На початку квітня 2026 року ветерани Івано-Франківщини обрали своїм представником до Ради ветеранів України Володимира Глизнера — ветерана російсько-української війни, учасника боїв за Дебальцеве, двічі важкопораненого військовослужбовця та фахівця, який багато років займається питаннями соціального захисту ветеранів.
Сьогодні він представляє інтереси Прикарпаття на всеукраїнському рівні та переконаний: після завершення війни Україна зіткнеться з новими викликами, до яких потрібно готуватися вже зараз. В інтерв’ю Правді.іф Володимир Глизнер розповів про свій бойовий шлях, перші кроки у новій ролі, проблеми ветеранської політики та те, чому підтримка ветеранів має стати одним із головних пріоритетів держави.
Розкажіть трохи про себе. Яким був Ваш шлях до громадської діяльності?
Мені ще немає сорока років. Народився у селі Козарі Рогатинського району. Закінчив Прикарпатський національний університет за спеціальністю «Історія», отримав диплом учителя історії. Після навчання пройшов строкову службу в армії, працював на цивільних роботах.
Коли у 2014 році Росія розпочала війну проти України, не вагався ні хвилини — добровільно став до лав війська. Спочатку служив у 5 батальйоні територіальної оборони «Прикарпаття», а після його розформування — у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади.
Найважчим випробуванням стали бої за Дебальцеве. Під час виходу з оточення отримав важке поранення. Після лікування повернувся до цивільного життя та почав працювати у сфері підтримки ветеранів.
Спочатку працював у територіальному центрі комплектування, згодом очолив відділ у справах ветеранів Департаменту соціальної політики Івано-Франківської ОДА.
Після початку повномасштабного вторгнення знову повернувся до війська — цього разу до 10 окремої гірсько-штурмової бригади. Вдруге був важко поранений. Після реабілітації повернувся до роботи й нині працюю соціальним працівником в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні.
На початку квітня ветерани області серед трьох кандидатів обрали Вас представником до Ради ветеранів України. Наскільки непростою була ця кампанія?
Перемога, скажу відверто, далася непросто. Бо сьогодні, щоб організувати ветеранів і переконати їх проголосувати за тебе, потрібно мати певний авторитет у ветеранському середовищі. Я вважаю, що на той момент він у мене вже був. Адже ще з 2015–2016 років я активно працював у громадському секторі, пов’язаному з ветеранами. Крім того, свій внесок зробила і моя робота у військкоматі та Департаменті соціальної політики — багато хлопців мене знали особисто.
Потрібно було насамперед зорганізувати ветеранів, адже фактично перемагає той, хто зможе залучити більше людей і забезпечити їхню участь у голосуванні.
Для мене ця перемога стала підтвердженням того, що всі роки моєї роботи не були марними. Я зміг заслужити певну довіру у ветеранському середовищі. Хлопці повірили мені й довірили представляти їхні інтереси на всеукраїнському рівні, у Києві.
Для мене це не особиста перемога. Це свідчення того, що ветерани цінують конкретні справи, а не красиві обіцянки.
Чому, на Вашу думку, ветерани довірили саме Вам представляти область?
Думаю, тому що я знаю їхні проблеми не з документів чи службових кабінетів.
Я двічі воював, двічі був важко поранений, проходив лікування, реабілітацію, стикався з усіма бюрократичними труднощами. Одночасно мав досвід роботи у державній системі й добре розумію, як вона функціонує.
Саме цей досвід дозволяє говорити з ветеранами однією мовою і водночас шукати рішення разом із владою.
Вас висунули кандидатом від спілки «Галицькі Леви». Чи будете Ви також захищати та лобіювати інтереси ветеранів із інших об’єднань?
Ні. Для мене немає поділу на організації.
Я представляю всіх ветеранів Івано-Франківщини незалежно від того, чи є людина членом будь-якої громадської організації.
Є багато спілок, які щодня допомагають ветеранам і заслуговують на повагу. Але є й такі, що існують лише для фотографій у соціальних мережах або політичного піару.
Моя позиція проста: інтереси ветерана завжди повинні бути вищими за інтереси будь-якої організації.
