Марта Пітчук – молода мисткиня, авторка серії картин «Мотанка», яку вже встигли високо оцінити глядачі не лише у соцмережах, але й у виставкових залах України, Чехії, США, Таїланду та Бельгії.
З початку повномасштабної війни Марта продає свої картини на аукціонах, щоб допомогти ЗСУ. Остання «Мотанка» пішла з молотка за 430 тис. грн, і всі ці кошти франківська художниця передала на автомобіль та дрон для «Азову».
Скільки ще «Мотанок» допомогли українським військовим на фронті, як створює їх художниця і яке мистецтво вона не сприймає, Марта Пітчук розповіла Укрінформу.
МИСТЕЦТВО МОЖЕ ДОПОМАГАТИ!
– Це вже п’ята моя картина, яка від початку повномасштабного вторгнення була продана на аукціоні для допомоги ЗСУ, – розповідає Марта Пітчук.
Ми зустрічаємось з нею у середмісті Івано-Франківська. Тендітна художниця зізнається: малює з дитинства, адже мама – вчителька малювання. З початку повномасштабної війни вона зовсім не могла зосередитись на творчості, але дуже хотіла допомогти українським бійцям. Тому ходила плести захисні сітки, брала участь в інших волонтерських акціях.
– Увесь цей час я думала лише про те, що ще можу зробити такого, що вдається найкраще саме мені. Тоді я виставила першу свою картину на благодійний аукціон, з якого 100% коштів передала ЗСУ та волонтерам. За гроші від наступних проданих робіт ми придбали для військових тактичні рюкзаки, шоломи, наколінники, навушники, прилад нічного бачення, старлінк та інше. Тоді я подумала: «Ого! Мистецтво може допомагати!» – і вирішила, що писатиму картини, а всі кошти за них віддаватиму на допомогу армії, – пригадує художниця.
Нині свою волонтерську справу вона здебільшого розділяє з подругою Анжелою Підхомною. Запевняє, вона та ще кілька волонтерів, з якими співпрацює, добре знають потреби військових на передовій, з багатьма бійцями були знайомі ще до вторгнення російських загарбників.
– Я зазвичай не отримую цих коштів за картини, вони відразу надходять волонтерам. Для мене важливо, щоб я довіряла довіряла цим людям, а їм щоб довіряли ті, кому купують усе необхідне. Тобто я повністю несу відповідальність за аукціонні кошти, і для мене важливий оцей ланцюжок довіри, – каже Марта.
Від початку війни через такий ланцюжок Марта Пітчук передала майже мільйон гривень для допомоги українським військовим.
РАДІЮ, КОЛИ В КАРТИНАХ “ВПІЗНАЮТЬ” СЕБЕ, МАМУ ЧИ СЕСТРУ
Перша «Мотанка» з’явилась на полотні Марти Пітчук ще у 2015 році. Ідею художниця виношувала досить довго. Каже, тоді щойно закінчила інститут і ніяк не могла наважитися вийти за свої мистецькі “рамки”.
– Мені трохи страшно було втілювати цю ідею, бо я такого раніше в мистецтві не бачила. Мені здавалось, що це буде моторошно і претензійно… – пригадує художниця.
Вона додає, що весь час намагалась уявити, якою була б лялька-мотанка, якби під нитками у неї було обличчя.
– Першу картину я писала дуже довго, бо намагалась імітувати присутність обличчя під нитками. У мене нічого не виходило, я переписувала картину багато разів , а потім зрозуміла – нічого імітувати не треба, варто прописати обличчя жінки, а потім закрити його нитками. І я тоді створила деталізований жіночий портрет – очі, вії, брови… і закрила його нитками. А тоді збагнула, що отримала те, що довго хотіла бачити, – зізнається Марта Пітчук.
Коли кілька «Мотанок» вже з’явились на виставках, авторці було цікаво, як сприймуть її ідею глядачі. Вона потайки підходила до людей і слухала, що вони між собою говорять.
– А вони часто казали: «О, така гарна картина, а лице якесь дивне. Чого то не гарна дівчина?» Тоді я собі поставила за правило – писатиму так, як відчуваю. Так, картини можуть подобатися не всім, можуть бути не всім зрозумілі, але це додало мені внутрішньої свободи, і ця тема почала розвиватись, – усміхається художниця.
Нині у серії «Мотанка» Марти Пітчук близько 80 картин. Усі обличчя на них закриті нитками навхрест, як в однойменної української ляльки. Попри це люди часто в них упізнають себе та своїх близьких.
– Мені пишуть, що я намалювала чиюсь маму, сестру, портрет… Я в ці моменти дуже радію, бо ці картини і є про нас, українських жінок, – запевняє Марта.
МОЇ КАРТИНИ – ЦЕ КІНО, ПОСТАВЛЕНЕ НА ПАУЗУ
Нині створювати «Мотанки» Марті допомагають подруги і знайомі, яких вона запрошує в майстерню натурницями. Саме їхні обличчя Марта потім закриває на полотні нитками. Але найбільш клопітка праця починається, коли художниця береться за вбрання «Мотанки». Адже кожна з них представляє окремий етнічній регіон, а тут – різноманітні вишиванки, щоразу інший крій, узор та елементи одягу. Щоб відтворити це, Марта Пітчук звертається до літератури та музеїв. Каже, вже зібрала невелику колекцію книг та давнього одягу і вони не перестають її дивувати та закохувати.
– Зараз я чищу на балконі старий кожух, якому більше сотні років, – усміхається Марта.
Каже, раніше їй здавалось, що вона дуже добре знає українську культуру, бо свого часу навчалась у Косівському училищі, а тому багато могла розповісти про чільце (прикраса, яку вдягають на чоло. – ред.), тобівку (гуцульська сумка. – ред.) та інші елементи тамтешнього традиційного строю. Проте коли мисткиня почала вникати в деталі одягу, зрозуміла, що прогалин в її знаннях дуже багато, і це спонукало до подальших розшуків.
– Тепер я навіть намітку різними способами вмію мотати, і якщо мені чогось у строї не вистачає, я все доробляю самотужки, – говорить Марта.
Окрім жіночих вишиванок, в які художниця «одягає» своїх героїнь, вона детально опрацьовує і їхній головний убір. Каже, старі фотографії та малюнки в книжках дають тільки поверхневе розуміння, а вона мусить знати не лише як виглядає убір спереду, але і який у нього вигляд збоку та як він кріпиться ззаду.
Художниця пригадує, перші свої «Мотанки» писала на темному тлі. Цю техніку запозичила в іконописі, коли спочатку лики і ризи святих покриваються темною фарбою, а потім світлі частини прописуються яскравими мазками. Пізніше від цієї техніки майстриня відійшла, але для усіх «Мотанок» залишила спільну концепцію – кожна має не лише відкрити красу етнічного одягу, але й випромінювати енергію.
– У картинах досить складно передати емоції без обличчя. Коли я пишу звичайний портрет, то емоції можу передати за допомогою міміки, очей… Тут я трохи позбавлена такої змоги, а тому використовую інші засоби – колір, контраст, рух, композицію, динаміку. Мені ще подобається, коли в картині багато експресії і вона перебуває в русі. Розумієте, коли мені приходять ідеї цих картин, то я бачу їх не як фотографію. Вони не статичні, а крутяться, танцюють. І я подумки зупиняю цей рух. Ці картини я бачу як кіно, поставлене на паузу, – ділиться художниця.
Більше читайте за посиланням.
