Позиція позафракційної народної депутатки України з Івано-Франківська Оксани Савчук, єдиної у парламенті представниці ВО «Свобода», завжди відрізнялась непохитним патріотизмом. Перед обранням до ВРУ вона двічі була депутаткою Івано-Франківської міської ради, а в останній каденції обіймала посаду секретаря міської ради, де втілила низку соціальних, культурних та медичних проєктів. За майже три роки у великій політиці нардепка зарекомендувала себе як ефективний політик із власними переконаннями.
У інтерв’ю «Західному кур’єру» Оксана Савчук розповіла, як працює парламент на третьому місяці повномасштабної війни, як змінилось ставлення виборців до народних обранців, чому колеги парламентарії бояться голосувати за її законопроєкт про люстрацію влади та наскільки важливим є прийняття закону про заборону Російської православної церкви в Україні саме зараз, а не після закінчення війни.
– Пані Оксано, розкажіть, як змінилась робота українського парламенту від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну? Як приймаються рішення, чи є присутня політична складова? Які ухвалені законодавчі ініціативи у час війни вважаєте найбільш вдалими?
– Засідання парламенту в перші дні повномасштабної війни відбувались без політики та партійності. Всі закони приймались майже одноголосно. Проте останні два засідання серед депутатів почались певні розбіжності. Під час останньої сесії ВРУ, 3 травня, ми фактично вже повернулись до традиційний сесійних засідань – півгодинних виступів фракцій та обговорення законопроєктів. Зараз вже є такі законопроєкти, які не мають одноголосної підтримки. Найбільш успішними ухваленими законами в час війни вважаю закони про колабораціонізм та про посилення відповідальності за державну зраду. Також ми ухвалили низку постанов про засудження Російської Федерації, про визнання її дій геноцидом і цілу низку звернень до світових парламентів. Як наслідок – Росію як країну-агресора виключили з різних європейських інституцій та заблокували її бізнес на міжнародному ринку. Другий крок, який потрібно нам зробити, – щоб Україна отримала вигоду від цього. Вважаю, що політика у парламенті повинна бути відкладена на другий план. Зараз головне – наша державність.
– На жаль, в українській свідомості народні депутати асоціюються переважно з брехнею та корупцією. Чи змінилось ставлення виборців до своїх обранців під час війни?
– Є такі народні депутати, які у мирний час себе особливо не проявляли, зате під час війни виявились досить дієвими та проявляють сильну патріотичну позицію. Є такі, які були дуже яскравими у мирний час, а у воєнний зовсім «згасли». Якщо, окрім депутатства, ти маєш досвід роботи у виконавчій чи законодавчій сфері, то легше справлятись із будь-якими труднощами. Треба бути морально готовим, мати живий досвід спілкування з людьми, знати і розуміти їхні потреби зсередини. Не просто виступити на власному каналі з підготовленим текстом, а наживо поспілкуватись із переселенцями, відвідати тероборону та військовий госпіталь. Зараз суспільство прискіпливо стежить за діяльністю своїх обранців. Війна поділила депутатів на «своїх» і «чужих». Важливо бути з людьми, не тікати за кордон чи ховати голову у пісок. Коли мій син виходив на перші уроки онлайн, батьки придивлялись, де ми знаходимось – в Івано-Франківську чи деінде. Я намагаюсь бути завжди з людьми – волонтерами, добровольцями, переселенцями, звичайними мешканцями міста, реагувати на їхні запити. Тому негативного ставлення не відчуваю. Що й раджу своїм колегам-парламентаріям.
– А чи були у вас думки виїхати з країни у безпечніше місце?
– Ні, про таке не думали. Навпаки, ми готувались тримати оборону. Адже вірогідність західноукраїнського фронту була дуже висока. Мені складно зрозуміти тих людей, які виїжджають за кордон із тилових регіонів. Навпаки, нам потрібно докладати всіх зусиль, щоб допомагати військовим та співвітчизникам із тих регіонів, де ведуться активні бойові дії. На тилових регіонах подвійна відповідальність. До мене зверталися мешканці з проханням допомогти організувати виїзд за кордон. На такі звернення я відповідаю, що зараз активно допомагаю організовувати доставку допомоги на фронт, зокрема і медикаментів у військові госпіталі, а також людям, які постраждали через війну.
