17.7 C
Ivano-Frankivsk
Понеділок, 6 Липня, 2020
Головна Статті Василь Футерко: «Люди, перебуваючи в інтернаті, втрачають бажання щось робити для себе»

Василь Футерко: «Люди, перебуваючи в інтернаті, втрачають бажання щось робити для себе»

Світлина від Vasyl Futerko.
Останнім часом дедалі більшу увагу суспільство приділяє людям, які через стан здоров’я вимушені усе життя проживати в інтернатних установах. Ще діти мають, нехай невеличкий, але шанс вирватися за межі інтернату і бути усиновленими. Що ж робити дорослим людям, які вимушені уже життя проводити в ізоляції від суспільства?
На Прикарпатті створюють особливий дім, першу спільноту, де проживатимуть кілька людей з інвалідністю, теперішніх мешканців інтернатів. Про те, як діятиме ця спільнота, чи можливо адаптувати вихованців інтернатів до життя в суспільстві та які проблеми доводиться долати, читачам Правда.іф розповідає волонтер, керівник благодійної організації «Українська благодійницька мережа» Василь Футерко.
 
– Василю, останнім часом часто можна почути термін «підтримане проживання». Що, власне, він означає?
 
– Підтримане проживання – це практика влаштування людей з інвалідністю, які не мають сім’ї і які не були усиновлені. Свого часу на таке пішли цивілізовані країни, зокрема Франція та Америка. Існують різні формати підтриманого проживання.
 
– А якщо говорити про Україну, то в яких умовах проживають в інтернатних закладах люди з інвалідністю?
 
– Десь кращі умови, десь гірші. В дитячих закладах умови кращі, в дорослих – ситуація важка. Є дуже багато проблем, пов’язаних з фінансуванням і з іншими питаннями.
Але навіть якщо створити в інтернаті ідеальні побутові умови, 5-разове харчування, прогулянки, медичну допомогу, все одно це буде інтернат, лише з хорошими умовами. Часто люди думають, що підтримане проживання полягає в тому, аби з великих інтернатів зробити невеличкі інтернати. Насправді, це зовсім не так.
Будинки підтриманого проживання за своєю філософією відрізняються від інтернатів, це зовсім інший формат життя. Якщо з однієї сторони розглядати інтернати, з іншої звичайні сім’ї і запитати, де ж підтримане проживання, то воно ближче до звичайних будинків.
Зараз ми зрозуміли, що нашим основним завданням буде не створення матеріальної бази, не придбання будинку, не облаштування.
Таким завданням буде навіть не пошук відповідальних працівників, які хотіли б працювати, мали відповідну мотивацію, базу для освоєння необхідних навиків. Людей, які не вдаватимуться до зловживань, які фізично, морально і психологічно відповідатимуть ролі асистентів.
Звісно, що матеріальна база, відповідальні, старанні працівники (асистенти спільноти) – це важливо, але це не першочергове завдання.
 
– Що саме є найбільш потрібним для людей, яких ви плануєте забрати з інтернатів?
 
– Зараз нам потрібно повернути як дітям, так старшим людям, які виходять з інтернатів, бажання щось робити для себе.
Одна з найбільших проблем інтернатів, яка не залежить від фінансування, проблема, яка породжується самою суттю інтернатної системи – проблема втрати мотивації, вироблення завченої безпорадності, вироблення синдрому споживача. Тобто спочатку діти, а потім дорослі люди, тривалий час перебуваючи в інтернаті, отримуючи все готове: їжу, прання, дах над головою, живучи за режимом, втрачають бажання щось робити для себе, вони швидко звикають до такого режиму, їм важко зробити крок від себе. Вони не розуміють не те, як це – заробляти, а як взагалі – робити щось своїми руками.
Першочергове завдання спільноти – максимально повертати мотивацію, привчати до нових навиків. Просто переселити в пансіонат з повним забезпеченням – це не підтримане проживання.
 
– Зараз ви працюєте над створенням першої такої спільноти на Прикарпатті? Якою вона буде і де знаходитиметься?
 
– У перший будинок ми запланували поселити восьмеро людей. Його локація в селищі Обертин Тлумацького району і він буде називатися Оселя Віри, Надії і Любові.
Ми придбали невеликий будинок і проводимо роботи з внутрішньої реконструкції. Також ми залишаємо можливість подальшої прибудови. Роботи залежать від того, чи виділять нам фінансування. Зробити реконструкцію, облаштування, пошук персоналу благодійними зусиллями дуже важко, але реально. А далі забезпечувати функціонування, а це і заробітна плата асистентів, продукти харчування, енергоносії, інші витрати – за благодійні кошти важко.
Світлина від Vasyl Futerko.
– Хто власне мав би фінансувати діяльність такого будинку?
 
