Військовослужбовиця Олена Білозерська намалювала портрети полеглих Василя Тичковського на позивний “Ніндзя” і Романа Пулика на позивний “Ярема” з Небилова Рожнятівської громади.
Історію військовослужбовців Олена Білозерська розповіла на своїй фейсбук-сторінці, пише КУРС.
Полеглі воїни були сусідами і друзями. Разом пішли добровольцями, разом служили у 57 бригаді і загинули в одному бою.
Василь народився 18 липня 1990 року, мав двох братів і сестру і походив з родини, яка не одне покоління воювала з росіянами.
“Прадід Василя воював проти них, був у полоні, прожив 90 років. Мого тата у 1943 році німці забрали остарбайтером”, — розповідає батько Василя Ігор Тичковський.
Підлітком Василь працював на пилорамі, пізніше на буровій у Харкові, а далі виїхав на заробітки до Чехії, де працював зварювальником. Приїхав на хрещення молодшої доньки, коли їй виповнилося три місяці. За кордон вже не повернувся — пішов на фронт.
“Він казав: “Ти не розумієш. Треба йти. Як не піду я, то не підуть другі та треті. А росіяни прийдуть сюди. Я не дозволю, щоб вони знущалися з тебе та дітей”, — згадує дружина Надія.
На фронті Василь був другим номером кулеметника. Завжди мав при собі малюнок і браслет-оберіг, які зробила його старша донька Вероніка.
Роман Пулик народився 26 січня 1994 року. Він і дві його старші сестри, Тетяна та Віра, росли без батька. Він загинув, коли Роман ще не народився.
“Ще підлітком Роман пішов працювати. Був веселий, енергійний, захоплювався волейболом. Понад усе любив свою родину, був дуже працьовитий, “рукастий”, нікому не відмовляв у допомозі”, — пише Білозерська.
У 20 років Роман зустрів своє кохання і одружився. У шлюбі народилися три донечки. У квітні 2022 року, коли його дружина була вагітна третьою дитиною, Роман, разом з друзями і односельцями Василем Тичковським і Петром Сенюком, пішли добровольцями до ЗСУ.
Роман служив гранатометником. Він знав, що в нього знову має народитися донька, і попросив назвати її Вікторія — перемога. Вона так і не побачила тата.
Хлопці брали участь в боях на Луганщині, зокрема, за Тошківку, тоді вони не мали змоги зв’язатися з близькими майже місяць. Після 46 днів боїв вийшли з оточення. Потім їх перекинули на Херсонський напрямок.
Загинули Василь і Роман 30 серпня 2022 року під час звільнення Херсонщини в селі Сухі Ставки від мінометного обстрілу. Роман помер від поранень на руках у побратимів. Василя знайшли мертвим через 4 доби. У Романа залишились мама, дві сестри, дружина Наталя і три дочки — Карина, Філомена і Вікторія, найстаршій зараз 9 років. У Василя — батьки, два брати і сестра, дружина Надія і дві доньки — 11-річна Вероніка і Софійка, якій зараз ще немає двох рочків.
Романа поховали в рідному селі Небилів, а Василя, за бажанням дружини, в її селі Дуба неподалік, де вони жили після одруження.
