Про організацію, яка захищає історичні та видатні споруди, точно чули всі. Але чи в курсі ви, що означає ця абревіатура?
З англійської вона звучить як United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization. Це спеціалізована установа в межах ООН, яка підтримує міжнародну співпрацю у галузях освіти, науки й культури. Вона була заснована 1945 року. Але Україна не відразу приєдналася до неї.
Статус об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО додає гарантії, що пам’ятку будуть берегти, як зіницю ока, пише Правда.іф з посиланням на Obozrevatel.
А які саме українські локації туди занесені? Розповідаємо далі!
Софійський собор (Київ)
Софію Київську звели за наказом Ярослава Мудрого ще в XI столітті. Довгий час вона була головною церквою Русі. Та що там казати – навіть зараз святиню шанують та вважають місцем із потужною енергетикою.
Щодо архітектури, храм та прилеглі чернечі будівлі збудовані у поєднанні візантійського стилю й українського бароко. Структура Софії включає будинок митрополита, трапезну, браму Заборовського, південну в’їзну вежу, келії соборних старців та бурсу, оточену кам’яною стіною. У заповіднику можна побачити археологічні колекції, предмети декоративно-прикладного мистецтва тощо. Але кожен, хто сюди приїздить, хоче глянути на Богоматір Оранту – найбільший збережений образ часів Київської Русі. Мозаїка прикрашає головний вівтар споруди.
Києво-Печерська лавра (Київ)
Монастир заснований далекого 1051 року. Тоді чернець Антоній оселився у викопаному гроті на пагорбі та заснував там особливе місце. Основними пам’ятками ансамблю є Успенський собор, Троїцька надбрамна церква, Велика дзвіниця, каплиця Всіх Святих, Трапезна молитовня, оборонні стіни будівлі з баштами, печерні комплекси, святині Воздвиження Хреста та Різдва Богородиці.
Унікальність об’єкта в тому, що він формувався протягом дев’яти століть. І не лише зовні, а й під землею. У Дальніх печерах розташовані мощі 49 канонізованих святих, а у Ближніх – облаштовано 3 підземні святилища: Введення Пресвятої Богородиці, Антонія Печерського, Варлаама, ігумена Печерського.
Ансамбль історичного центру у Львові
Одне з найпрекрасніших міст України теж увійшло до ЮНЕСКО. Згідно з археологічними даними, перше поселення з’явилося тут у XII столітті. Град був розташований навколо Старого Ринку, а поряд проходила найдавніша львівська вулиця – Волинський шлях (нині Богдана Хмельницького).
Так, під пильним наглядом організації опинилася територія, що складається зі 120 гектарів. Це історичне Середмістя, Замкова гора з рештками фортеці XIII століття та собор святого Юра на Святоюрській горі.
До речі, святиня будувалася у XVIII віці. До комплексу входять безпосередньо храм, митрополичий палац у стилі рококо, сади, дзвіниця з найстарішим в Україні дзвоном 1341 року й огорожа з двома брамами. Споруда була і залишається головною пам’яткою епохи бароко у Львові.
Історичний центр Одеси
У січні 2023 року стало відомо, що найстаріша частина міста теж була визнана всесвітньою культурною спадщиною ЮНЕСКО. До списку внесли проспекти, будівлі та інші об’єкти, які мають ознаки мультикультуралізму. Зокрема ансамбль Приморського бульвару, Театральну площу й вулицю Дерибасівську.
Геодезична дуга Струве (Одещина)
Вважається найбільш таємничим об’єктом ЮНЕСКО. Це мережа опорних геодезичних пунктів, закладених протягом 40 років у XIX столітті. Над нею працював астроном Фрідріх Струве. Загальна довжина пам’ятки – 2820 кілометрів. На основі вимірювань лінії 25-го меридіану йому вдалося майже точно визначити розміри й форму Землі. Цими результатами користувалися аж до кінця XX віку.
