33-річний Микола з Коломийщини планував стати священником, втім повномасштабна війна внесла корективи у його плани і він став військовослужбовцем.
Як вчитель музики вирішив стати священником, а потім опинився на фронті та отримав важке поранення, Микола розповів у розмові з кореспонденткою Бліц-Інфо.
«До війни я працював вчителем у музичній школі, грав на баяні та цимбалах, а також підпрацьовував дяком-регентом у сусідньому селі. Потім вирішив, що я більше не хочу вчити, а відчуваю покликання до священства, тож поступив у Львівську богословську православну академію ПЦУ»,- розповідає військовий.
Микола пригадує, що коли почалося повномасштабне вторгнення, він вчився на першому курсі.
«6 квітня 2022 року до мене прийшли додому і вручили повістку. А я такий, що тікати не буду. Тож подзвонив ректору і сказав: «отче, вибачте, але я мобілізований». Він сказав, що будуть молитися за мене, а двері академії завжди для мене відчинені. Зараз у мене рахується академвідпустка. Якщо буду здоровий, то після війни планую повернутися до навчання і присвятити життя Богові та людям»,- ділиться чоловік.
Серйозне поранення, яке розділило життя на до і після, Микола отримав 17 липня цього року на Лиманському напрямку.
«В той день нам дали наказ відвоювати втрачені позиції, але не нашої частини, а сусідньої. Ми мали вичистити «російське сміття» і там закріпитися. Але нам не вдалося… Почався сильний обстріл. Двоє наших хлопців загинуло, а я і решту побратимів отримали поранення. В Лимані у лікарні у мене витягнули осколки, а потім перевезли у Дніпро де лікарі клали щелепу. Окрім щелепи, у мене була операція на око, бо воно було пробите, і на руку. Це робили в Ужгороді. На правому оці тільки 2% зору, але слава Богу, хоч саме око врятували. Проте лікар-офтальмолог, який мене оперував має надію, що з часом зір частково відновиться»,- пригадує військовий.
Боєць каже, що після лікування в Ужгороді, йому дали відпустку 30 днів у звʼязку з пораненням, тож він повернувся додому і влаштувався на амбулаторне лікування у Коломийський госпіталь ветеранів війни.
«Хотів поспілкуватися зі щелепно-лицевим хірургом, але мені сказали їхати у Франківськ, бо у них спеціаліста немає. Я мав підозру, що є якісь процеси гниття, бо дуже боліло. Через тиждень весь вміст прорвало і треба було щось терміново робити. Моє керівництво домовилось, щоб я поїхав у Львів, там сказали, що зразу кладуть у лікарню і будуть оперувати. Але я сказав, що буду оперуватись у Франківську, а потім дізнався, що потрапив на міжнародну місіїю Face the Future і мені зроблять операцію іноземні спеціалісти»,- пригадує Микола.
За словами військовослужбовця, операція була складна, адже в Дніпрі медики не добре склали щелепу і почалося гниття.
«Можливо не догледіли, бо робили поспішно, адже дуже багато поранених і лікарня працює як конвеєр. Кістки гнили, прилеглі тканини теж. Тож довелося ставити нову пластину. Операція тривала три години. Сказали, що навесні буде косметична операція, закриють всі дірки які там є. Будуть брати кістку з ребра і закріплювати»,- каже Микола.
Втім, попри усі випробування, Микола не здається і навіть знайшов нове захоплення – писати вірші і пісні. Каже, що це допомагає йому впоратися зі стресом і знайти якісь позитивні моменти серед усього негативу війни.
На завершення, Микола зачитав один з віршів, які написав наприкінці вересня.
“Я не дивлюсь у очі –
В моїх очах війна,
Не говорю з тобою –
В моїх устах війна.
В мені пітьма шепоче,
В моїх очах війна,
У них багато болю…
В моїх устах війна.
Гарматами гуркоче,
Я бачив стільки зла,
Я вже не є собою…
Я не дивлюсь у очі –
В моїх очах війна.
І зараз із тобою
Не я стою – війна…”