Треба усвідомити, що нашу країну без нас ніхто не відбудує і не захистить! Кожен, на мою думку, повинен виконувати свої посадові обов’язки – від військового, медика, вчителя до комунальника. Це і є соціальна відповідальність.
– Під час останнього засідання 3 травня ВРУ ухвалила закон, який визначає порядок заборони проросійських партій. Чи не запізно спохватились наші законотворці?
– Ухвалення цього закону не стосується конкретних партій. Він створює механізм, за допомогою якого в судовому порядку можна розглядати заборону тої чи іншої партії, які своїми діями посягають на незалежність, суверенітет і національну безпеку України. Бо фактично тільки через суд це можна зробити найбільш законним шляхом. На мою думку, цей закон, станом на сьогодні, вже нічого глобально не змінить. Нам потрібно негайно провести повну люстрацію влади.
– Водночас ви є головним автором законопроєкту №7318, до якого долучилися депутати з фракцій «Голос» та «Слуга народу». Він забороняє протягом 10 років засновникам та членам 13 проросійських партій балотуватись та бути обраним сільським, селищним, міським головою, депутатом місцевої ради, народним депутатом або президентом. Законопроєкт зараз знаходиться на опрацюванні у профільному комітеті. Наскільки ймовірним є ухвалення такого закону?
– Мій законопроєкт 7318 пропонує швидку і дієву люстрацію всіх тих, хто роками розгойдував нашу державу зсередини. На кожних виборах колишні регіонали та ОПЗЖшники міняють назву партій і розгойдують нашу державу. Тепер їхні депутати та представники здають наші міста окупанту, стають корегувальниками ударів по українських військових та цивільному населенню. Таким особам не місце в українській політиці, на державній службі та у місцевому самоврядуванні. Вважаю, що тільки заборона балотуватись на виборах очистить нашу державу від промосковських політиків, депутатів та пристосуванців.
– Чи вистачить голосів у Раді, щоб ухваляти цей закон, адже є ймовірність, що навіть представники «Європейської солідарності» не голосуватимуть «за», адже люстрація стосуватиметься також і п’ятого президента України Петра Порошенка, який є співзасновником Партії регіонів?
– Чому у парламенті бояться широкої люстрації, яку пропонує наш законопроєкт? Тому, що багато діючих народних депутатів попадають під цю люстрацію. А суспільство вимагає радикальних рішень. Щоб якось згладити це, у монобільшості реєструють інший законопроєкт, де залишають ОПЗЖ та дрібні проросійські партії, але викидають Партію регіонів, СДПУ(о) та Комуністичну партію України. Для того, щоб залишити у політиці тих людей, які роками гальмували люстрацію. Представники Партії регіонів є і в Офісі Президента, і у теперішніх проукраїнських партіях. Залишивши їх на посадах, очищення влади буде неефективним. Після закінчення війни недопустимо, щоб ці люди залишились в українській політиці. Я вважаю, що люстрація повинна бути чесна і відкрита, а не підкилимна, бо деякі можновладці від цього постраждають. Очікую, що парламент все ж таки повернеться до цього питання. Зрештою, якщо у парламенті будуть розглядати тему люстрації без цих трьох партій, то я все одно буду просити вносити правки, щоб їх включили до списку люстрованих.
