Журналіст “Радіо НВ” Богдан Амосов вирушив у подорож Карпатами разом із відомим телеведучим і тревел-блогером Дмитром Комаровим. У першій частині репортажу про поїздку в Західну Україну – традиції гуцульського сироваріння.
Наближається літо — час відпусток і подорожей. І хоча закордон досі залишається для нас важкодосяжним, в Україні є чимало місць, які можуть подарувати не менше емоцій, ніж поїздка за кордон. Наприклад, Карпати, які багато хто досі асоціює лише з лижним відпочинком, пише НВ.
Туди ми вирушили разом із Дмитром Комаровим. Професійний мандрівник якраз запускає на 1+1 новий проєкт “Мандруй Україною з Дмитром Комаровим”, в якому розповість про найцікавіші куточки нашої країни, де можна набратися нових вражень і позитивних емоцій:
— У мій топ [місць для відпочинку в Україні] входять Карпати. Вони входили в нього ще задовго до появи цього проєкту. Я вважаю, що Карпати — це місце сили, як би голосно це не звучало. Можливо, комусь не сподобається цей вислів, але це дійсно так.
Найкраще місце, щоб познайомитися з українськими Карпатами — це Верховина. Селище, історія якого налічує понад 600 років, вважають столицею Гуцульщини — українського етнокультурного регіону, де живуть гірські пастухи, які дотримуються багатовікових традицій. І на туриста тут чекають не тільки лижні курорти, з якими у більшості асоціюються Карпати.
— Я в Карпатах, можна сказати, провів своє дитинство, — розповідає Комаров. — Я почав кататися на лижах років у 17. І у мене кожні вихідні проходили в Славському, тоді не було ще Буковеля. Пилипець, Драгобрат… Часом я приїжджав назад до Києва на милицях, іноді з гіпсом на руці — я займався лижами. До появи лиж я займався «фрірайдом» — катанням на лижах поза трасами, на цілині. Пам’ятаю, коли ми в 2001—2002 році приїжджали в Славське, то жили виключно в бабусь у хатах, які топилися грубками. Я ночував на печі і мені це подобалося.
Тому мені цей туризм завжди близький і зрозумілий. Сьогодні — це інше місце. Ми не будемо говорити про Буковель, про який і так всі знають, що це єдиний курорт з підйомником із сервісом такого рівня, ну і з дуже високими цінами. А ось Верховина — це як центральна локація, «базовий табір», поруч з яким дуже багато активностей: рафтинг, трекінг, квадроцикли, мольфари, бджоли, навіть просто споглядання гір, йога-медитація, ще зараз модні напрями є — фототури, йога-тури…
Тут можна вирушити на рафтинг по Черемошу, піти в похід у гори, обійти музеї, які останніми роками тут з’являються як гриби після дощу. І, до речі, по самі гриби сюди теж вирушають.
Карпати — ідеальне місце для гастротуризму. На гуцульських полонинах, за традиціями, які беруть початок ще в XV столітті, роблять сичужний розсільний сир — бринзу. Саме в одну з таких долин ми й вирушили разом із Дмитром, щоб побачити, як молоко карпатських корів, овець і кіз перетворюється на сирний делікатес.
Полонини — це безлісі ділянки високо в горах, які годяться для випасу худоби. Дорога в такі місця неблизька. Шлях до пасовищ пішки займає годину. Хоча можна дістатися трохи швидше — на позашляховику. На колеса нашого старого ГАЗ-66, переобладнаного під автобус, надівають ланцюги, щоб він не застряг на сільській дорозі у мокрій землі. Ранньої весни в долинах ще може лежати сніг, тому поїздка у нас вийшла дещо екстремальною. Автобус, похитуючись з боку в бік, по слизькій дорозі над прірвою і пробиваючи шлях крізь гілки ялин, сміливо дерся вгору.
І хоча у пасажирів час від часу перехоплювало подих, водій впевнено нас віз. Видно, що для гуцулів бездоріжжя — не виклик і навіть не перепона, а просто дорога, якою вони пересуваються мало не щодня із села в село.
Хоча ми піднімаємося все вище і вище, навколо все одно трапляються дерев’яні будиночки та господарства. Взимку, як розповідає наш гід Юрій Соломченко, вони опиняються повністю відрізаними від цивілізації.
— А он там будинки, де люди живуть. Коли випало два метри снігу, як вони взимку добираються до магазину? — запитує Комаров.
— Їм у магазин не треба, у них все вдома є. Картопля є, цукор є, борошно є, дрова є — це все заводиться з літа.
Гуцули століттями жили так — відрізаними горами від великої землі, — а новини дізнавалися від гостей. Тому до гостя тут ставляться як до близького родича, і ця традиція залишається незмінною протягом століть.
— Не було ні телебачення, ні радіо, — розповідає Юрій Соломченко. — Коли якийсь чоловік приходив, турист чи гість — це завжди була інформація. Тому була традиція його нагодувати, вкласти спати, щоб він був задоволений. І він приносив інформацію, розповідав, що відбувається у великому світі… Гуцули тут жили століттями без телевізора. У них була корова, будинок, і більше нічого не змінювалося. А тим часом за горами можуть бути якісь революції, змінюватися президенти.
Гуцульські сировари Інна та Василь розповідають нам рецепт виготовлення карпатської бринзи й інших гуцульських молочних і сирних страв. Щодня, після того, як худоба «нагуляла» молоко, пастухи (їх називають «ватаги») доять її протягом шести годин. А сирні продукти виготовляють прямо тут, на полонині, у стаї. Одна з кімнат дерев’яної хати називається «ватерник» — це спеціальне приміщення, де горить вогонь, ватра.
— Існує легенда, в яку ми віримо, що якщо ця ватра протягом чотирьох місяців згасне, то це символізує біду, це може бути біда з худобою, стихійне лихо або біда, пов’язана з людською діяльністю, — пояснює Інна.
Біля вогнища обладнаний спеціальний нехитрий пристрій, на який підвішується казанок, — він називається «берфела». Перед тим як варити бринзу, в молоко додають спеціальний фермент — глєг. Це фермент зі шлунка теляти, який заквашує молоко.
— Ми глєджимо сичужний фермент — це шлуночок молодого теляти, яке ще не їло трави, а тільки пило коров’яче молоко, — продовжує працівниця Копальні бринзи. — Потім ретельно перемішуємо і берфелу відсуваємо вбік, щоб підтримувати правильну температуру вогню.
— Кажуть, що без берфели «немає і [вареного сиру] вурди», — зазначає Дмитро Комаров.
— Немає ні вурди, ні будза, — відповідає Василь. — Тому що це такий натяжний елемент, який ставить сир або на ватру, або з ватри відсуває жентицю [сироватку], або молоко. Так контролюють температуру вогню, тому що це не те ж саме, що прикрутити газ на плиті.
