Чимало моїх знайомих стало на захист України після початку повномасштабного вторгнення РФ. Один із них – Олександр, який пішов воювати у перші дні березня 2022 року і вже майже два роки служить танкістом. До того, як потрапити на фронт, він працював продавцем-консультантом у магазині побутової техніки. За час його відсутності цей магазин припинив своє існування: власники бізнесу виїхали за кордон і не планують повертатися. Поки що Олександр не має можливості демобілізуватися через очевидні причини – відсутність резервів, які замінять таких, як він. Але, зрештою, колись це має статися, за умови, що він доживе до того дня. Саме тому Олександр, як і багато військових, не планує нічого далі завтра, але все ж інколи задумується, чим він буде займатися після повернення додому. Вже очевидно, що йому, як мінімум, доведеться шукати нову роботу. Олександр каже, що не бажає повертатися до посади продавця-консультанта, а хотів би опанувати іншу цивільну професію, а в ідеалі – знайти своє покликання. А ще воїн був двічі поранений та багато разів контужений. На щастя, поранення були легкого та середнього ступеня тяжкості, але їх наявність все одно негативно вплинула на загальний стан здоров’я. І напевне Олександру доведеться не один рік доліковуватися, коли у нього з’явиться така можливість.
Інший мій знайомий – Денис, колишній спортсмен. Мав до війни власний бізнес – невеликий спортзал, де вони разом із дружиною були і адміністраторами, і тренерами. Поки Денис служив, його дружина тримала бізнес на плаву, як могла. І його місце роботи не перестало існувати. Денис був тяжко поранений і теперішній його фізичний стан більше не дозволяє йому тренувати. А психологічний стан Дениса такий, що йому потрібен не один місяць реабілітації під наглядом хороших спеціалістів, яких ще потрібно знайти.
Це лише два приклади того, з якими проблемами зіштовхуються люди, які мають бойовий досвід і повертаються від військового до цивільного життя. До 1 січня 2022 року в Україні таких налічувалось близько 500 тисяч, зараз говорять про мільйон. Після закінчення війни ця кількість зросте в рази. Більшість із цих людей непогано дбала про себе до війни. Але це зовсім не означає, що вони зможуть так само добре дбати про себе після її завершення. Адже змінюються обставини, змінюються самі люди, змінюється їхнє оточення.
Всі ветерани пережили формування своєї нової ідентичності – воїна, а з цим набули і нових обов’язків, зв’язків, розірвавши більшість зв’язків старих. Також вони втратили таку важливу у цивільному житті навичку як довгострокове планування. Багато хто втратив здоров’я, кінцівки. І практично всі вони потребують тривалої психологічної допомоги і підтримки. Після важкого досвіду війни, де потреби і запити були зовсім іншими, цим людям доведеться пройти важкий шлях у зворотньому напрямку. Ветеранам потрібен час для переходу, аби відчути себе знову частиною цивільного життя, подбати про себе і віднайти себе наново. І завдання держави та суспільства – максимально цей шлях полегшити.
Із цієї точки зору перспективним і таким, що підходить до вирішення проблем ветеранів комплексно, виглядає проєкт Мінветеранів, який передбачає запровадження інституту помічника ветерана та створення мережі сервісних офісів у справах ветеранів. Розглянемо, як саме новостворені інституції та спеціалісти допомагатимуть ветеранам протягом періоду їхньої реінтеграції, пише Правда іф, із посиланням на експертів ГО «Центр безпекових досліджень «СЕНСС».
