У Чистий четвер перед Великоднем на 93-му році життя відійшла у вічність відома архітекторка Лукія Крип’якевич-Лукомська, яка реалізувала на Прикарпатті понад 30 проєктів. Серед них: турбаза «Верховина», поштамт у місті Яремче, Будинок художника, готель «Україна» (нині «Надія») та ін, пише Локальна історія.
Лукія Крип’якевич-Лукомська – донька Лева і небога Івана Крип’якевичів.
Народилася Луця (як лагідно називали дівчинку вдома) 2 січня 1928 року у місті Бережани в родині професора Бережанської гімназії Лева Крип’якевича. Викладав греку, латину і українську мову. Мама – донька греко-католицького священника о. Івана Березинського.
Напередодні Другої світової війни Лукія втратила маму, а через кілька років трагічно загинув її молодший брат – Нестор. За прикрим збігом обставин під час переходу фронту в 1944 році Лукія залишилася сама в помешканні. Поки батько був у відрядженні у Львові, після бомбардування Бережани раптово «освободили» радянські війська. Про складні перипетії, які випали на долю тоді 16-річної дівчини, вона оповідала під час кількагодинного інтерв’ю, яке дослідники проєкту «Локальна історія» записали з пані Лукією у 2018 році.
Після навчання у Львівській політехніці (1945-1950 рр.) за скеруванням потрапила в Станіслав (нині Івано-Франківськ), де почала працювати архітектором в проєктному інституті. Реалізувала понад три десятки проєктів в місті та області. Серед них: турбаза «Верховина» в однойменному селищі (1969–1982), поштамт у місті Яремче (1987), Будинок художника (1970), готель «Україна» (нині «Надія»; 1975), обласна дитяча лікарня (1985) та низка житлових будинків у Івано-Франківську.
За проєкт санаторію-профілакторію «Джерело Прикарпаття» поблизу села Вигода Долинського району (1986) отримала премію Ради міністрів СРСР у 1988 р.
До кінця життя Лукія Крип’якевич-Лукомська залишалась активною громадською діячкою. Була почесним членом Української академії архітектури. Вболівала за долю рідного міста і країни.