Вимірювальна мережа “пронизує” 10 європейських країн. Ділянки позначені різними способами: залізними хрестами, пірамідами з каменів й обелісками. Найпівнічніша точка розташована на березі Баренцового моря, біля міста Хаммерфест у Норвегії. А от Південний край Дуги Струве лежить в Україні – в селі Стара Некрасівка (Одеська область).
Дерев’яні церкви карпатського регіону Польщі та України
Доволі незвичайно, але до списку занесли не один, а цілий ряд історично цінних обʼєктів. Туди входять архітектурні ансамблі шістнадцяти храмів, які побудовані на території нашої Батьківщини й сусідньої держави. Вони зводилися в Карпатському регіоні сучасної України й Польщі у XVI – XIX століттях.
Букові праліси Карпат
Так, природа теж потрапила під “крило” організації. Місцева флора – приклад недоторканих екосистем помірного кліматичного поясу. Там зберігся цінний генофонд бука, унікальний рослинний і тваринний світ. Ба більше, найкращі умови для досліджень його еволюції. Цікаво, що лісові масиви природного об’єкта розташовані у 12 європейських країнах. Втім, понад 25 % – в Україні.
Резиденція митрополитів Буковини та Далмації (Чернівці)
Візитівка міста, зведена у XIX віці під керівництвом чеського архітектора Йозефа Главки. Резиденцію в еклектичному стилі вважають взірцем тогочасної епохи.
Вона складається з трьох монументальних корпусів – Митрополичого, Семінарського, Монастирського, а також дендропарку. Семінарський поділяли Греко-православний теологічний факультет Чернівецького університету та духовна семінарія. У Монастирському розташовувалися дяківська школа, єпархіальний музей, чернечі келії. А в Митрополичому знаходилися житлові, адміністративні та репрезентативні приміщення.
До речі, не обов’язково бути студентом, аби потрапити всередину — туристів теж туди пускають.
Нематеріальна спадщина
Усна народна творчість, традиції, звичаї, свята, обряди – все це теж охороняється ЮНЕСКО. Щоправда, такі надбання відносять до нематеріальної спадщини.
Станом на серпень 2023 року до переліку внесено 77 елементів. Це Опішнянська кераміка, Традиція гуцульської писанки, Козацькі пісні, Карпатське ліжникарство, Кобзарство тощо.
Серед іншого – Петриківський декоративний живопис. Унікальні візерунки впізнавані не лише в Україні, а й у світі. Окремі речі з “петриківкою” збереглися ще з XVIII століття. Втім, у сучасному розумінні цей напрямок утворився наприкінці XIX – на початку XX століття.
Декоративно-орнаментальне народне малярство села Петриківка на Дніпропетровщині передається з покоління у покоління. І саме тому має таку цінність. Орнаменти багаті на символіку, яка має захищати від горя і зла. Люди вірять – це працює. Тож місцеві досі розмальовують свої будинки, музичні інструменти, тарілки та інші предмети домашнього вжитку фантастичними квітами.
Також популярна й традиція Косівської мальованої кераміки (Івано-Франківщина). Вона відома різноманітним посудом, дитячими іграшками й декоративними плитками. Виникла у XVIII столітті в селах Гуцульщини, але актуальна й досі. Спочатку майстри виробляли горщики, глечики, миски, горнятка тощо. А вже наприкінці XVIII – на початку XIX століття мистецтво набуло небачених обертів. Найпопулярнішими були свічники та кахлі.
Технологія виготовлення полягає у тому, що виріб покривають білою глиною та висушують. Потім розфарбовують його трьома кольорами – зеленим, жовтим і коричневим. Вони символізують гори, сонце і землю. Сюжети передають історію, природу, побут, фольклор та звичаї гуцулів. Найбільші осередки Косівської кераміки в місті Косів, селищах Кути, Пістинь, Вербовець, Старий Косів.
