Прилетіла на Болехівщину страшна звістка про втрату Героя Миколи Смоляка. Чоловік загинув 12 серпня, а лише 22 серпня, через 10 днів, уся громада провела в останню земну дорогу свого воїна, справжнього патріота.
Чоловік одним з перших добровільно став на захист України ще у 2014, бо вважав це своїм обов’язком. З того часу гідно ніс службу та прагнув зробити усе можливе, щоб вигнати ворога та повернути мир у наше життя, пише Правда.іф з посиланням на Болехівську міську раду.
Дружина Ольга розповідає, що її чоловік завжди казав, що війна рано чи пізно прийде на нашу землю. І він готувався до цього. Знав, що буде боронити рідну землю. А до війни чоловік жив звичайним життям, як кожен із нас…
Народився та виріс в Гузієві. Тут навчався у сільській школі. Відтак здобув професійну освіту в Івано-Франківському комерційному технікумі, закінчив курси електромонтера. Працював різноробочим у Івано-Франківському хлібокомбінаті, нафтогазовидобувному управлінні «Долинанафтогаз» ПАТ «Укрнафта».
У 2014 році чоловік пішов добровольцем на фронт. Найперше служив у Мукачівському прикордонному загоні Західного регіонального управління Держприкордонслужби України. Відтак Курахівка, Мар’їнка, Маріуполь, Луганськ… Разом із побратимами солдат пройшов важкі бої з окупантами. На початку серпня його підрозділ вирушив на бойове завдання у село Олегівку Кореневського району Курської області російської федерації, щоби дати відсіч окупантам. Але, на жаль, це був останній бій нашого Миколи.
Нелюди, які прийшли на нашу землю, так і не зрозуміли, хто такі українці. Їм важко усвідомити, наскільки для нашого народу важливі воля, свобода, незалежність. За це Микола Ярославович стояв до останнього. За це він віддав своє життя.
Провести Героя останньою земною дорогою прийшла вся громада. З’їхалися, зійшлися з усіх куточків родичі, друзі, однокласники, знайомі, побратими, керівництво громади, духовенство…
Чин похорону за загиблим захисником розпочали у співслужінні священники ПЦУ та УГКЦ на чолі з деканом Болехівського деканату УГКЦ, митрофорним проієреєм отцем Василем Дзяйлом на подвір’ї рідного дому Миколи.
У своїй прощальній промові військовий капелан Василь Пасічник сказав зворушливі слова про Героя:
“… Життя воїна Миколи обірвалося після 10 років боротьби за Україну, за нас, за наш спокій, за наш мир. Для нас полеглий воїн став безсмертним прикладом високої відповідальності перед своїм народом, своєю землею, своєю сім’єю. Тож нехай Господь прийме оцей дар любові Миколи, бо він як ніхто зрозумів, що любов – це віддати життя за своїх ближніх. А де є любов, там є вічність, Бог і безсмертя. Нехай Господь допоможе нам, щоб ми могли наслідувати приклад Миколи й інших захисників та прийме душу Миколи у свої вічні, щасливі обителі”.
Опісля під тужливу мелодію оркестру колона рушила до храму УГКЦ Положення Чесної Ризи, де востаннє воїн отримав Боже благословення. А далі траурна колона з молитвою на вустах провела захисника-Героя до місця вічного спочинку.
Отець Роман Зозуля від імені скорботної родини подякував усім присутнім за те, що прийшли підтримати рідних, віддати останню шану вірному та мужньому сину своєї країни та провели його останньою земною дорогою.
Поховали захисника під звуки гімну України та військовий салют на місцевому кладовищі. Прапор, яким було вкрито труну, військові урочисто передали дружині воїна.
