ЗМІ вже писали, як волонтери проєкту “Замаскуй воїна” понад рік виготовляють в Івано-Франківську маскувальні костюми для наших воїнів. Вони розплітають на нитки мішковину, додають кольорові ниточки, зв’язують їх разом і наплітають на рибальську сітку. Такий маскувальний одяг волонтери називають “чугайстрики”.
Про це пише Галка з посиланням на Шерифи нових громад.
“Сусідки з Коновальця” — ще один феномен “Замаскуй воїна”
Нещодавно журналісти завітали до людей, які створили в Івано-Франківську ще один волонтерський центр просто у житловому дворі, і теж виготовляють маскувальний одяг для наших бійців на передовій.
Волонтерка Олена Огір розповідає: ідея плести маскувальний одяг на подвір’ї (Коновальця 136 Г) виникла під час літніх канікул. Діти вдома, а значить – часу на походи до основного центру все менше:
“У цей період жінки вже в’язали пучки у себе вдома, передавали звідси готові “вузлики”. Дуже великими обсягами робили, навіть з надлишком. Тоді хтось запропонував розмістити стійку для сіток у дворі й плести безпосередньо тут”, – пригадує Олена.
Волонтерка Мар’яна зізнається, що навіть не сподівалася на такий успіх їхнього задуму:
“Ніхто не думав, що стільки людей підтягнеться. То складно порахувати скільки нас, бо приходять з сусідніх будинків, з гуртожитків, ну але десь 40, напевно. Оптимальним варіантом, ми так вважали, буде одна сітка в тиждень, а виходить, що плетемо по сітці на день. От тільки на вихідні не завжди є можливість”.
Від червня “сусідки з Коновальця” сплели близько 65 сіток. Зазвичай вони відправляють їх у центр “Дебют” для зшиття і викройки, проте, за словами Олени, тут також є кравчиня, яка сама перетворює сітки на плащі.
Таку оперативність жінки пов’язують з розумним розподілом обов’язків.
“Хтось плете, а хтось дивиться за дітьми. Поки одна з ними бавиться, ми викладаємося на всі 100%, а потім міняємося. Пенсіонери переважно не плетуть, а складають пучки, тому теж за дітьми приглядають”, – зазначає Оксана, мама двох хлопчиків.
71-річна пані Володимира працює з мішковиною щодня – без вихідних, від обіду й до пізнього вечора:
“Хіба десь як піду в церкву… І те, пішла й прийшла, сідаю тут й до ночі сиджу. Але то не тільки я, серед нас багато старших. От пані Люба, ще пані Дара…”, – каже пенсіонерка.
Жінка пояснює, що хоче зайняти руки та розум доброю справою, бо останнім часом дуже хвилюється за внука. 29-річний Олександр Єрмаков вже 2 місяці вважається зниклим безвісти. Військовий пропав з 19 на 20 липня під час запеклих боїв на Луганщині:
“По нинішній день не знаємо, де він. Чи живий, чи загинув, чи в полоні. Ніхто нічого не знає. І бабця плаче, і шукає… Так що у нас тяжка праця. Бачите, як ми всі звідси виходимо? У пилюці, з ворсом, але працюємо. З першого дня я тут сиджу і роблю, бо знаю, що треба допомога. Як не моєму, то комусь іншому треба”, – говорить пані Володимира.
Волонтерки додають, що через зміну сезону, мають велику потребу в помічниках і осінніх нитках: темно-зелених, жовтих, помаранчевих, коричневих і бежевих. А невдовзі вони почнуть плести зимові костюми, тому білі й чорні нитки також знадобляться:
“Іноді ми збираємо гроші, суто так, між своїми. Або хтось проходить, бачить, що ми тут в’яжемо і питає, чи можна хоча б фінансово долучитися. Коли ми мали гроші, то трохи закупили ниток, але, може, люди мають? Може хтось вишивав, або в’язав, або розпоров якийсь старий светр, то ви приносьте. Нам справді потрібні нитки”, – звертається до прикарпатців волонтерка Мар’яна.
Варто розуміти, що коли у волонтерів є розмаїття ниток, є змога компонувати відтінки, і їм краще виходить імітувати на костюмах природну гаму. А від того, наскільки вдало “чугайстрик” зливається з простором, залежить життя українських військових.
