Уже незабаром в одному з корпусів колишнього Палацу Потоцьких планують відкрити віртуальний музей «Місто і зброя».
Розпитали директора КП «Простір інноваційних креацій “Палац”» Володимира Гайдара про концепцію музею, віртуальні та справжні експонати й процес формування колекції.
У чому полягає концепція музею «Місто і зброя»?
Починався проєкт як музей зброї. Спершу його хотіли розташувати у «Бастіоні», однак через юридичні моменти це не вдалося. До нас звернулися з департаменту інвестиційної політики, що є така ідея, і на це є виграний грант. Вони [у департаменті] знали, що в комплексі [Палацу Потоцьких] закладено музейний складник, і запропонували, чи можна поєднати це з нашими музейними ідеями, щоб представлена експозиція була тут. Ми на це погодилися, бо в нас на той час концепція була на етапі завершення. Корпус «Ж», колишній офіцерський клуб, був передбачений під віртуальний цифровий музей. Не класичний музей, не музей з артефактами й фондами, а такий, що має співпрацювати з відвідувачами в найближчий до них спосіб. Тобто за допомогою ґаджетів, якими люди користуються майже постійно.
Згідно з концепцією, тут було закладено декілька тем: музей ідеальних міст; музей генеалогічний — роду Потоцьких; музей комплексу, тобто музей «Палац-шпиталь», як ми його називаємо; і також музей міста загалом. Музей ідеальних міст — це переважно про оборонні споруди, концепцію ідеальних європейських міст, у сім’ї яких є і Станіславів. А от музей міста — це більше, ніж оборонні фортифікації, а також побут, люди, архітектура тощо. В такому цифровому форматі нам гарно лягав для реалізації й музей зброї. Під час дослідження зрозуміли, що великих зброярень чи виробництв у Станіславові не було. Робити широкий спектр тем, пов’язаних з усією зброєю, яка існувала в людства, теж не випадало, тому що у Львові вже є великий музей-арсенал, з масштабними фондами й експозиційною базою. Створювати конкуренцію подібному музею було б трошки смішно і невиправдано в такій маленькій площі, як у нас.
Ми поговорили з істориками, як можна подати цю тему з прив’язкою до історії міста — відносини міста зі зброєю, як зброя впливала на різні етапи розвитку міста та його мешканців. Що мотивувало містян брати зброю до рук? Франківськ будувався як місто-фортеця. Тема пов’язана із застосуванням зброї його загарбниками та оборонцями. Ми прив’язали нову назву до запланованого музею, опрацювали нову концепцію — «Місто і зброя» — і показали Франківськ у трьох різних періодах та його відносини зі зброєю. Музей розкриває тему життя міста в часи воєн: від заснування через Першу та Другу світові війни. Тему сьогодення будемо доповнювати згодом зброєю української перемоги.
Тобто в концепції музею історія міста подана крізь призму війни?
Це історія зброї у контексті розвитку міста. Періоди, які представлені в експозиції, безпосередньо повʼязані з війнами та бойовими діями. У кожному періоді представлені репліки найбільш відомих видів озброєння в натурному і в цифровому виглядах. Зброя тут на чільному місці, але поряд з містом і тим, як зброя впливала на це місто.
Що в музеї є віртуального, а що є справжніми експонатами?
Віртуальними є архівні картографічні, історичні відтворення: давні поштівки, карти, архівні матеріали, відео з періоду Першої світової, Другої світової. Є динамічні проєкції, анімації та слайдшоу, які представляють кожен з періодів. А також відео, які показують будову, принцип дії та поводження зі зброєю. Деякі цифрові речі виконані з допомогою штучного інтелекту.
З реальних є точні репліки зброї кожного періоду: пістолет, який запалювався кремнієвим запальником; бартка; шабля; манліхерка — найбільш поширена рушниця; автомат; пістолет «Парабелум» тощо. Це найбільш відомі види зброї, які можна було в нас експонувати. Звичайно, можна було б думати про гармату, але репліку гармати зробити або підтягнути не так просто в наше невелике приміщення. Крім того, на манекенах будуть представлені точні копії одностроїв різних періодів: приватної армії Потоцького, воїнів УГА та УПА. Деякі артефакти на одностроях оригінальні, а решта виконані реконструкторами, які в Україні відтворювали костюми різних періодів. Вони працювали з костюмами для фільму «Довбуш».
Хто працював над змістом наповнення музею?
Спершу працювали нашою «палацовою» командою, а далі — разом з місцевими істориками. Основним експертом з історії був професор, доктор історичних наук Сергій Адамович. Він займався періодом Першої світової війни та залучив науковців, які надавали інформацію з інших періодів.
В експозиції також є іконографії з давніх поштівок Станіславова — доступних у вільному доступі та з приватних колекцій (зокрема з колекції краєзнавця Зиновія Жеребецького).
З експозицією працювали фахівці з Києва та Сум, що мають значний доробок по всій Україні. Наприклад, музей в Городку на Хмельниччині. Він відомий цифровими технологіями та віртуальними експозиціями. Ці фахівці мають багато патентів на віртуальні технології. В’ячеслав Верещагін займався контентом для цифрового обладнання, його колеги забезпечували технічний та IT-складники. Олексій Антонець робив дизайн представлення інформації на цифровому обладнанні та в інтерʼєрі. Експозиційні вітрини та меблі робили місцеві виробники. Юридичну частину на себе взяв департамент економіки, тому що він отримував і реалізував грант. Ми є місцем реалізації, хоча включалися і досі працюємо на всіх етапах, є співзамовниками всіх робіт. Ми будемо балансоутримувачами музейного простору і відповідатимемо за екскурсії, промоцію та розвиток.
