Військові з Івано-Франківщини, які служать в 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців, розповіли, як евакуювали свого пораненого кулеметника.
Командир взводу Назарій Кішак пригадує, що тоді, 1 липня, почув по рації – у нас 300, твій кулеметник Макар. Осколочне поранення в руку, контузія, стан середньо-стабільний. Вони одразу виїхали на евакуацію.
Потрібно діяти швидко, бо кожна хвилина може вартувати життя. У таких випадків за пораненим відправляються медики батальйону. Тоді їх не було, бо вони повезли попередніх 300х. Евакуація неможлива. Та часу чекати немає. Я, як командир кулеметного взводу разом з головним сержантом взводу Юрієм Ватаманюком (Отаманом) сідаємо в авто і до пораненого. Поряд побратим Віктор (Ріо) для допомоги. Таким складом ми вирушили на позицію добряче обстріляним Тюксоном, – каже військовий.
Дібравшись до точки евакуації, вони побачили воду, взяли по два блоки в руки і побігли. Відстань 1,5 км до позиції, але темпу скидати не можна, бо пройшло 40 хв від повідомлення про осколочне в руку.
Прибігши на позицію, вони виявили, що вже тихо, позиції розбиті, а хлопці окопуються хто де, тільки щоб тримати свій напрямок. Раптом свист. 120 калібр міномета пролітає над головою.
Я розумію, що у нас секунди на рахунку щоб взяти пораненого і побігти.
– Макар, своїми ногами зможеш ?
– Шериф, зможу…
Руку перебинтували ще до їхнього приходу. Тому відразу дали команду: «Рух-рух». Проте вона була не довгою. Вони пробігли близько 800 м., після яких Макар впав.
Він дуже блідий та безсилий, голосно дихає, ми підняли дали води і рух-рух дальше!» Ріо прикриває заднню дорогу. Ми перебігаємо колію, нам залишилось всього ще 200 метрів до машини. Як по дорозі на виїзд один прильот, другий, третій, четвертий, п‘ятий і понеслось… Працював град. Та команда та сама: «Рух-рух.», – пригадує командир.
Коли вони дісталися до машини то побачили, що під нею пляма – витікає масло. По дорозі до пораненого вдарили піддон. Хлопці їхали розбитими дорогами. Як тільки виїхали на пряму – машина заглохла. Завести її було неможливо. В той момент знову почали лунати вибухи, була команда лізти в окоп.
Я прийняв рішення відходити вниз до посадки. Дистанція 400 метрів і знову чути вихід 120-го. Божевілля. Тут Ріо пропонує: «Шериф я пішки назад, візьму іншу машину і сюда.» Порадились, погодились на такий вчинок. Я викликаю по рації свої. Але і тут Бог дає нове випробування – рація розрядилась і не добиває, а за 10 секунд чути звук, вона виключена…Ріо пішов. Ми залишились чекати.
До точки евакуації близько 5-6 км, а зв’язку немає. Проходить 20 хв і чутно звук швидкої машини.
Так це машина нашого кулеметного взводу, Ріо мчить на Т-5. Я вибігаю з кущів. Ріо, не втрачаючи позитиву, питає: «Скучили?» Ми застрибнули у машину і на повній швидкості вирушлили у сторону евакуації. На евакуації багато трьохсотих в черзі, ми, не чекаючи, пролітаємо її, направляючись до першої медичної частини, яка надасть допомогу. Приїхали…. Макара на перевязку, ми сидимо, куримо, дивимось на машину і я розуміють, що наш Т-5 практично металобрухт. Евакуація тривала близько трьох годин. Всі мокрі, змучені, але щасливі. Доставили і це найголовніше. Макар скоро повернеться в стрій і знову буде мочити кацапів. А ця історія ще раз доводить, що українців не перемогти, – розповів війсьовий.
