Командира взводу 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Олександра Маланчука поховають у Чернівцях. Боєць загинув 31-го березня. Хлопець отримав вогнепальне поранення голови під час боїв поблизу села Гнутове Донецької області.
Про службу Олександра журналістам Суспільного розповів начальник групи цивільно-військового співробітництва 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади В’ячеслав Скоряк.
Олександр Маланчин у 2019-му році закінчив Академію сухопутних військ у Львові. Після цього прибув на посаду командира взводу у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді, яка дислокується у Коломиї, що на Прикарпатті.
“Його вся кар’єра будувалася у нас. Війна завжди забирає кращих. Сміливий, толковий, розумний хлопець. Сашко – молодий хлопчина, який не встиг пожити. Він був тим, якому ще треба було із дівчатами спілкуватися, дітей завести. Але так сталося. Дуже для нас це важко. Будь-яка смерть важка, але такий молодий, який подавав великі надії, мав служити і жити далі, а отак пішов. Це дуже несправедливо. Війна – взагалі дуже несправедлива річ”, – сказав В’ячеслав Скоряк.
Серед бійців взводу Олександр був прикладом. Військові стримували кремлівську навалу на певній ділянці.
“Він мав контролювати особовий склад, дивитися за озброєнням, виховувати людей. У взводі служили хлопці, які були старшими від нього, – зазначає В’ячеслав Скоряк. – Саша вступав на навчання тоді, коли вже йшла війна. Він зробив свідомий вибір. Він – генофонд нації. Своє життя вирішив присвятити захисту Батьківщини. І так сталося, що він віддав найцінніше. Він не був десь у тилу, не нив, що треба чи хоче додому. Він мовчки і сміливо робив свою роботу. Ця втрата є дуже болючою. Не пробачимо!”.
31-го березня біля села Гнутове, що на Донеччині, сталося бойове зіткнення. Спочатку були снайперські обстріли, потім – із стрілецької зброї. В’ячеслав Скоряк каже, протягом трьох хвилин пораненого хлопця забрали із позиції. Медики протягом 40 хвилин його відкачували та доставили до військового шпиталю.
“Ще деякий час його організм жив, у нього був пульс. Медики намагалися зробити якісь реанімаційні заходи. Але, на жаль, це виявилося марним. Характер поранення був важким. У нас була якась певна надія на те, що він виживе”, – говорить В’ячеслав Скоряк.
2 квітня тіло молодого загиблого офіцера привезли до рідного міста Чернівці.