– В минулому році ми зверталися до обласної влади, були зустрічі і з керівництвом обласної ради і обласної державної адміністрації. Нам обіцяли цілковиту підтримку. Мова йшла про фінансування поточної діяльності, а це близько мільйона гривень в рік. Ми отримали прохання підготувати документи, написати проект обласної програми, за якою мало б здійснюватися фінансування будинку підтриманого проживання. У влади не було розуміння, як цю програму розробляти. Ми підготували програму, подали її на розгляд 31 серпня минулого року. Але влада цю програму успішно поховала. Можливо тому, що ми запропонували формат фінансування такий, який багато кому не подобається.
Ми пропонували не комунальну установу, яка з часом перетворилася б на такого ж бюджетного і системного монстра, як інтернат. Ми запропонували формат фінансування через соціальне замовлення. Суть його в тому, що влада за бюджетні кошти викуповує надання соціальних послуг в недержавного суб’єкта, в недержавної установи. Ми тут не вигадали велосипед, є Указ Президента, де обласним державним адміністраціям доручають вжити заходів і почати напрацьовувати механізм фінансування соціальних послуг, зокрема послуги підтриманого проживання через соціальне замовлення.
По суті – це тендер, який має свої особливості, наприклад закупівля соціальних послуг може відбуватися з одним учасником.
Наразі питання фінансування поточної діяльності відкрите. Можливо, вдасться просити фінансування у об’єднаної територіальної громади.
 
– Ви згадували про вісьмох людей, які мали б поселитися в Оселю Віри, Надії і Любові.
 
– Якщо нам вдасться зробити прибудову, у нас буде чотири житлові кімнати і тоді там житиме восьмеро вихованців. Без прибудови – четверо людей. Це вже конкретні кандидати, повнолітні вихованці інтернатних установ.
Дуже добре було б влаштовувати дітей на підтримане проживання, бо повернути мотивацію старшим вихованцям дуже важко. Час втрачений безповоротно. Так, щось повернеться. Але якщо б починати їхню підготовку до самостійного життя в той час, коли вони були дітьми, тоді шанси набагато більші.
На жаль, ми не можемо робити підтримане проживання для дітей, бо Міністерство соціальної політики, затверджуючи державний стандарт підтриманого проживання, обмежило його лише повнолітніми особами. Юридично для дітей державного стандарту такої соціальної послуги, як підтримане проживання, не існує.
Перші наші поселенці будуть повнолітніми, віком від 19 до 35 років.
Світлина від Vasyl Futerko.
– От відкриють будиночок і яким буде життя цих поселенців?
 
– Вони не будуть проживати самі. На чотирьох людей буде три асистенти, які чергуватимуть по змінах. Потреби цілодобового перебування з першими поселенцями наразі ми не бачимо. Зрештою ми передбачаємо наявність кнопки аварійного виклику асистента.
У спільноті життя буде зовсім іншим, ніж в інтернаті, поселенці отримають можливість працювати. Будуть майстерні всередині спільноти і ми старатимемося залучати цих людей до життя громади.
Хочеться також залучати школярів, щоб вони могли працювати в майстернях, спільно з мешканцями спільноти, така співпраця буде на користь усім.
 
– Прибиранням, готуванням їжі мешканці спільноти мають займатися самі?
 
– Звичайно, наскільки це доступне їхнім фізичним і психологічним можливостям. Так, є фізичні обмеження. З перших поселенців троє будуть на візках і лише одна дівчина може ходити. Психологічно – примушувати до роботи ніхто нікого не буде. Спільнота надаватиме нові можливості, базовий пакет для проживання. Тих хто лінуватиметься, не захоче працювати, ніхто не виселить.
Той, хто користуватиметься додатковими можливостями, матиме й переваги. Наприклад, будуть передбачені цікаві поїздки кудись для усіх. А якщо захочуть поїхати додатково, то отримають можливість заробити кошти на оренду транспорту, на бензин, тощо.
Для того, аби люди з інвалідністю могли заробляти, ми запустили сайт «Благочинні аукціони», через інтернет-магазин можна купити вироби, зроблені власноруч руками вихованців інтернатів. Ми хочемо, аби кошти від продажу цих робіт йшли виключно на те, чого бажають автори, навіть якщо на думку волонтерів це абсолютно непотрібні речі. Люди з інвалідністю, які живуть в інтернатах, мають право витрачати зароблені кошти так, як заманеться. Витратять раз на якусь дурницю, наступного разу так не робитимуть, але це їхнє право на помилку.
Все це має працювати в форматі марафону і здорової конкуренції.
У вихованців інтернатів уявлення: попросив про щось волонтерів і ті одразу привозять. Це неправильно, це виховує відчуття завченої безпорадності і синдром споживача. На жаль, люди цей стан підживлюють, коли починають бездумно передавати все, що у них просять.
Якщо це подачка, якщо це допомога, яка безслідно зникає через короткий час, то це не допомога.
Світлина від Vasyl Futerko.
– Спільнота буде відкритою для відвідувачів, для гостей?
 