Коли відбувалися ці вибори, у нас були певні застереження щодо того, що кандидатів могли висувати громадські організації. Адже хтось зі сторони міг подумати, що людина потім буде лобіювати інтереси лише тієї ГО, яка її висунула. У моєму випадку це не так.
Поясню, чому. Станом на сьогодні я практично не є членом жодної громадської організації і не є засновником жодної ГО. Я ніколи не ставив інтереси окремої організації вище за інтереси конкретних людей — ветеранів. Бо переконаний, що жодна громадська організація не може представляти інтереси всієї ветеранської спільноти.
На жаль, сьогодні багато громадських організацій створюються не стільки для реальної роботи, скільки як підготовка до майбутніх виборів. Це своєрідний стартовий майданчик, щоб показати: ось є ветеранська організація, яка нібито представляє всіх ветеранів. Насправді ж її можуть складати дві-три людини, і реальної підтримки серед ветеранів вона може не мати. Але гучна назва часто робить свою справу.
У мене інший принцип роботи — «рівний рівному». Якщо по допомогу звертаються люди з інших громадських організацій або навіть із громад, де таких організацій немає, ми допомагаємо всім у межах наших можливостей і компетенції.
Я підтримую всі громадські організації, які працюють у правовому полі й реально допомагають людям. Але не підтримую тих, хто створює видимість діяльності: провели зустріч, зробили двадцять-тридцять фотографій, виклали їх у соцмережі — і на цьому все закінчилося, без жодного реального результату.
Ви нещодавно повернулися із Києва, де Вас затвердили представником у Раді ветеранів від Івано-Франківщини. Розкажіть, що це була за процедура?
Відбулася установча зустріч новообраної Ради. Представники всіх областей обрали керівництво — голову, першого заступника та секретаря.
Зараз триває організаційний період. До кінця літа формуються профільні комітети, яких планується шість-вісім. Паралельно Міністерство у справах ветеранів проводить навчання для членів Ради.
Повноцінно працювати Рада почне вже восени.
Водночас потрібно розуміти: це консультативно-дорадчий орган. Ми не можемо видавати накази чи когось контролювати. Наше завдання — формувати пропозиції, аналізувати проблеми й доносити їх до центральної влади.
Якими будуть Ваші перші кроки на цій посаді?
Якщо говорити про перші кроки, то в нашій області ми вже почали працювати над створенням обласної Ради ветеранів. Вона потрібна для того, щоб мати прямий зв’язок із ветеранами та реальне розуміння ветеранської політики в області. Голова Івано-Франківської ОДА вже підписала розпорядження про формування цієї ради. Документ розіслали всім територіальним громадам, і тепер кожна з них має провести вибори та делегувати свого представника до обласної Ради ветеранів. Це один із перших кроків, який ми зараз реалізовуємо.
Є й інші питання, вже суто регіонального характеру. Наприклад, проблема із забезпеченням людей дровами. Вона існує в області вже не перший рік. Лімітів виділяють недостатньо, а інколи під виглядом дров реалізовують якісну деревину. Це питання я змушений був піднімати в Києві. Певний результат є, але чи справді ситуація зміниться, побачимо вже восени, коли почнеться заготівля дров для населення.
Ще одне питання, яке дуже часто порушують ветерани, — розмитнення автомобілів. Зараз у Києві пропонують певні зміни, але вони стосуються лише осіб з інвалідністю. Передбачають часткову компенсацію або пільги на розмитнення. Ми не підтримуємо такий підхід. Чому? Бо у 2022 році багато наших хлопців із перших днів війни стали на захист держави, а в цей час інші люди скористалися нульовим розмитненням і масово завозили автомобілі. Виходить несправедливо: ті, хто воював, тепер мають ще й платити за розмитнення.
Зараз пропонують лише часткове звільнення від платежів для осіб з інвалідністю. Ветеранська спільнота області категорично проти такого підходу. Адже про інших учасників бойових дій фактично навіть не йдеться. Це лише створює розбрат між самими ветеранами.
На мою думку, потрібно повернутися до механізму, який діяв у 2022 році, але зробити його поетапним. Для ветеранів з інвалідністю можна передбачити можливість безмитного ввезення автомобіля одразу, наприклад одного авто раз на три або п’ять років. Також варто переглянути обмеження щодо об’єму двигуна, бо зараз вони надто низькі.