– Також ви зареєстрували законопроєкт 7204, що передбачає повну заборону в Україні РПЦ, зокрема і УПЦ МП, який отримав широку підтримку в українському суспільстві. Проте спікер ВРУ Руслан Стефанчук заявив, що Рада не розглядатиме цей законопроєкт до закінчення війни, оскільки це може призвести до розколу суспільства. Прокоментуйте…
– Не секрет, що московський патріархат толерувався і мав великих лобістів у владі від початку незалежності України. Їм виділялись найкращі землі під храми та видавались великі ресурси. Церква у руках Путіна завжди була інструментом пропаганди. Коли 10 березня митрополит Онуфрій у своєму примітивному зверненні намагався уникати слова «росія», я зрозуміла, що до них так нічого і не дійшло. Вони занадто залежні, щоб самостійно перейти у ПЦУ чи автокефалію. Єдиний спосіб зробити це правильно – прийняти закон. Для деяких парафій це єдиний «шлях спасіння». Адже у московському патріархаті головним є не парафіяни, а попи. І думки вірян ніхто не питає. Негласна вказівка «не чіпати московський патріархат під час війни» – не на руку Україні. Але ми не відступимо. Бо це ворожа церква. Це зброя, яка використовується проти нас. Ми закрили російський бізнес, прийняли закон про колаборантів і водночас залишаємо російську церкву. Я вважаю, що це крок назад. Але суспільство довго терпіти не буде. Коли влада слабка і нерішуча, тоді народ спонукає її приймати стратегічні рішення. Стефанчук озвучив позицію всіх лобістів московського патріархату. Але це ще не останнє слово щодо цього закону…
– Нещодавно мер Конотопа Артем Семеніхін заборонив діяльність УПЦ МП на території міста…
– Коли у Конотоп прийшли орки, люди стали на захист. Вони на своїй шкірі відчули блага «руського міра». І більше не захотіли на території свого міста мати ворожу церкву, яка благословляє війну. На звернення громадян мер Конотопа закрив цей храм і встановив охорону. Запропонований мною закон дає 14 днів для можливості перейти до ПЦУ. Поки не буде прийнятий закон, таких ситуацій, як у Конотопі, буде чимало. Люди вже не терпітимуть. Занадто дорогою ціною ми платимо за свою слухняність та лояльність. І це треба зробити у час війни, а не після. Ніякого розколу суспільства у нас не буде. Це питання національної безпеки. Стосовно Івано-Франківська, то громада собору Різдва Христового УПЦ написала заяву, що добровільно переходить до складу ПЦУ. Потрібно тільки підписати необхідні документи у ВЦА. На разі, чекаємо.
– Але на сайті Івано-Франківської єпархії УПЦ спростовують інформацію про перехід до ПЦУ.
– Ось і маємо яскравий приклад авторитаризму батюшок. Це у наших українських церквах – православній, греко-католицькій чи римо-католицькій є демократія, де священники рахуються з думкою парафіян. А у московському патріархаті немає ніякої демократії. Як батюшка сказав, так і має бути. Це інший тип релігії. Чужий і непритаманний нам. В Україні повинна бути єдина православна церква, яка сьогодні має томос, а її очолює митрополит Епіфаній. Саме в цьому наша сила.
– Припустимо, що закон про заборону УПЦ МП таки приймуть. Що тоді буде з тими, хто все ж таки не погодиться перейти до ПЦУ? Їх визнають «ворогами народу»?
– Ніяких переслідувань чи покарань закон не передбачає. Просто храми переходять на баланс громади до того часу, поки на їхній парафії не буде створена церква, яка є не заборонена в Україні. Повірте, це стимулюватиме керівництво московського патріархату шукати шляхи вирішення цієї проблеми. Ну не може таке бути, щоб в країні, яка бореться з російськими нелюдами, бажали многая літа патріарху Кірілу!
– Російські ЗМІ розповсюдили інформацію про те, що нібито Польща веде переговори зі США, щоб увести миротворців у західні області України під гаслом «захисту від російської агресії». Крім того, заявляє розвідка держави-агресора, польські спецслужби нібито вже ведуть пошук «договороспроможних» представників української еліти для формування орієнтованої на Варшаву «демократичної» противаги націоналістам. Після того, за сценарієм розвідки РФ, має відбутися розкол України. Також секретар РНБО Олексій Данілов заявляв про плани Угорщини захопити територію Закарпаття. Зараз ми бачимо всебічну дружню підтримку з боку Польщі. На вашу думку, чи може мати місце такий розвиток подій?
