Сара Браун – американська журналістка з багаторічним досвідом роботи у провідних медіа США, відвідала Івано-Франківськ. Вона побувала у Першому добровольчому госпіталі “Брасс”, де поспілкувалась з пораненими військовими та ветеранами, дізналась все про їхнє лікування, реабілітацію та потреби. А також відвідала Ветеранський простір, де провела урок англійської мови для наших діток із проєкту “Клуб СуперГероїв”.
Журналістка, яка висвітлювала війни, зокрема, в Ірані, Сирії, Афганістані та розпад Радянського Союзу, поділилася своїми враженнями від роботи в Україні та розповіла про важливість журналістської професії, пише Галка.
-Саро, розкажіть, як ви прийшли в професію журналістики?
– Я хотіла бути журналісткою з дитинства, мене завжди це цікавило. Я обожнюю розмовляти з людьми, слухати їхні історії, задавати питання та писати про них. Друзі часто жартують, що коли я поруч, треба бути напоготові, адже я не втримуюсь від запитань про їхнє життя.
– Пригадуєте ваші перші статті, з чого все починалось?
– Моя перша робота була на NBC в Нью-Йорку, куди я поїхала на навчання. Родом я із маленького містечка, та я завжди мріяла навчатись та жити саме в Нью-Йорку. Хоча у мене немає журналістського диплома, це не завадило мені розпочати кар’єру в цій сфері. Мені здається, у США та й у світі існує думка, що для роботи журналістом потрібно отримати відповідну освіту в університеті. Проте я вважаю, що найважливіше — це почати працювати, навіть із найнижчої позиції. Журналістика — це професія, яка потребує постійної практики, і для цього зовсім необов’язково проходити спеціалізоване навчання.
Коли я навчалася в коледжі, мене цікавило питання «Холодної війни» між Сполученими Штатами та Радянським Союзом. Через це я навіть вирішила вивчати російську мову. Коли я закінчила коледж та працювала на NBC, я намагалася знайти роботу в росії, яка тоді була частиною Радянського Союзу. Зрештою, мені вдалося туди поїхати, щоб висвітлити історію, яку назвали розпадом Радянського Союзу. Це був мій перший міжнародний політичний репортаж. Я розумію, що це досить делікатна тема, але я також вивчала це, тому добре обізнана.
– Які історії та люди вас вразили найбільше за час вашої роботи?
– Нещодавно я почала дуже цікавитися темами екології, тож коли я писала щось позаштатне для National Geographic, я висвітлювала саме питання навколишнього середовища, їжі та виробництва продуктів харчування. Це було те, що мене справді захоплювало.
Але мене завжди цікавила саме міжнародна журналістика. І я отримала шанс працювати в цьому напрямку. Я двічі була в Афганістані, в Албанії, висвітлювала війну в Чечні. Росія нападала на Чечню двічі, тому що вона хотіла бути незалежною. Ми знаємо, що в першій війні Чечня перемогла. Було дивовижно спостерігати за цією крихітною країною, за їхньою відважною боротьбою. Вони билися усім, що тільки могли використати. Як журналіст, я бачила це на власні очі. Маючи такий досвід, я дуже хотіла приїхати в Україну, щоб допомогти тим, чим зможу.
Насправді таких історій дуже багато.
Якось мені пощастило побувати на космодромі Байконур у Казахстані, де злітають космічні кораблі. Можливість побачити все на власні очі та поспілкуватися з космонавтами була надзвичайно захопливою. Згадую також подорож до Норильська в росії, за полярним колом, де вдалося спуститися в шахти з покладами металів, сталі та нікелю. Цілу годину ми тільки спускалися під землю. Суворі погодні умови, де все навколо замерзле, зробили цю подорож незабутньою.
В Афганістані були складнощі з технікою і засобами пересування. Разом зі мною працювали журналісти з різних країн, і всі ми використовували супутник європейського об’єднання для передачі матеріалів. Вдень ми знімали матеріал, а ввечері збиралися разом, щоб відправити його. Така собі журналістика у польових умовах.
Ще я побувала в Грузії, коли вони мали проблеми з росією. Мене надзвичайно цікавить, як країни стають тими, якими вони є сьогодні, як відбуваються їхні трансформації та як борються люди.
– Поїздка до росії виправдала ваші очікування?
– Я приїхала до Москви як американська журналістка. Це був дуже цікавий досвід. У той час там відчувався дух демократії, було так багато людей, які прагнули змін. Але, на жаль… За ці роки багато з цих людей уже покинули країну. Виявилося, що систему дуже важко змінити. І це велика трагедія бачити, що в кінцевому результаті з цією країною стало, бачити, що вона стала тоталітарною.
