Велика Британія у перших рядах наших партнерів заявила,, що готова стати гарантом безпеки України.
Такою була реакція Лондона на ініціативи Києва щодо майбутнього надійного міжнародного режиму захисту української безпеки, передає Правда іф з посиланням на zn.ua
Певна річ, начерки, зроблені українськими представниками під час переговорів у Стамбулі, — це не чіткий план, а лише добрі наміри. Але мова не про зрілість самої ініціативи, а про те, чому саме британці швидше за інших відреагували на заяви наших перемовників і що така реакція означає для України.
Велика Британія послідовно підтримує Україну з самого початку російсько-української війни. Британці від початку Революції Гідності послідовно засуджували російське втручання в Україні та анексію Криму (раніше, ніж це стало трендом для більшості країн Заходу) і від самого початку бойових дій на Донбасі заявляли про пряму участь у них російських сил (чого багато європейців не робили всі ці роки). У 2014 році британці доклали великих зусиль, аби переконати Євросоюз (членом якого тоді ще залишалися) прийняти перші рішення стосовно антиросійських санкцій. Велика Британія також стала однією з небагатьох країн, котрі допомагали Україні у військовому будівництві останні вісім років. Недивно, що й після початку широкомасштабного російського вторгнення кабінет Бориса Джонсона продовжив політику всебічної підтримки України: британці одними з перших надали гуманітарну допомогу і пообіцяли поставки озброєнь. Позиція Лондона стосовно міжнародної ізоляції Москви (у тому числі й припинення членства в міжнародних інститутах) жорсткіша, ніж позиція інших, а британський пакет санкцій на сьогодні — наймасштабніший у світі.
Сумніватися в послідовності позиції британців підстав немає: вони справами довели свою підтримку, і, що ще важливіше, в умовах російсько-української війни виник ситуативний союз Києва та Лондона. Обидві сторони зацікавлені в максимальному ослабленні Росії та в повному витісненні її зі Східної Європи. На тлі реакції інших лідерів Західного світу британська позиція унікальна. Американці все ще розмірковують над використанням Росії у протистоянні з Китаєм і тому не хочуть ослабляти її надміру. До того ж, домігшись політичної й військової поразки Москви, американці відсунуть Східну Європу на далеку периферію своєї політики до нових криз. Франція та Німеччина спираються у своїй політиці на сході Європи на партнерство з Москвою, і поки що немає свідчень відмови від такого підходу. Їм вигідно зберегти Росію як силу у світовій політиці, а наш регіон має другорядне значення. Британія ж прагне закріпитися у східноєвропейському регіоні на тривалій основі, спертися на нього у своїй політиці. Що ж стосується Москви, британці хочуть не просто обмежити її силу, а незворотно ослабити і тому позитивно ставляться до сценарію, в якому Росія розпадеться на дрібні країни.
Частково позиція Лондона обумовлена історією і традицією британської стратегічної культури. Багато століть геополітичного протистояння з Москвою зробили Велику Британію послідовним і лютим противником Росії. Ворожнеча ця пережила зміни епох та режимів, збереглася, незважаючи на злети і падіння противників. Коли Черчилль пішов із політики, відкрита ворожнеча трохи вщухла, та була реанімована Тетчер і не зникла навіть із розпадом СРСР. Британія залишилася, фактично, єдиною країною Заходу, котра в той період не пережила «медового місяця» у відносинах із Москвою, а Лондон став прихистком для багатьох російських опозиціонерів-утікачів. Останніми роками Москва неодноразово переходила дорогу британцям у Європі та Центральної Азії, в Африці й на Близькому Сході. Свою лепту в конфронтацію вніс і Брекзіт. Із виходом з Євросоюзу британці втратили помітну частину своєї ваги у світовій політиці. Лондону потрібна заміна опори на Євросоюз — консолідований і тривалий пул партнерів, від імені якого він виступатиме на міжнародній арені, силою якого британці доповнять власну силу.
Лондон робить серйозну ставку на Східну Європу. Британці активно працюють з усіма країнами регіону, причому не тільки на кордонах Євросоюзу, а й на Південному Кавказі та в Центральній Азії. Тому для Лондона розпад Росії не стане катастрофою: такий сценарій не тільки усуне протидію британським крокам з боку Москви, а й приведе до створення ряду нових держав, у яких Лондон матиме добрі шанси закріпити свій вплив. Ба більше, в такому разі британцям буде легше переважити регіональних конкурентів на кшталт Польщі: на відміну від Лондона, Варшаві просто забракне ресурсів поширювати вплив на значну частину колишньої радянської території. Успіх усієї східноєвропейської ініціативи для Великої Британії — питання збереження місця на вершині світової політики і статусу великої держави, тому Лондон абсолютно зацікавлений у поразці Росії. Активна підтримка України лягає в цей самий рядок: Лондон хоче стати для Києва пріоритетним партнером, щоб Україна після війни будувала свою політику з опертям на Велику Британію і тим самим забезпечила зміцнення британських позицій у регіоні. У своїй обіцянці політичного союзу Лондон перед нами чесний.
Ложка дьогтю в тому, що Британія не зможе стати опорою нашій безпеці, самодостатнім гарантом того, що наша країна більше не зазнає агресії. Для цього їй бракує передусім військової сили. Власне, Британія цього й не приховує. Заступник британського прем’єра Домінік Рааб повідомив: «Ми не збираємося, як мені здається, в односторонньому порядку копіювати зобов’язання НАТО, які поширюються на членів НАТО», що, очевидно, виключає можливість надання гарантій колективної оборони за прикладом статті 5 договору про НАТО. Втім, останнє слово за великим другом України прем’єром Борисом Джонсоном.
Але в будь-якому випадку на істотний британський внесок у нашу обороноздатність ми можемо розраховувати: у Великій Британії першокласна військова промисловість, вона лідирує у військових розробках на багатьох напрямах. Щоб прив’язати Київ до себе, британці підуть не тільки на поставки озброєнь, а й на тісну взаємодію в їх розробці та виробництві. Жоден інший лідер світового ринку озброєнь не має такої зацікавленості у зближенні з Україною, щоб можна було всерйоз розраховувати на стратегічний характер співпраці у ВПК.
Не слід скидати з рахунків і британський фінансовий сектор. Його мобілізованість у політичних інтересах Лондона була доведена на прикладі санкцій проти Росії. Отже, за наявності політичної волі з боку Великої Британії, ми можемо розраховувати не тільки на його активну роль у відновленні України, а й на залучення британських капіталів у наше військове будівництво (що теж буде серйозною проблемою після війни, коли багато нинішніх партнерів відмовляться фінансувати оборонні проєкти в Україні).
Заява Лондона — незаперечна декларація післявоєнного політичного союзу. Лондон об’єктивно найперспективніший наш політичний союзник, не тільки досить потужний, щоб просувати важливі для нас зміни в міжнародній політиці, а й зацікавлений у цьому — зацікавлений тому, що ці зміни в інтересах самої Британії. І з цієї причини будувати політичний союз із Лондоном уже зараз нам важливо не менше, ніж добиватися військового союзу з Вашингтоном.