В прикарпатському архіві МВС не видають інформацію про жертв НКВС без дозволу Авакова

Документи активісти “Поступового гурт франківців” хотіли отримати у рамках проекту «Нереабілітована пам’ять», де розповідають про прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору. Раніше для цього досліджували архівні матеріали СБУ. Втім, зараз історики взялися шукати документи щодо депортованих радянською владою з західних областей України.

Голова “Поступового гурту франківців”, депутат-свободівець, історик Сергій Адамович у розмові з кореспонденткою Бліц-Інфо пояснює, що на початку грудня 1948 року в усіх західних областях уже було облаштовано дев’ять збірних пунктів, на яких одночасно могло перебувати 10550 осіб. У Станіславській області збірні пункти були організовані в Коломиї на 600 осіб та в Брошнів-Осаді на 500 осіб. У Брошнев-Осаді, де пересильний пункт для відправки людей в Сибір був з 1946 по 1953 рр., вивезених утримували в колишньому таборі для військовополонених. За твердженням очевидців, на території табору знаходилося приблизно 10 бараків, у кожному з них поміщалося стільки людей, скільки було потрібно адміністрації табору.

“Після 1953 року бараки пересильного табору стали місцем проживання переселенців з Лемківщини, а один з них зберігся до сьогоднішнього дня. У травні 2010 року на місці, звідки тисячі сімей розпочинали виселення, було відкрито капличку, а сьогодні організаційна група за підтримки керівництва Брошнівської ОТГ планує облаштувати Музей пам’яті. Також ініціативу підтримали Івано-Франківська обласна рада та ОДА. Крім того, Український інститут національної пам’яті готовий надати необхідну методичне сприяння для облаштування музею. Ми сподіваємося, що реалізація проекту увічнить пам’яті тисяч жертв радянського режиму, буде служити просвітницьким та виховним цілям, а також стане місцем відвідування туристів”, – зауважує Адамович.

Втім, вже на старті роботи активісти зіштовхнулись з непередбачуваною “перешкодою” – отримати доступ до матеріалів обласного архіву МВС виявилось не так вже й легко. Два місяці звернень не дали результатів.

“Ми хотіли отримати інформацію щодо пересильного пункт у Брошнев-Осаді та архівні справи депортованих з області. Зі спілкування з науковцями ми вже знали, що доступ до цього архіву надзвичайно утруднений, хоча матеріали там менш важливі, ніж в Галузевому архіві СБУ, де сьогодні створені умови для роботи науковців та родин репресованих. Втім, не очікували, що нам буде заявлено, що дозвіл можна отримати тільки за погодження з міністром МВС Аваковим. Мовляв, доступ до архіву наразі мають лише 16 людей. Хоч насправді, це звучить смішно і є водночас є серйозним порушенням законодавстваю “, – підкреслює  Адамович.

За словами науковця, спершу у архіві їм відповіли, що таких матеріалів у них немає. Звернення активістів до керівника Головного управління Нацполіції в області результату теж не дали.

“На прохання Віктора Шкутова надати доступ, очільник архіву Русин відповів, що після реформи у Нацполіцію архів залишився в підпорядкуванні МВС. Тож, аби працювати з архівом, треба просити особисто у Арсена Авакова. Лист в приймальню МВС в Київ ми написали, але хочеться, щоб Міністерство внутрішніх дало відповідь, чому до цих матеріалів досі немає доступу ані науковцям, ані рідним репресованих. Може керівництво МВС відчуває непереборну причетність до карально-репресивних органів СРСР та їх спадщини?”, –  цікавиться Сергій Адамович.