Безмитне ввезення автомобіля має дві важливі складові. Перша — це мобільність. Багато поранених ветеранів мають інвалідність і потребують власного транспорту. Друга — можливість заробляти. Якщо людина привезе легковий автомобіль чи невеликий вантажний бус, вона зможе працювати, займатися перевезеннями або вантажними послугами. Багато ветеранів хотіли б придбати бус вантажопідйомністю до двох-трьох тонн, але зараз такої можливості немає. А купувати старий автомобіль за великі гроші, а потім ще вкладати кошти в його ремонт — це не вихід.
І ще один момент. Ми зараз говоримо переважно про ветеранів з інвалідністю, але не можна забувати й про інших учасників бойових дій — тих, хто сьогодні перебуває на передовій, лікується в госпіталях або проходить реабілітацію після поранень. Їхні інтереси також повинні бути враховані.
Чи покладено на Вас якісь контролюючі обов’язки у питанні стосунків між владою, бізнесом та ветеранами?
Насправді сьогодні якихось великих повноважень у цієї Ради немає. Те, що прописано на рівні Києва, — це консультативно-дорадчий орган. Його основне завдання — бути майданчиком для комунікації.
Я, як представник цієї Ради, маю стати містком між Івано-Франківщиною та Києвом, щоб доносити до центральної влади ті проблеми, з якими стикаються ветерани нашої області.
На жаль, більшість цих питань мають загальнодержавний характер, а не лише обласний. Водночас є й локальні проблеми, вирішити які можна тільки на рівні Києва.
Часто, коли починаєш звертатися до різних установ, тебе просто перекидають з однієї інстанції в іншу, пояснюючи, що це не їхня компетенція. А коли доходиш до центральних органів влади, виявляється, що це питання якраз могли вирішити на місцевому рівні. Просто інколи бракує бажання, ініціативи чи відповідальності з боку чиновників.
На жаль, багатьох влаштовує, щоб усе працювало за звичною схемою. Ніхто не хоче брати на себе додаткову відповідальність, шукати нові рішення чи докладати більше зусиль. Саме тому такі проблеми потрібно піднімати й домагатися їхнього вирішення.
Який потенціал Івано-Франківщини у ветеранській політиці і на що можуть розраховувати наші захисники, які повертаються із війни до рідних домівок?
На жаль, я завжди ставлю одне й те саме питання: що ми будемо робити, якщо сьогодні закінчиться війна, а вже завтра наші хлопці почнуть повертатися додому? Люди повернуться, але чи зможуть вони себе реалізувати? Чи знайдуть нормальну роботу з гідною зарплатою?
На мою думку, є три ключові питання. Перше — це робота. Друге — здоров’я та доступна медицина. І третє — житло.
Щодо житла мені часто кажуть: «Та він же йшов воювати, у нього був дім». Частково це правда, але далеко не завжди. Ми ж не знаємо, хто стояв на квартирному обліку, а хто ні.
Наприклад, у нашій області є люди, які пішли воювати у 2022–2023 роках. У них були звичайні сільські будинки. Минуло три роки, людина повертається, а хата вже непридатна для життя: десь завалився дах, десь дерево впало й пошкодило будинок, адже це старі дерев’яні оселі. І людина фактично не має куди повернутися.
Так, іноді громада знаходить якесь тимчасове житло. Але, наскільки ми з’ясували, якщо людина не має відповідного статусу чи інвалідності, вона не може постійно проживати в такому житлі. Згодом її можуть виселити, щоб поселити тих, хто має вищий пріоритет.
Саме тому держава має комплексно підійти до вирішення цих трьох питань.
Якщо говорити про працевлаштування, то сьогодні багато хто розповідає, що приватний бізнес нібито чекає ветеранів із відкритими обіймами. Насправді це не зовсім так. Багато роботодавців побоюються брати ветеранів на роботу.
Причина проста. Вони розуміють, що ветеран може потребувати лікування чи реабілітації. Якщо людина вибуде на місяць, два, три або навіть п’ять, роботодавцю потрібно знайти заміну, але при цьому він має зберігати за ветераном робоче місце й виплачувати заробітну плату. Для малого та середнього бізнесу це серйозне навантаження.
