Міська рада в умовах війни продовжує працювати на користь громади, а також вимушених переселенців. Чималу допомогу місцева влада надає нашим військовим, котрі захищають країну від агресора. При цьому не забувають і про господарські потреби, соціальний захист мешканців громади. Тепер доводиться в режимі економії проводити бодай мінімальні ремонти дворів та вулиць, розвивати медицину і дбати про освіту.
Івано-Франківськ стоїть на порозі суворої зими. Якою вона виявиться для обласного центру Прикарпаття? Чи вистачить грошей у місцевій казні?
Про непросте життя тилового міста в умовах воєнного часу «Західному кур’єру» розповів секретар Івано-Франківської міської ради Віктор Синишин.
– Якими були відчуття у перші дні повномасштабної війни? Чи вірилося тоді, що насправді на нашу землю прийшла страшна війна?
– Пригадую чергову нараду міського голови десь на початку лютого. Тоді ми говорили про кроки на випадок військових дій, про стратегічні запаси пального для комунальних підприємств, купівлю необхідного обладнання, аби були в резерві. Говорили про потребу колонок для води, які ми відновлюємо по мікрорайонах міста. А вже зранку 24 лютого телефон розривався від дзвінків. Зразу не вірилося, що дійсно в нас війна. Швидко на роботі всі зібралися, але перебували у шоковому стані, бо ніяк не могло вкластися в голові, що у XXI столітті у центрі Європи розпочалася масштабна війна.
Спочатку на роботі панував якийсь хаос, всі не знали, що робити, як бути. Військкомати почали збирати людей. Ми розуміли, що у мобілізованих військових спочатку забезпечення не було взагалі ніякого. Але пройшов деякий час, ми розділили поміж собою обов’язки, кожен намагався допомогти у забезпеченні перших нагальних потреб для наших військових. Найперше то була периферійна техніка – принтери, ксерокси, ноутбуки.
Потрохи ми налагодили цю роботу і втягнулися в колію, чим займаємося і дотепер.
В перші дні дуже невелика кількість працівників взяли відпустки. Ми свідомі того, що війна відбувається у нас, а не десь там. З початку війни наші працівники частково перепрофілювали свою діяльність так, аби не відчувалося якоїсь нестачі. Ми навчилися робити такі речі, яких раніше ніколи не доводилося виконувати. Із першою хвилею переселенців ми допомагали облаштовувати місця для людей у навчальних закладах, допомагали вантажити гуманітарну допомогу. Якщо не було потреби сидіти у кабінеті, то ми з розумінням ставилися до можливого залучення людей саме у тих місцях, де вкрай необхідно допомогти.
– А чи багато працівників мобілізовані і призвані до військової служби?
– Достатня кількість як працівників міської ради, так і різних структурних підрозділів та комунальних підприємств. Ми розуміємо, що кожної установи чи організації ця мобілізація торкнулася.
– Як вдалося згуртувати людей і відновити робочий процес, адже насправді частина працівників міської ради, як зрештою і чимало франківців, покинули країну з метою безпеки?
– У міській раді нам було трохи легше, бо ми змогли перерозподілити обов’язки між тими працівниками, котрі залишилися, і продовжувати виконувати роботу без проблем. Трішки інша ситуація із комунальними підприємствами. Є багато випадків, коли мобілізували працівників, у котрих рідкісна професія. А у зв’язку з тим, що маємо дефіцит таких спеціалістів, то не можемо знайти їм відповідної заміни.
А щодо внутрішньо переміщених осіб, то вони не дуже хочуть офіційно йти на роботу, бо відповідно треба ставати на військовий облік. А в такому випадку вже можна і повістку отримати. Також думаю, що малий відсоток працевлаштування внутрішньо переміщених осіб викликаний ще й не надто високими зарплатами на наших комунальних підприємствах. Більшість шукають неофіційну роботу чи в приватних організаціях, де зарплата може бути і на порядок вища, ніж у нас.
– Волонтерська діяльність захопила всіх ще з перших днів війни. І це важливо, бо ми маємо можливість допомагати як фронту, так і тим, кого війна змусила покинути свої домівки. Як міська рада долучилася до допомоги військовим?
