Колись водій «Уралу» та оператор «Граду», нині 19-річний боєць “Хом`як” – майстерний пілот дронів, який веде розвідку та знищує ворога.
Після початку повносштабного вторгнення брав участь у боях за Луганщину, Київщину та Чернігівщину, нині служить на Волині.
Історію бійця розповіли на Facebook-сторінці мотопіхотного батальйону 10 ОГШБр “Едельвейс”.
На службу в армії бійця надихнули друзі-військові.
Не хотілося бути осторонь. Пам’ятаю, святкували мій день народження, сиділи компанією. Один товариш якраз збирався повертатися з відпустки в частину. Я на нього глянув і вирішив: піду і я. Буквально на третій день після нового 2019 року поїхав у військкомат – просто відмітитися. А там питають: «Хочеш на контракт?». Подумав: а чого тягнути? Пора ставати дорослим, – розповідає військовий.
Так він підписав свій перший контракт у 19 років.
Спочатку мріяв про піхоту, але заступник командира бригади порадив йому спробувати артилерію. Так боєць і опинився на посаді старшого навідника БМ-21 «Град». А вже 1 грудня відбулося перше бойове хрещення бійця в Луганській області.
Згодом його призначили командиром машини. Каже, якщо екіпаж нормальний, то працював у задоволення. Але бувало по-різному.
У мене в батареї було дві машини, а водіїв – нуль. Доводилося самому сідати за кермо «Уралу». Згадував усе, чому вчили і не вчили. На тренуваннях у нас виїжджали три батареї: всі екіпажами, по три-чотири людини, а я один. Сам виїжджав на позицію, сам накручував газ на двигуні, щоб генератор давав струм, сам наводився по електроприводу, – говорить військовий.
Завдяки цьому він навчався працювати швидше, ніж повні екіпажі сусідніх машин. За це його хвалили, а пізніше нагородили відзнакою від генерала Хомчака та «Хрестом ракетних військ і артилерії».
Згодом боєць перейшов з артилерії на дрони.
Мене відрядили на навчання до ББС (батальйону безпілотних систем). Я думав, будуть вчити літати на «Мавіку», щоб я потім коригував вогонь для своєї реактивки. А мені дали FPV-дрон. Потім кажуть: «Ти їдеш у розпорядження РБпАК», – розповідає боєць. – Я побув на позиціях днів двадцять, і мені, як то кажуть, «зайшло». Вирішив перевестися повністю. Ставлення тут – найкраще.
За його словами, дрони легші у керуванні, але тиск відповідальності відчувається по-іншому:
“Урал” — машина-звір, коли він випускає 40 снарядів, земля дрижить під ногами. А дрон — це тиша і хитрість. Ти як мисливець, – говорить “едельвейс”.
Він розповідає, що на початку повномасштабного вторгнення встиг побути гранатометником. Каже, що тоді якраз звільнився після контракту, поїхав у Київ, а потім повернувся додому на Волинь і планував відпочити. Під час медогляду в лікарні помітив, що військові метушаться, запитав одного з них, що сталося. Той відповів: «Збираємо партизанів, бо руські під кордоном гріються».
Це було в листопаді 2021 року. Військовий пояснює, що не міг залишитися осторонь.
Я до Білорусії близько живу. Подумав, якщо вони попруть через моє село, я собі не пробачу, що вдома сидів, – каже боєць.
Після цього він поїхав на збори в Десну. Навчання почалися 1 лютого, а вже 24-го їх розбудили вибухи. За його словами, усе відбувалося дуже швидко: його буквально за п’ять хвилин навчили користуватися РПГ.
Сказали: «Одна кнопка – запобіжник, танки – там…» — пригадує він.
Далі він каже, що обороняв і Київщину, і Чернігівщину, служив у складі 169-ї БТГр. Згадує, що тоді їм навіть роздавали «коктейлі Молотова», з якими вони стояли на постах. За його словами, танки пляшками палити не довелося, але вони були готові до цього.
Нині про друзів і мотивацію боєць каже:
З тими, хто ховається, я майже не спілкуюсь. Мої друзі зараз – тут, на фронті. Один друг за кордоном каже: “Я державі нічого не винен”. Я його і розумію, і ні. Якби ми всі так сказали в лютому 2022-го, то ворог би вже давно стояв під моїм селом на Волині, – говорить “едельвейс”.
Але додає, важлива не лише мотивація, а й підтримка держави: «
Коли дають нормальні дрони, якими можна працювати і бачити ворога — у мене очі світяться. Ми стоїмо. Бо за нами — дівчата, мами й та сама тиша на Волині, якої я так чекаю, – каже боєць.
