У рідному домі у місті Мар’їнка родину Анни війна застала вдруге. У 2014 році українські військові змогли звільнити місто від окупантів. Але у 2022 Анні із сім’єю довелося покинути прифронтове містечко та переїхати на Івано-Франківщину.
Про те, як жили під обстрілами та як вдалося втекти на Івано-Франківщину, жінка розповіла кореспондентці Суспільного.
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
Мар’їнка розташована за кілька кілометрів від лінії розмежування. Анна каже, що до переїзду на Івано-Франківщину її сім’я мешкала у цьому місті.
“Ми увесь цей час жили вдома. Було страшно, але такого, як зараз, там не було ніколи”, — говорить жінка. День, коли у 2014 війна застала родину у рідному домі вперше, Анна пригадує так: “О 22:00 вимикається світло і “сиплються” гради. Ми виходимо, а там — все в тумані від диму. Те, що там відбувається зараз, — у разів 100-150 гірше. Якщо тоді місто зруйноване було приблизно на 15%, думаю, то зараз — на відсотків 80″, — каже Анна.
Зі слів жінки, зараз у Мар’їнці через обстріли зруйновані усі магазини, аптеки, освітні заклади та адмінбудівлі. Анна розповідає, що їхній будинок ще вцілів, але літня кухня, сарай та гараж — зруйновані. З усіх жителів вулиці у своєму домі досі живе лише один чоловік.
“Тим, хто залишився, — дуже важко. Там не купиш ні води, ні хліба. Води у місті вже місяць не було, бо там перебили все. Тільки є вода зі свердловин, а якщо світла немає, то і води немає”, — каже Анна.
Коли почалося повномасштабне вторгнення РФ в Україну, Анна була на восьмому місяці вагітності. За її словами, з 24 лютого родина Анни жила в підвалі місцевої поліклініки. Тоді, каже, крім них там була приблизно сотня людей, а щодня кількість охочих сховатися у безпечному місці збільшувалася.
“Їсти готували на “пічках-буржуйках”. Нам привезли вугілля, ми розпалювали вогонь. Гріли й воду, і готували суп для дітей, хтось варив картоплю, хтось — кашу, хтось — макарони”, — пригадує переселенка.
Та все-таки родина вирішила покинути рідне місто. У дорогу, каже Анна, збирала речі приблизно пів години, але між цим падала на підлогу та прикривала собою дитину під час обстрілів.
“Тільки-но рушили й стався такий вибух, що я от не знаю, як ми виїхали. Бо зараз там на дорозі — яма. Я не знаю, як люди зараз виїжджають звідти. З міста ми просто втікали. Ми гнали та їхали, порушуючи всі правила. Було страшно дуже і за себе, і за дитину насамперед. Я накривала її в авто”, — каже жінка.
На Івано-Франківщину родина приїхала наприкінці березня. Вони оселилися в будинку у селі Пійло Калуського району. За словами Анни, їхати саме сюди не планували, а втікали туди, де було спокійніше.
Зараз жінка стала на облік в місцеву жіночу консультацію та готується до пологів. На початку квітня до Анни приїхала свекруха Людмила. Її будинок 16 березня згорів після влучання снаряду. На щастя, вона з чоловіком у той час була в укритті поліклініки.
“Я навіть не взяла собі нічого переодягнутися, нічого там не залишилося, згоріло все. Нічого навіть на пам’ять не можна було взяти. Я думала, що хоч щось залишиться. Але усе згоріло. Я коли це дізналася… Не передати й не розказати. Куди тепер йти і де жити?” — запитує переселенка Людмила.
З її слів, із Мар’їнки вдалося виїхати завдяки поліцейським. Потім діставалася автобусом до Дніпра, а звідти — потягом на Івано-Франківщину. Жінка каже, що досі не може повірити, що вдалося втекти із майже зруйнованого міста. Зараз хвилюється лише за чоловіка, який досі там.
“Я так і не змогла його вмовити. Дуже хвилююся. Зв’язок із ним є, він — живий і перебуває в укритті. Туди ще привозять хліб, якщо є можливість, консерви, воду привозять. Для них теж стараються”, — додала Людмила.