– Працівники допомагають усім, чим можуть. У нас із самого початку повномасштабної війни були задіяні як комунальні заклади, так і працівники. Для прикладу, вчителі та вихователі плели маскувальні сітки. На початках готували їжу, підтримували життєдіяльність не лише переселенців, але військових. Міська рада перераховувала кошти на купівлю автомобілів для військових. Працівники виконкому, міської ради та структурних підрозділів віддали частину зарплати, за що ми змогли закупити три пікапи для нашої тероборони на схід. Автомобілі підвищеної прохідності дуже потрібні хлопцям на передовій. Ми купуємо багато обладнання, шили спецодяг для військових, наліпки, шеврони. Крім того, ми забезпечували хлопців усім необхідним устаткуванням. Усе робилося за кошти благодійників та міської ради. Наш комунальний транспорт перевозить військових. Також, якщо пригадуєте, наші автобуси їздили по людей, котрих вивозили із Бучі.
– Якщо зараз, не дай Боже, доведеться долучитися до переселення людей із окупованих територій, то наш транспорт знову може бути залучений до цього?
– Ми повинні розуміти, що війна триває не на сході країни, а всюди. Тому ми маємо якщо не там стояти, то тут зробити все, аби врятувати людські життя. Минулого місяця працівники наших комунальних підприємств їздили на Чернігівщину, де допомагали відновлювати те, що було зруйноване. Ми розуміємо, що вони там не робили якісь капітальні ремонти чи щось будували. Там проводилися підготовчі роботи – відновлювали конструктивні пошкодження будинків, мережі освітлення, склили вікна у під’їздах житлових будинків.
– Яка ситуація в Івано-Франківську із вимушеними переселенцями? Скільки зараз таких людей опинилося в нашому місті і скільки ще місто може прийняти?
– В місті є приблизно 30 тисяч переселенців. Але ця кількість періодично змінюється. Перед початком навчального року трохи більше людей виїжджають додому. Є надія, що у спокійніших районах розпочнеться процес навчання і діти підуть до школи. Важко сказати в цифрах, скільки людей місто готове прийняти. Але враховуючи те, як було навесні, то в нас переселенців приймали всі, хто міг. Якщо буде потреба, то будемо задіювати максимум можливостей, аби люди були в теплі і не були голодними.
– Співпраця із містами партнерами у плані допомоги просто вражає. Вони відгукнулися на потреби військових і переселенців і надають посильну допомогу чи не з перших днів.
– Ми були приємно вражені, бо наші міста-партнери кинулися активно допомагати. В перші дні вони масово пересилали одяг. А от що здивувало, то це те, що вони змогли нам передати дороговартісне обладнання. Ми отримували генератори різних типів та потужностей. Нас це дуже виручало. У нас таке обладнання не затримувалося, ми його зразу перенаправляли для хлопців на схід. А вже там, в окопах, ці генератори стали надійним джерелом живлення. Також приємно, що в міський пологовий будинок передали дизельний генератор потужністю пів мегавата. Він зараз підключений, але будемо сподіватися, що потреби у його використанні не буде.
– В умовах війни доводиться працювати без достатнього фінансування. Казначейство не пропускає кошти на капітальні видатки. А тому місто борсається своїми силами. І все ж приступили до поточних ремонтів, наведення благоустрою, завершення розпочатих минулоріч проєктів. Чи легко у такому ритмі працювати?
– Кошти є, але через обмеження казначейства вони проходять із затримками. Так, є лише певні види платежів, які ми можемо здійснювати. Всі види робіт ми не можемо фінансувати. Першочергово пропускаються всі соціальні виплати. А вже потім фінансуються захищені статті, зарплати, а також обладнання, яке підпадає під потреби армії.
– Івано-Франківська міська рада постійно була серед лідерів за відкритістю та прозорістю діяльності. Тепер міська рада проводить свої засідання у закритому режимі, без доступу громадськості та трансляцій. Як думаєте, у мешканців не закрадаються сумніви, що ви тут кулуарно можете вирішити якісь питання, котрі можуть іти врозріз із громадською думкою?
– Критика завжди є, але ми відкриті до спілкування. В тих умовах, в яких ми зараз проживаємо, недоцільно повідомляти про час і місце проведення сесії. Недоцільно наражати на небезпеку людей. Критика критикою, але з метою безпеки ми мусимо зараз діяти в таких умовах. Сподіваємося, що це не надовго. Як тільки війна закінчиться, ми відновимо повноцінну роботу і надалі будемо у перших рядках рейтингів відкритості та прозорості.
