До вторгнення 24-річний Руслан Болотинюк працював менеджером з продажу. На вихідних з татом грав та співав по весіллях. І коли були замовлення, то ще працював на спецефектах. Тому, каже, з піротехнікою був знайомий і зараз спецефекти влаштовують окупантам.
Руслан вже рік воює у 72 бригаді імені Чорних Запорожців. Він аеророзвідник у кулеметному взводі, пише Правда.іф з посиланням на Репортер.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Побратими спокійні
Безпілотниками Руслан Болотинюк також вмів керувати. У друга був квадрокоптер, то на ньому й навчився. Тому, коли у підрозділі спитали, чи має хоч хтось базові знання, аби не розбити дрон одразу, – викликався Руслан.
Потім, розказує, приїздили люди, які займалися аеророзвідкою ще в АТО, розказали всі тонкощі справи. А далі Руслан вчився сам. Нині вчить побратимів. Має у команді ще троє хлопців.
Наймолодшому – 21 рік, мені та ще одному 24, а найстаршому з наших – 27, – каже Болотинюк. – Спершу нас було двоє. Їздили та налагоджували взаємодію між батальйонами, аби не збивали наші ж коптери, бо й таке було. Коли волонтери почали більше допомагати дронами – агродрони, мініки, мавіки, то зрозумів, що потрібні ще люди.
Русланова група називається «Ікар». Мають свій логотип. Вирішили зробити щось своє, бо, коли дають запит волонтерам, то ті одразу питають, а хто такі? Чи є якесь підтвердження, що вмієте літати? А покажіть результат своєї роботи… Показати мають що.
На фронті нас знають, – впевнено говорить Руслан. – Ми вже дійшли до того, що кажуть: «До нас «Ікар» приїде». Знають, що то за група. Та й мою роботу наші хлопці бачили. Переказували мені, що як десь чули гул техніки, то казали: «Надіємося, що зараз «Лайт» у небі». Вони чують мій голос по рації, то їм спокійніше.
Бачать пілота – буде обстріл
Руслан має позивний «Лайт». Дали побратими ще під час військової підготовки, бо «робив усе на розслабоні». Але на передовій усе інакше.
Перше завдання, яке мені дали у підрозділі, це хоч би підняти дрон. Бо через супутники та залізобетон на Вуглегірській ТЕС усе глушилося, – пригадує Руслан. – Я навіть не міг знайти таке місце, звідки міг би піднятися. Коли шукав, потрапив на «ворожі очі», й одразу почався обстріл. Тоді дізнався: коли ворог засікає пілота квадрокоптера, то чекай багато прильотів. Так, як ми їх не любимо, так і вони нас, бо ми знищуємо ворожу техніку і даємо багато розвідданих.
Перший бойовий виліт, який приніс результат, був 4 серпня. Тоді їх штурмували, було багато поранених. Руслан побачив чотири ворожі танки й передав їхні координати.
Тоді було важче це зробити, бо я вилітав в одній частині, бачив що, де й до чого, відбивав на карті координати, де стоїть ворог, і біг на командний у другу частину, видавав, де стоять ці танки, – пригадує Руслан. – Одночасно давав підтвердження, бо вів запис на дрон. По рації це не можна було передавати.
Фронт тримається на «мавіках»
За словами Руслана, коли волонтери привезли дрон Matrice 300, – уже почалась робота. Такі дрони потужні й убезпечують пілота. Камера бачить на 10-15 км у ворожий тил. А завдання аеророзвідника – надати якомога більше даних про ворожу піхоту, техніку, позиції.
Коли хлопці йшли на штурм, я з командою дроном летів попереду на 20-30 метрів, – розповідає Руслан. – Дронами можна міняти кут обзору, аби подивитися у той самий окоп чи бліндаж. Будь-який рух, і щоб хлопці туди не лізли не ризикували собою, а одразу закидували гранатами.
За цей місяць його група втратила два дрони. Досі не втрачали жодного.
Зараз посилилась система РЕП (радіоелектронна протидія), яка дає перешкоди на дрон, керування, з’явилися окопні дронопушки, глушилки, – розказує аеророзвідник. – Ти не знаєш, в який момент може пропасти зв’язок. Ти можеш летіти по посадці, роздивлятися, хто де є й залетіти у глушилку. Якщо вона повністю перебиває зв’язок, то дрон буде втрачений. Раніше ми працювали на відстані. Не залітали так нахабно в їхній тил. Ще хтось вилізе з бліндажа подивитися, чи то дійсно коптер, і отримає гранату по шапці. По-різному бувало.
Взимку не було листя, то глушилки виявити було простіше. Тим більше ворог не дуже вмів їх маскувати. Зараз листя багато, й підлетіти близько до посадки вже не зможеш. Працює ворожий РЕП. І кожного разу вони під’їжджають ближче. Чим вони ближче, тим нашим “пташкам” важче.
Був випадок, що забили канал на зниження й ми не могли посадити дрон, – говорить Руслан. – Ловили його з 200 метрів. На жаль, не зловили. Потім знайшли та віддали у ремонт. Хлопці полагодили, нині знову працює. Усі наші дрони ми називаємо – «Зая».
У роботі аеророзвідника, розказує, важливо зберігати холодний розум і зробити все, аби повернути дрон. Адже нині весь фронт тримається на мавіках. Вони дуже потрібні.
Коли була можливість, Руслан згадував про своє довоєнне захоплення – брав гітару й співав для побратимів. Пробував і їх вчити, але перестав, бо, каже, то треба багато нервів. На безпілотниках вчити легше.
Авторка: Світлана Лелик