Якби держава забезпечила ветеранам гідну заробітну плату та справді доступну медицину, то житлове питання поступово відійшло б на другий план. Адже людина, яка має стабільний дохід і може підтримувати своє здоров’я, здатна самостійно орендувати житло або придбати його.
Сьогодні вже діють певні державні механізми підтримки. Зокрема, передбачена компенсація за постановою №719 для людей з інвалідністю І та ІІ груп, працює нова програма «єОселя». Але все це поки що лише крапля в морі порівняно з реальними потребами ветеранів, які існують сьогодні.
Наразі відновлена Івано-Франківська обласна організація Всеукраїнської професійної спілки військових, учасників бойових дій та працівників правоохоронних органів планує провести обласний форум для ветеранів, представників влади та бізнесу. Чи плануєте Ви долучатися до таких заходів у майбутньому та у якому статусі?
Вони дуже потрібні.
Я братиму участь як ветеран і як представник Ради ветеранів України.
Такі майданчики дозволяють бізнесу побачити у ветеранах не проблему, а великий кадровий потенціал.
Багато військових готові навчатися новим професіям, перекваліфіковуватися, відкривати власну справу. Але для цього потрібні можливості та підтримка.
Чи є зараз на Вашу думку на Всеукраїнському рівні загалом та на нашому обласному рівні зокрема, якісь позитивні тенденції у ветеранській політиці?
Так, вони є.
Одним із перших результатів стало створення нової Ради ветеранів при Івано-Франківській ОДА. Це важливий крок до системної роботи.
Водночас потрібно чесно сказати: ще зовсім недавно ветеранська політика часто зводилася до гарних звітів, публікацій у соцмережах і формальних заходів.
Сьогодні настав час переходити до реальних змін.
Підсумуйте, будь ласка, на завершення ситуацію у загальному
Ми лише на початку великого шляху.
Якщо вже зараз правильно вибудувати співпрацю між ветеранами, громадами, бізнесом і державою, після завершення війни ми уникнемо багатьох серйозних проблем.
Приблизно два тижні тому голова Івано-Франківської обласної військової адміністрації підписала відповідне розпорядження. Згідно з ним, кожна територіальна громада має провести вибори серед ветеранів та делегувати одного представника до обласної Ради ветеранів. Таким чином у її складі будуть представлені всі територіальні громади області.
Очікуємо, що Рада ветеранів розпочне свою роботу вже у вересні, а в крайньому разі — у жовтні. Сподіваємося, що вже ближче до зими зможемо побачити перші результати її діяльності.
До 2022 року в області діяла Обласна асоціація ветеранів АТО/ООС, яку очолював Мирослав Кріль. Тоді регулярно відбувалися зустрічі ветеранів із керівництвом області. Голова обласної державної адміністрації щомісяця проводила такі наради, на яких обговорювалися проблемні питання ветеранів. Усі актуальні проблеми виносилися на ці зустрічі, і спільно намагалися знаходити шляхи їх вирішення.
Однак уже приблизно з 2021 року ця робота, на жаль, почала відходити на другий, а згодом і на третій план. Після початку повномасштабного вторгнення увага чиновників була зосереджена на інших викликах. Водночас люди, які порушували питання захисту прав ветеранів та необхідності розвитку ветеранської політики, часто залишалися непочутими. Навпаки, лунали твердження, що проблем нібито немає або що ветеранів не так багато, аби приділяти цьому окрему увагу. На мою думку, саме через це ветеранська політика в області певний час фактично втратила свою системність.
Хочу наголосити, що це фактично вперше за весь період повномасштабної війни ветеранська спільнота Івано-Франківщини об’єднується в єдиний представницький орган, щоб спільно працювати над вирішенням проблем ветеранів, членів родин загиблих Захисників, зниклих безвісти та інших категорій, які потребують підтримки.
На жаль, у попередні роки про ветеранську політику більше говорили, ніж реально працювали над її розвитком. Дуже часто вона існувала лише у звітах і красивих презентаціях. Наше завдання — зробити так, щоб вона стала дієвою, а рішення, які ухвалюватимуться, відповідали реальним потребам ветеранів та їхніх родин.
Ветеран, який повернувся з фронту, має чітко знати, куди звернутися, які права він має і яку підтримку реально отримає від держави. Саме заради цього ми сьогодні працюємо.
