Прикарпатець Микола Савчук виклав у мережу раритетні світлини весіль 1947,1950 та 1969 років в селі Великий Ключів на Коломийщині.
Микола Савчук розповідає, що в ключівській говірці нема слова «весільна хода» чи «поїзд» на означення весільного походу до церкви, де молоді мають брати шлюб. Казали просто: «Йде вісільи», пише Бліц-Інфо.
Оце «вісільи» складалося з двох частин: 1. Гості кньизі-молодого 2. Гості «кнігині»-молодої. У давнину, коли весілля робили окремо, то ці дві процесії їхали від своїх хатів і здибалися коло церкви, а потім роз’їжджалися назад до своїх осель. А коли робили весілля разом, то їхали і гості молодого і молодої разом.
Процесія молодого виглядала так: попереду ніс деревце староста і мав на плечі бисаги з «колачьими» й «горівков», аби ними почастувати коло церкви весільну процесію. За ним ішли, граючи, музики (скрипка, цимбали, фрілка, бубинь), за ними, тримаючись позашию йшли парубки і співали коломийкових співанок, за ними — їхали на конях «кнізі» (молодий з дружбами) і йшли світилки та всі решта.
Процесія молодої їхала на фірах (двох-трьох, залежно від заможності ґаздів і величини роду й весілля). Там староста тримав деревце, грали музики, їхали «кнігині», а дівчата й молодиці співали сумних повільних весільних співанок.
“Ціле село виходило, вибігало на дорогу, на вулиці дивитися на «вісільи». І це була надзвичайна подія. Не раз і я вибігав з нашої вулиці, зачувши здалеку бубинь і фрело, і стояв з нашими більшими й меншими сусідами коло хреста, а перед моїми очима пропливав, ніби кольоровий казковий фільм з надзвичайною музикою і співом. Звичайно, жінок більше цікавило, як виглядає молодий чи молода, чи файно заплетені «кнігині», чи файні коні в «кнізів» і взагалі, чи то все виглядає «так, як сі належит», чи «шос тому бракуї»“,- пригадує чоловік.
В селах і тепер дотримуються таких обрядів, тільки замість фіри машини