтересах своєї територіальної громади (ст. 10 ЗУ «Про місцеве самоврядування»). Тому так важливо, щоб органи місцевого самоврядування надавали своїм рішенням гласності та звітності, а також несли відповідальність за їх ухвалення.
Виходячи з вищенаведеного та проаналізувавши стан містобудівної документації в нашій області, а також кількість та якість затверджених органами місцевого самоврядування детальних планів територій, напрошується висновок, що на «забаганку» певних осіб розробляється та коригується містобудівна документація під свої власні інтереси для хаотичного використання територій. Спостерігається ситуація, коли планувальна система розвитку населених пунктів є настільки застарілою, що це стає приводом для різних сторін не зважати більше на планування взагалі.
Необхідним є також нагадати, що у складі містобудівної документації згідно із Законом України “Про регулювання містобудівної діяльності” має погоджуватись та затверджуватись історико-архітектурний опорний план, який містить узагальнену характеристику об’єктів нерухомої культурної та природної спадщини, їх територій та зон охорони. Дані історико-архітектурного опорного плану мають використовуватись при складанні містобудівних умов та обмежень, підготовці завдань на проектування.Стаття 22 Закону України “Про охорону культурної спадщини” вiд 08.06.2000 N1805-III визначає, що пам’ятки, їхні частини, пов’язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця. Вказаний Закон покладає на власника або уповноважений ним орган, користувача обов’язок утримувати пам’ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору. Закон України “Про охорону культурної спадщини” визначає одним із видів об’єктів культурної спадщини відповідно пам’ятку культурної спадщини і уточнює, що пам’ятка культурної спадщини – об’єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.На жаль, у нашому місті існує проблема збереження та запобігання руйнування пам’яток, більше того, спостерігаються випадки прийняття незаконних рішень про реконструкцію та перебудову існуючої пам’ятки, плутаються поняття «реконструкція» та «реставрація».
Нагадуємо, що реставрація – сукупність науково обґрунтованих заходів щодо укріплення (консервації) фізичного стану, розкриття найбільш характерних ознак, відновлення втрачених або пошкоджених елементів об’єктів культурної спадщини із забезпеченням збереження їх автентичності, що абсолютно відрізняється від поняття «реконструкція» (перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об’єкту будівництва, яка передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та проживання, якості послуг).