Важливо, що віртуальний формат дає можливість доповнювати експозицію, не змінюючи нічого в інтер’єрі. Можемо додавати інформацію на пристрої, розширювати її, перезавантажувати, робити нові релізи, додаткові проєкти. Відпрацюємо основну програму, думаю, за рік, і можна буде розширювати експозицію, доповнювати її. Формат експозиції може з часом періодично змінюватись. Може, один квартал музейний простір попрацює виключно як представлення періоду Першої світової війни, інший квартал — період Другої світової війни чи сьогоднішній етап боротьби з інформацією про нашу перемогу. Але це згодом.
Як працюватиме віртуальний складник музею?
Віртуальний складник представлений кількома групами технічних засобів. Це динамічні проєкції — система проєкторів, що транслює зображення на стіни-екрани. Коли вони не задіяні у проєкції, то є частиною експозиції — на них нанесена картографія різних періодів. Коли вмикаються проєкції, на цих картографіях з’являються динамічні зображення. Цю проєкційну групу можна розвивати.
У планах мати інтерактивну проєкцію на підлогу, і проєкцію, яка може реагувати на рухи відвідувачів. У музеї є група сенсорних екранів з інформацією, що допомагає чи візуалізує розповідь екскурсовода. Але людина може і сама на сенсорному екрані знаходити розділи, які хоче переглянути. Туди «зашиті» тексти, іконографія, карти, фото, малюнки, відео, анімація. Також є комбінована група, де є вітрини з репліками, але збоку вони мають екранчик, де показані принцип дії чи способи поводження з певними видами зброї.
Для нашого музею розроблена мітка у формі ідеального міста Станіславова. Там вшитий чіп, і коли ви самі проходите експозицією без екскурсовода, можете вкласти її в місце на стенді, що теж у формі ідеального міста. З’являється окреме зображення, відео тощо. Екскурсовод теж може сам вкладати мітку і давати додаткову інформацію.
Як працюватиме музей для відвідувачів?
Наразі графік узгоджуємо.
Музей буде працювати з вівторка по неділю включно, з 10-ї до 17-ї. Також поряд з експозиційними приміщеннями, у нас є ще одне додаткове приміщення, яке буде працювати як конференційне. Після 17-ї цей зал працюватиме як окрема локація.
Яким був ваш досвід співпраці з Марією Козакевич? Чи цей досвід вплинув на версію музею?
Коли тут, на території палацу, проводили фестиваль «Карпатський простір», Марія Козакевич на період фестивалю мала дозвіл в цьому корпусі влаштувати інсталяцію, яка пов’язана з історією міста. Ми запропонували Марії цей корпус для проведення її виставки, тому що в нашій концепції вже передбачили його як музейний. Ми, звичайно, були раді надати для фестивальної експозиції локацію. Пізніше виникла додаткова тема музею зброї. Тобто ми в цьому корпусі з музейною тематикою вже працювали. Яким чином виставка Марії Козакевич могла вплинути? Мабуть, швидше ми могли вплинути на її виставку, тому що надали цінний історичний простір в комплексі однієї з найзначніших памʼяток архітектури та історії міста, в корпусі, який в нас передбачений під музейний.
Варто уточнити, що музейний простір в комплексі одразу передбачався не як класичний музей — для зберігання артефактів, не для зберігання фондів. Формат нашого музею був закладений як цифровий.
Музейний складник на території комплексу може бути представлено виключно як віртуальний, інтерактивний та цифровий. Зробивши тут фонди для збереження артефактів, ми б просто закрили більшу частину приміщень комплексу, зробили б їх недоступними для відвідувачів. Обрали формат інтерактивного, цифрового, не аналогового музею з фондами, а швидше такого простору, який має зацікавити до класичних музеїв. Згодом тут, на вході, буде окремий сенсорний екран, на якому буде представлена мапа музеїв міста. Люди, які приходять сюди на найбільш сучасну експозицію, зможуть ознайомитися з переліком музеїв, в яких є наша зацифрована експозиція, які мають реальні артефакти, і куди варто піти по них.
Ми себе позиціюємо як посередник між туристом і класичним музеєм, бо наш комплекс — це багатофункціональний простір з великою кількістю функцій, які доповнюють одна одну. Тут працюватимуть конгресцентр, артхаб, готель-музей, центр міжкультурних та міжетнічних комунікацій, акустичний зал, реставраційний хаб, ресторани та кафе, майстерні аналогових технологій тощо — разом з відкритим парковим простором.
Класичний музейний простір досить камерний і мало відвідуваний через те, що в ньому немає зацікавленості. Хочемо бути відправною точкою для туристів і містян, аби вони зацікавилися класичними музеями і завдяки нам планували візити до музеїв міста та регіону. У популярний спосіб класичну експозицію подати досить важко, але у форматі цифрового музейного простору це можливо зробити. Маємо репліки, яких можна торкатися, а артефактів у класичному музеї — не можна. Також артефакти потребують особливих умов зберігання. Можемо подавати велику кількість інформації у цифровому вигляді, але такий же обсяг в аналоговому — в нас нема де подати чи зберігати. Відповідно, за цим треба йти до реальних музеїв.
