В Івано-Франківську відбулося друге групове психотерапевтичне заняття з серії тренінгів «Після втрати» з короткотермінової терапії та терапії усвідомлення, спрямованих на підтримку матерів і дружин загиблих українських військових.
Захід пройшов 28 лютого та зібрав жінок, які переживають втрату близької людини у перший рік після загибелі, пише ПІК.
Заняття провела фахова психологиня, консультантка з короткотермінової терапії Вікторія Кравченко. Зустріч стала частиною довготривалої програми психологічної підтримки, яка передбачає вісім групових тренінгів і, за потреби, індивідуальні консультації.
Безпечний простір для болю
За словами психологині, ця зустріч була особливою за своїм емоційним наповненням. Вона пройшла у форматі безпечного кола, де кожна учасниця могла дозволити собі бути справжньою — говорити або мовчати, плакати або просто слухати.
«Це була зустріч великої тиші й великої сили водночас. Ми дуже глибоко й чесно торкалися болю — того, який не має строку давності, який живе в кожному подиху», — поділилася Вікторія Кравченко.
Під час заняття жінки говорили про втрату, про любов, що не закінчується зі смертю, про порожнечу, яка залишається, і про пам’ять, що тримає зв’язок із тими, кого вже немає поруч.
Сльози довіри й мовчання підтримки
Психологиня зазначає, що в цій групі було багато емоцій, але всі вони проживалися з великою взаємною повагою.
«Було багато сліз — але це були сльози довіри. Було багато мовчання — але це було мовчання підтримки. Жінки підтримували одна одну дуже тонко й уважно, ніби тримали серця в долонях», — розповідає фахівчиня.
Саме у такому спільному проживанні горя, за її словами, з’являється важливе відчуття — що ти не сам, що твій біль почутий і розділений іншими.
Не позбутися болю, а зменшити його тягар
Основна мета програми «Після втрати» — не «вилікувати» горе і не змусити людину швидше повернутися до звичного життя. Йдеться про інше: знизити інтенсивність травматичних реакцій, допомогти знайти внутрішні ресурси для адаптації та поступового відновлення.
«Сьогодні ми не “позбавлялися” болю. Ми дуже обережно знімали його надмірний тягар, щоб з’явилося більше повітря для життя», — наголошує Вікторія Кравченко.
Психологічна робота відбувається у темпі, який комфортний для кожної учасниці, без тиску й очікувань «результату тут і зараз».
Шлях, який не проходять наодинці
Програма реалізується у співпраці з ГО «Родини Героїв ІФ». Заняття відбуваються двічі на місяць, а за бажанням родини можуть скористатися й індивідуальними психотерапевтичними зустрічами.
Психологиня зазначає, що має внутрішню готовність і надалі супроводжувати жінок у цьому складному процесі.
«Я хочу і маю намір іти з ними далі — глибше пірнати в ті шари болю, які часто приховані навіть від самих себе. Бути поруч, допомагати проживати втрату не наодинці, а в підтримці й довірі», — каже вона.
Про любов, сильнішу за смерть
Для самої психологині ці зустрічі мають глибокий сенс. Вона зізнається, що в роботі з родинами загиблих торкається чогось дуже важливого і справжнього.
«У цих зустрічах я відчуваю простір, де крізь біль народжується любов вищого ґатунку — любов духовна. Та, що не руйнується смертю і не вичерпується сльозами», — підсумовує Вікторія Кравченко.
Психотерапевтичні заняття в Івано-Франківську, які організовує громадська організація «Родини героїв ІФ» (голова ГО Лариса Стефанишин), триватимуть і надалі, допомагаючи родинам полеглих Героїв проживати свій біль у колі підтримки, з повагою до пам’яті та власної внутрішньої сили.
Охочих запрошують долучатися до наступних занять циклу «Після втрати» та «Тренінг емоційного розвантаження», які покликані допомогти родинам відновити ресурс і відчути підтримку, яка так необхідна.
