Військовослужбовець з Івано-Франківщини Ігор через травму ноги, отриману внаслідок боїв з військовими РФ, тимчасово пересувається на візку.
На вулицях міста, розповідає боєць, не усюди є пониження бортового каменю. А це — незручно та небезпечно. Разом із кореспондентами Суспільного військовий обстежив на доступність вулиці міста, адмінбудинок, магазини, аптеки й транспорт.
Міська рада, крамниці та аптеки
Ігор розпочинає перевірку з приміщення Івано-Франківської міської ради. Він обстежує на доступність для людей на візках головний вхід, ліфт та вбиральню.
“Тут дуже вузькі двері, в’їзд та ліфт. Ну і заїзд в туалет. Там так само важко розвернутися. Також відсутні поручні, а дзеркало розміщене не на рівні, тобто я не бачив себе в ньому”, — каже Ігор.
Наступна локація, яку перевіряє військовослужбовець, — аптека на вулиці Івана Франка. Біля входу — електричний підйомник.
Проте у приміщення Ігор потрапити таки не зміг. Працівникам закладу не вдалося увімкнути його.
В аптеці на вулиці Незалежності також облаштований електричний пандус. Проте, каже боєць, не було увімкнене живлення.
“Воно не завжди включене, треба постійно включати”, — каже працівниця аптеки Христина Олексюк.
Після того, як живлення увімкнули, Ігорю вдається потрапити в аптеку.
Далі військовослужбовець вирушає в магазин.
В першому з них — відсутній пандус. Працівниця крамниці повідомила Суспільному, що не відповідає за облаштування пандуса.
В наступний магазин, який обстежує Ігор, потрапити на інвалідному візку можна. Проте, каже боєць, не дуже зручно.
“Дуже вузько між прилавками, трошки не зручно. Але якщо дуже хочеш, то можеш заїхати. Проблем не виникає”, — каже Ігор.
Транспорт та автостанція
Військовослужбовцю Ігорю вдається потрапити у комунальний автобус. З його слів, тут обладнане спеціальне пониження. Водій Віктор Іванус допомагає бійцю заїхати всередину транспорту.
Далі Ігор намагається на візку заїхати в автобус приватного перевізника. Тут, каже військовослужбовець, немає ані понижень, ані поручнів. Тож потрапити всередину він не може.
“У нас він не потрапить всередину, тільки в комунальний”, — каже водій Іван.
На автостанції № 2 Ігорю не вдається потрапити із парковки на тротуар. Військовослужбовець каже, це — через відсутність понижень бортового каменю. Щоб дістатися головного входу, Ігор рухається проїжджою частиною.
“Ми під’їхали під саму автостанцію. Біля неї є пандус, але до самої станції дістатися неможливо, тому що бордюри дуже високі”, — каже Ігор.
Інженер-куратор автостанції Руслан Трач каже: на станції облаштовані пандуси. Якщо людина пересуватиметься з проїжджої частини — їй допоможуть працівники станції.
“Наскільки я бачив, ви з проїжджої частини пробували заїхати. Але це — не правильно, там небезпечна зона. З зупинки в нас пандуси є”, — каже Руслан Трач.
Разом із Русланом Трачем Ігор рухається до в’їзду на автостанцію. Але, каже військовослужбовець, понижень бортового каменю при в’їзді з парковки чи автобусної зупинки немає. Оглянувши місце, Руслан Трач каже: виправлять ситуацію та облаштують з’їзд.
Що каже влада
Щоб повністю зробити Івано-Франківськ доступним для людей з інвалідністю необхідно приблизно 10 років. Про це Суспільному розповів заступник міського голови Михайло Смушак.
З його слів, сквери, вулиці, дороги та тротуари, які належать місту — планують почати облаштовувати з наступного тижня. Але за житлові будинки та приватні установи відповідають їхні власники.
“Людина ж не тільки заходить у саме приміщення. Є ще шлях, який вона повинна пройти. Тут все відносно і точно є багато над чим працювати. Там, де ми не можемо виділити кошти на капітальний ремонт якоїсь дороги чи тротуарів, ми домовилися, що як мінімум 100 таких понижень реалізуємо”, — каже Михайло Смушак.
Недосконале законодавство у сфері доступності
Представник урядового уповноваженого з питань людей з інвалідністю в Івано-Франківській області Микола Макар каже: ситуація із доступністю на Франківщині змінюється здебільшого завдяки ініціативам громадських організацій. Але залишається багато проблем.
Серед основних, розповідає Микола Макар, відсутність фінансування робіт з облаштування безбар’єрного простору, а також — недосконале законодавство у сфері доступності.
“Немає чітко врегульованої законодавством відповідальності, чи посадових осіб, якщо ми беремо державні структури. Щодо приватних структур — вони жодним чином не доступні. І як тоді з приватною власністю говорити, домовлятися? Хоча ми розуміємо, що чинне законодавство однакове для всіх”, — каже Микола Макар.