– Так, принцип ізоляції, який був в інтернаті, не повинен торкатися спільноти.
Відносно ролі асистентів – цікавий формат спільних (поєднаних) будинків підтриманого проживання, коли поряд проживають люди з фізичними обмеженнями і люди з інтелектуальними обмеженнями. Вони можуть одні одним допомагати.
Якщо вдасться виходити на рівень самостійності і зменшувати кількість асистентів, це буде дуже добре.
 
– Ви вважаєте, що за певний час проживання в такій спільноті людей можна буде адаптувати настільки, що вони зможуть ходити на роботу, а в спільноту повертатися, як додому?
 
– Так, цілком реально знаходити для людей з інвалідністю робочі місця. В кожного буде свій, більший чи менший рівень самостійності. Для когось спільнота може стати містком для іншого життя. Вони зможуть переселятися в спільноти в інших містах, з часом, при бажанні, знайти роботу і користуватися послугами персонального асистента, винаймаючи житло.
Якщо з часом формат влаштування спільнот буде поширюватися і на дітей, то ці діти уже не будуть занедбаними. Вони будуть з малих років навчені до побутової роботи, у них не будуть запущені фізичні навики. У них буде соціальний контакт, вони не будуть боятися громади, а громада не буде боятися їх.
 
– Для того, аби спільнота в Обертині запрацювала і взяла перших мешканців, що конкретно вам потрібно?
 
– У нас виникає така проблема – є кошти на виконання робіт, але нема самих виконавців робіт. Тому дуже потрібні люди, які вміють робити ремонтні роботи – встановити сантехніку, зробити монтаж нової електромережі, заливання бетону, роботи з гіпсокартоном, вкладання плитки, монтаж нових дверей та інші роботи. Ми періодично оголошуємо на нашій сторінці у Фейсбуці про те, які майстри чи інша допомога нам потрібні.
Допомоги можна і популяризацією нашої діяльності, поширенням інформації. Можна мотивувати мешканців спільнот. Наприклад, в нас є хлопець, який може робити вироби з шкіри. Але він переживає, хвилюється, тому потрібні люди, які штурмуватимуть його меседжами про те, що він зможе, що в нього гарно виходить, і які допомагатимуть йому продавати ці вироби.
Також потрібно залучати мешканців спільнот до допомоги іншим. Тобто, ми б хотіли, аби якісь організації зверталися до людей з інвалідністю і просили їх ставати волонтерами. І хтось має бути містком між людьми, які потребують допомоги і цими вихованцями. Навіть люди з найважчими хворобами можуть бути задіяними до справ, роблячи які, відчуватимуть себе корисними. Інтернат виховує відчуття отримувача, а не надавача допомоги. І в цьому нема їхньої вини, це проблема середовища.
 
Розмовляла Любов Загоровська

4 КОМЕНТАРІ

Підписка
Сповіщення про
guest
4 Коментарі
новизні
давності найбільш залайкані
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Гість
Гість
2 роки тому

я не волонтер але благодійність для таких як я просто нормальний спосіб життя (І таких багато).Часто буваю в інтернатах для дорослих і дітей .Там так як і в нашому житті у всіх по різному.Все малювати в чорний колір-це саме просте почнімо кожен з себе і робімо добрі вчинки але безкорисно! Всі ці благодійницькі організаці-це туман. Б еруть чужі гроші гарно говорять а як витрачають ці гроші нікому невідомо (скільки на благодійність а скільки на утримання себе рідних )Соціальними питаннями має займатися держава і люди які мають кваліфікацію досвід і добре серце а не ті що вміють тільки красиво говорити про… Read more »

Гість
Гість
2 роки тому

Знаю Василя Футерка з шкільних років,Успіхів тобі і втілення всіх твоїх задумів в життя!!!

Гість
Гість
2 роки тому

гарна ідея.

Гість
Гість
2 роки тому

Інтернати в Україні перетворили на концтабори де знущаються з українців, де катують детей та крадуть все що тільки можна в знедолених маленьких українців. Вони недоїдають, ходять в дранті, а про доглід можуть тільки мріяти. І це не зважаючи на величезну гуманітарну допомогу з усіх держав світу. Просто така сисмема, злочинна, байдужа, людиноненависницька

- РЕКЛАМА -
- РЕКЛАМА -
  • цитадель
- РЕКЛАМА -

ВАЖЛИВЕ!

4
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x
БЕЗКОШТОВНА
РІЄЛТОРА
ПРОПОЗИЦІЯ ДІЙСНА
КОНСУЛЬТАЦІЯ
Допомога з вибором
Підбір форми оплати
Супровід в оформлені
НАДІСЛАТИ
БЕЗКОШТОВНА КОНСУЛЬТАЦІЯ РІЄЛТОРА
Допомога з вибором Підбір форми оплати Супровід
НАДІСЛАТИ!