– У планах кремля, за різною інформацією, дійсно було бажання дійти до Варшави. Угорщина в цьому плані мала захопити частину земель України. Проте план кремля провалився. І я думаю, що всі розвідки світу, в тому числі і польська, розуміють, що незалежність і безпека Польщі, Європи та світу залежить від перемоги України над московією. Зараз йде боротьба демократії та авторитаризму. І весь світ розуміє, що довготривалий мир в Україні можливий тільки за умови розпаду путінської росії. Московія завжди була і буде ворогом України. У цій країні тільки тоді щось зможе помінятись, коли вона почне сипатись зсередини. За останні 30 років росія нічого не створила ні для світу, ні для себе. Окрім створення міфів про свою велич. Думаю, що Польща прекрасно розуміє, що якщо росію не зупинити в Україні, то завтра рашизм може дійти і до їхньої держави. Та чи готова Європа до таких випробовувань? Думаю, незабаром розпочнеться переломний момент у цій війні. Коли ми отримаємо потужнішу зброю у великій кількості, щоб ЗСУ могли не тільки оборонятись, а й іти у контрнаступ.
– У ВРУ також зареєстровано законопроєкт 7265, відповідно до якого чоловіки, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, будуть зобов’язані повернутися до України під час війни. Зокрема, йдеться про кримінальну відповідальність за неповернення військовозобов’язаних та представників місцевої влади, суддів, прокурорів тощо. Яка ваша позиція стосовно таких ініціатив?
– Я негативно ставлюсь до цього законопроекту і вважаю його відірваним від життя. Це нелогічно, зобов’язувати повертатись в Україну тих заробітчан, які роками працюють за кордоном , утримують свої сім’ї та всебічно допомагають ЗСУ – купують автомобілі, бронежилети, тепловізори тощо. Цей проєкт закону був не підтриманий депутатами, тому він навіть не був внесений на порядок денний. Потрібно шукати альтернативні шляхи та законодавчі ініціативи врегулювання цього питання. Водночас вважаю, що варто «зробити ревізію» тих посадовців, чиновників та депутатів, робота яких має стратегічне значення, а вони виїхали з країни під час війни на кількамісячні відпустки. Одночасно тішить те, що мерія та Івано-Франківська міська рада продовжують працювати ефективно. За час війни вже відбулось шість засідань міської ради, під час яких приймались важливі рішення. На сесіях немає тільки тих депутатів, які служать або на фронті.
– За інформацією ОДА, в області планують збудувати 100 тисяч квадратних метрів житла для внутрішньо переміщених осіб. Мерія Івано-Франківська також підшукує земельну ділянку для побудови містечка для переселенців. Які плюси та мінуси вбачаєте у такій соціальній асиміляції для Івано-Франківщини?
– Я вважаю, що не потрібно будувати якісь окремі містечка чи території для внутрішньо переміщених осіб. Це завідомо неправильна тактика. Потрібно говорити про комплексне житло. У кожній громаді, у кожному селі є будинки та ділянки, які можна викупити. Тим самим, збагатити наші населені пункти хорошими спеціалістами – вчителями, психологами, медиками, айтішниками. Адже важливо дати цим людям не тільки житло, а й можливість працевлаштування чи започаткування власної справи, навчання діток тощо. На це питання треба дивитись ширше. Війна – це і можливість, шанс будувати нашу країну по-іншому.
– Розкажіть, як війна змінила ваше життя – особисте та політичне? Чим ви займаєтесь, окрім депутатської діяльності?
– Зараз ВО «Свобода» тимчасово призупинила партійну діяльність і перейшла виключно у військову площину і волонтерство. Я особисто, окрім депутатства, підготовки законодавчих ініціатив та роботи в комітеті, допомагаю разом зі своїми друзями нашим військовим. Добровольчому батальйону «Карпатська Січ», який стоїть на харківському напрямку, батальйону Нацгвардії «Легіон свободи», який стоїть біля Рубіжного, а також всім нашим стрілецьким батальйонам та теробороні. Також ми активно співпрацюємо із запорізьким госпіталем, де проходять лікування наші бійці. Сьогодні зранку (6 травня. – Авт.) ми садили дерева в Івано-Франківську, висадили на клумбах квіти до Дня матері, а ввечері передаватимемо допомогу хлопцям на фронт. Попри ці всі клопоти, я намагаюсь виділяти час для сина, адже дітям зараз особливо тривожно. Коли гарна погода і не лунають сирени, гуляємо по місту чи катаємось на велосипедах. Цінуємо кожен день прожитого життя!
Розмовляла Мар’яна РИНДИЧ