– На одній із сесій ви зверталися до органів державної влади щодо необхідності доповнення переліку видатків у період воєнного стану. Чи прислухається до такого прохання влада у столиці?
– На жаль, відповіді на це питання ще немає. Але дійсно, люди потроху починають забувати, що в нас ще триває війна. Їх вже дедалі частіше турбують ями на дорозі, ремонт у під’їзді. Так, є правильні запитання, скажімо, про перехід на автономне опалення. На нашу думку, було би доцільно станом на зараз, коли в нас на території громади немає військових дій, дозволити видатки, які би дали можливість підготуватися до зими, покращити мережі в якомусь будинку чи здійснити благоустрій того чи іншого двору.
– Чи можливе таке часткове розблокування капітальних видатків?
– У кулуарах Верховної Ради обговорювалося питання зонування. Можливо, дійде час і до цього і буде прийняте таке рішення про зонування.
– Чи функціонують зараз міські програми, які були спрямовані на розвиток громади?
– На жаль, зараз всі програми призупинені, вони не виконуються, а тому будуть пролонговані на наступний рік. Ми живемо в такий час, що, на жаль, не можемо нічого з цим вдіяти. Є питання, котрі ніби і на часі, але ми не маємо можливостей втілити у реальність наші плани.
– Які соціальні виплати із міського бюджету зараз у пріоритеті?
– Найперше ми виплачуємо допомоги сім’ям загиблих. Це наш обов’язок підтримати хоч якось людей, аби родини загиблих мали можливість протриматися певний час. Також маємо виплати пораненим. Залежно від ступеня поранення їм виділяються різні суми. Ми запровадили одноразові грошові допомоги дітям військових до 18 років з нагоди дня народження, допомагаємо і пенсіонерам різних вікових категорій від 70 і вище. Виплати йдуть із міського бюджету, вони здійснюються щотижня. Виконком затверджує такі питання. Також зараз виділяємо кошти для тих, хто потребує допомоги при переході на автономне опалення.
– Ми стоїмо на порозі непростої зими. Зараз тривають підготовчі процеси до опалювального періоду. Якою буде ця зима для Івано-Франківська?
– Ми не знаємо, що буде з енергоресурсами, чи буде газ, чи буде світло. Якщо не буде газу, а світло, то будуть проблеми для електричних мереж, оскільки може в рази зрости навантаження. Якщо зовнішні мережі ще зможуть витримати, то внутрішньобудинкові, особливо у старому житловому фонді, на жаль, не завжди потягнуть такі навантаження. Так, балансоутримувачі будинків проводять огляди. Зараз тривають тендерні процедури щодо закупівлі необхідного обладнання, аби можна було швидко реагувати на ту чи іншу ситуацію. Теплогенеруючі компанії щотижня на виконкомі звітують про ремонти мереж.
– Як загалом зараз працюють комунальні служби громади. Чи достатньо у них ресурсів?
– Насправді дуже важко втриматися. Всі розуміють, що зросли ціни на все, причому в рази. Трохи ми навчилися економити і виходимо в різних ситуаціях із того, що є. Так, звісно, хотілося б, аби було краще, але знаємо, що це не на часі. Хлопцям на передовій в рази важче і вони тримаються.
– Дуже багато запланованих робіт у комунальній сфері довелося відкласти, припинити заплановані ремонти. А були плани завершити бодай міст на Пасічну, капітально відремонтувати низку вулиць у місті та селах громади.
– Станом на зараз всі капвидатки заблоковані. І це не тільки з мостом. Багато було планів, зокрема, і щодо ремонтів доріг. Навіть у нас були різні міжнародні гранти, котрі були залучені для ремонтних робіт у місті. Але там ситуація також не найкраща, вони відкладаються до кращих часів. Курс долара також має вплив на певні видатки. А якщо проєкти мали би реставруватися за умовами співфінансування частини робіт із міського бюджету, то зрозуміло, що ми цього робити не можемо.
– Бачу, що розпочалися роботи на вулиці Крушельницької в самісінькому центрі міста.