Процес переходу учасників бойових дій до цивільного життя відбувається саме в громаді. Саме тому передбачається, що сервісні офіси у справах ветеранів створюватимуть на місцевому рівні. Фахівці у сервісних офісах супроводжуватимуть ветерана за різними напрямами в процесі реінтеграції. Насамперед це належний рівень його фізичного і психічного здоров’я, житлових умов, економічна незалежність та професійна реалізованість, соціальна захищеність. Що конкретно це означає? Візьмемо за приклад двох моїх вищеназваних знайомих, Олександра і Дениса. Олександр потребуватиме нового місця роботи та нової професії чи навіть покликання, а також фізичної реабілітації після поранень. Він звертається до помічника ветерана, який має оцінити його потреби і дати всю необхідну інформацію про його можливості у перекваліфікації та працевлаштуванні, надати контакти або самому зв’язатись з Центрами ветеранського розвитку та відповідними спеціалістами, які допоможуть Олександру визначити сферу, професію або рід занять для отримання засобів для існування. Крім того, оцінивши потреби ветерана, помічник повинен зібрати та надати йому вичерпну інформацію про заклади охорони здоров’я і фахівців, які мають необхідний досвід лікування саме його бойових поранень.
Ветеран Денис потребує підтримки психологічного здоров’я. Працівники сервісного офісу у справах ветеранів мають скласти перелік фахівців, установ та організацій, які надають психологічну підтримку, та ознайомити із ним ветерана. А щепосприяти в організації навчання для сімейних лікарів територіальної громади щодо базової фізичної та психологічної допомоги ветеранам та їхнім родинам. І за потреби проконсультувати дружину Дениса щодо можливостей отримання коштів для підтримки, розширення чи перепрофілювання бізнесу, проінформувавши про програми та фонди, які надають грантову підтримку.
Це лише мала дещиця обов’язків, які виконуватимуть сервісні офіси та помічники ветеранів. В основі цих обов’язків завжди знаходитимуться конкретні потреби кожного окремо взятого ветерана, інформацію про які збиратимуть помічники ветерана у безпосередньому спілкуванні з ним. Крім того, працівники офісних центрів відповідатимуть за налагодження ефективної взаємодії між ветеранами, їхніми родинами, публічними установами та іншими членами громади. Тим самим вони створюватимуть дружнє і підтримуюче середовище, яке допомагатиме колишнім воїнам швидше повернутися до нормального життя. Не менш важливим їх завданням буде оцінювати і потенціал ветеранів, аби спрямувати його на розвиток громади, регіону та суспільства в цілому. Наприклад, залучати їх до національно-патріотичного виховання дітей та молоді тощо.
У 2023 році проєкт зі створення сервісних офісів у справах ветеранів перебував на стадії пілотного і був частково реалізований у кількох громадах. Зокрема, навчання пройшли десятки спеціалістів – кваліфікованих помічників ветеранів. У 2024 році цей проєкт має поступово поширюватися на всю Україну, врахувавши помилки і невдачі пілотного етапу. Для цього у державному бюджеті передбачені кошти на фінансування інституту помічника ветерана і його запровадження в будь-якому куточку України. Відповідно до закону про держбюджет Мінветеранів планує передавати кошти на місцевий рівень у вигляді субвенції. Сам інструментарій передачі ще відпрацьовується, як і окремі практичні аспекти впровадження цього проєкту. Але він обов’язково повинен запрацювати.
Зорієнтувати помічників щодо планування та організації своєї роботи, налагодження взаємодії із зацікавленими суб’єктами в громаді допоможуть методичні рекомендації, які є своєрідним гідом помічнику ветерана та враховують як український, так і міжнародний досвід реінтеграції ветеранів. Знайти їх можна за цим посиланням: https://censs.org/wp-content/uploads/2024/01/Методичні-рекомендації-щодо-організації-роботи-помічників-ветерана-в-громаді-та-взаємодії-з-заінтересованими-субєктами.pdf.
Покладаючи обов’язок допомоги ветеранам на органи державної та місцевої влади, варто не забувати, що процес адаптації колишніх воїнів не повинен обмежуватися лише їх участю. Поважати свого захисника, сприяти і допомагати йому, а також бути вдячним – це завдання кожного відповідального представника здорового суспільства.
Антоніна Домікан, Вікторія Вороніна, ГО «Центр безпекових досліджень «СЕНСС»
Публікацію підготовлено у межах діяльності Академії Фольке Бернадотта в Україні за фінансової підтримки Швеції. Думки та висновки належать авторам публікації і не обов’язково відображають офіційну позицію Академії Фольке Бернадотта чи уряду Швеції.