І тут дуже важливий момент для нашого покоління. Україна зараз також перебуває в перехідному періоді, і Україна вирішує стати демократією, рухатися у своєму напрямку, боротися за свободу. Ви сповнені рішучості. І ви досягнете своєї мети. Так, це дуже важко, але ваша боротьба приголомшує. Я вірю, що ви це зробите. Українці неймовірні. І зараз я відчуваю себе частиною цього. Те, що робить зараз Україна — це неймовірно потужно. Це справді захоплююче бачити, це дивовижно!
– Наскільки ваша робота небезпечна?
– У мене особисто не було надто багато небезпечних моментів. Можна сказати, що мені пощастило під час перебування у зонах бойових дій. Навіть коли я була в Афганістані, я не наближалася безпосередньо до лінії фронту. Так само було й у Чечні. Я особисто не була під обстрілом. Але, на жаль, ці війни забрали життя моїх друзів, колег… Знаєте, робота фотографа значно ризикованіша, оскільки вони мають перебувати якомога ближче до епіцентру бойових дій.
– Які топ-3 теми сьогодні найбільше з’являються в медіа США?
– Зараз у США найпопулярнішими темами є внутрішня політика, особливо тема виборів, персона Трампа та пов’язаний з цим розкол у суспільстві. Також зовнішня політика. Довго це була Україна, потім увага перемкнулась на події у Секторі Гази та Ізраїлі. Але зараз люди вже менше цікавляться цим і є шанс, що більше уваги знову буде приділятись Україні.
– Що ви думаєте про Дональда Трампа?
– Не можу приховати своєї зневаги до нього. На мою думку, він роз’єднує суспільство й налаштовує американців один проти одного. Його симпатії до путіна та росії викликають занепокоєння. Мене засмучує, що його підтримує багато людей, цього не збагнути. Однак я вірю, що Камала Гарріс переможе. Вона молода, розумна, амбітна та гарна. Її рейтинги найвищі, тож є всі підстави думати, що вона стане наступною президенткою США.
– Ви казали, що багато людей підтримують Україну. Чи підтримує хтось Росію?
– Такі люди є. Проблема в російській пропаганді, яка розповсюджується в Інтернеті й у ЗМІ. Наприклад, партія Трампа також поширює дезінформацію. Свідомі люди вміють критично мислити та аналізувати інформацію, але завжди знайдуться ті, хто легко піддається пропаганді.
– Що ви думаєте про Китай і його позицію на війну в Україні?
– Це складне питання, оскільки інформація з Китаю часто поверхнева. США має тісні економічні зв’язки з Китаєм, і хоча ми можемо критикувати їхніх діячів, американські споживачі цінують китайські товари за доступними цінами. Китай має великий світовий вплив і, на мою думку, вони розуміють, що таке втрата території. Але точно сказати важко, це дійсно хвилююче питання.
– Про що були ваші нещодавні репортажі у Нью-Йорку?
– Останні статті, які я писала, були присвячені природі. Найсвіжіша інформація стосувалася небілих людей в США, тобто азійців, латиноамериканців та темношкірих, які інколи не відчувають себе у безпеці, коли йдуть гуляти в ліс.
Ще одна стаття була про ферми в США, що вирощують водорості в океані. З них виготовляють морозиво, суші та багато інших продуктів. Це було дуже цікаво висвітлювати. Моя донька була фотографом для цього матеріалу.
– Які ваші прогнози щодо війни в Україні?
– Після мого візиту в Україну я відчуваю надію, оскільки працюю здебільшого з молодими людьми та бачу, як ті, хто втратив домівки й близьких, продовжують жити й розвивати країну. Це вселяє оптимізм, проте мене також турбує економічне становище та доля людей. Вкрай важливо, щоб Україна отримувала підтримку, адже українці не здаються.
– Яку пораду ви би дали нашим читачам?
– Час від часу ми ділимось з моєю подругою та колегою думками про те, як нам пощастило. Хтось би й не повірив, наскільки сильно ми захоплені своєю роботою. Тож я хочу сказати, що обожнюю те, чим займаюсь. Ми часто жартували, що не можемо повірити, що нам за це ще й платять.
Це те, що я хотіла б передати дітям і всім вам: наскільки круто спілкуватися з людьми, пізнавати їх і вивчати, про що вони думають. Я отримую величезну радість від цього. Тому незалежно від того, чим ви вирішите займатися — танцями чи будь-яким іншим заняттям, — шукайте таку роботу, яка буде вашою пристрастю.
Авторка: Христина Михайлович