– Так, балансоутримувач вже провів заміну комунікаційних мереж. Будемо сподіватися, що до зими цей шматок вулиці буде дороблений. Ніхто не знав, що так станеться, а виявилося, що ця вулиця простояла пів року в очікуванні змін.
– Івано-Франківськ прийняв у себе дуже багато вимушених переселенців. Великий відсоток із них готовий залишитися тут проживати. Чи буде це на користь містові?
– Однозначно, що позитивом для міста буде той факт, коли вони перереєструють свої виробничі потужності в нас. Відповідно сплата податків буде відбуватися до місцевої казни. Зрозуміло, що проводити свою діяльність в Івано-Франківську, а сплачувати податки в Донецьку чи Луганську область – то як мінімум некоректно. Плюсом буде і те, що місто буде жити і тут відбуватиметься обіг грошей. А це зарплата, робочі місця, ті ж податки. Люди будуть купувати ту чи іншу продукцію і залишатимуть гроші знову в місті.
– Яка ситуація в місті із ринком праці? Чи вистачає робочих місць?
– Є різні нюанси. Ключовим фактором для чоловіків спрацьовує те, що офіційне працевлаштування вимагає військового обліку. Легше знайти сьогодні вакансії для жінок. Навіть, якщо зважати на те, що за кордон поїхало більше жінок, а тому й вакантні місця тут могли залишитися. Зараз більше людей повертаються з-за кордону до початку навчального року. А що стосується вакансій, то кількість залежить від плинності кадрів. Робота є. Якщо би хтось дуже хотів, то утримати себе можна.
– В громаді є такі підприємства, котрі зупинилися через війну?
– Таких, щоби повністю зупинилися, немає. Але є такі, в яких виникли певні обмеження через імпортну сировину. Логістика порушилася, а тому тепер підприємці вимушені шукати інших шляхів постачання, аби повноцінно налагодити виробництво.
– А яка галузь за пів року показала прибуток?
– Мабуть, це все-таки дрібний бізнес. Багато додала харчова промисловість. Зріс попит, мабуть, через те, що багато продуктів купували для відправлення на схід. Пригадую, в перші дні ми вантажили цілий вагон продуктів на Харків.
– Чи не виникало цього року проблем із фінансуванням зарплат для працівників бюджетної сфери та комунальних установ міста?
– Заборгованості в нас як такої немає, тільки виникають певні затримки через казначейство. Хочу сказати, що за рахунок зменшення капітальних видатків у нас не виникає проблем із виплатою заробітної плати.
– Що стало найважливішим викликом у час війни для Івано-Франківської громади?
– Мабуть, люди зрозуміли, що потрібно цінувати кожен клаптик землі. Тому й виникла потреба засівати і засаджувати городи і поля. Думаю, кожен відчув, що ми цього року залишились без херсонських кавунів. Сільське господарство має розвиватися. Все більше людей вже задумуються над тим, що дійсно треба вирощувати городину. А без підтримки матеріальної нам не втримати наші позиції. Тому кожен долучається до захисту країни як може. Бачу, що багато людей організовують збір коштів для потреб військових. І це добре. Як на мене, ця війна підняла всіх українців, і не лише в Україні. Нас питають наші українці за кордоном, чого треба. Якщо вони не можуть цього придбати, то перекидають кошти, а ми вже тут купуємо. Кожен вносить свою лепту в перемогу.
– Настав новий навчальний рік, але не всі школи приступили до навчання в очному режимі. Як буде відбуватися обладнання сховищ для тих шкіл?
– Є декілька варіантів. Зокрема, будуть шукатися варіанти пристосованих приміщень. Є такі заклади, що в них немає можливості зробити укриття через саму конструкцію навчального закладу. Декілька шкіл і садків ще завершують підготовчі процеси, аби по максимуму запустити ті сховища. Сподіваємося, що все буде добре. Тим більше за два роки коронавірусу діти вже хочуть йти вчитися.
– Чи не здається вам, що за пів року люди змучилися, а градус волонтерства трохи спав?
– Однозначно, спав. Люди видихнулися. І не тільки тут. Наші міжнародні партнери вже менше допомагають. На жаль, у когось завершуються кошти, в когось можливості. Але ми все ще тримаємося. І якщо буде якийсь спалах, то ми знову активізуємося. Але краще, аби такого спалаху не було.
